У Львові цвістиме Сад світового українства

У червні місто Лева вже втретє прийматиме українців зі всіх континентів, аби обговорити питання співпраці України зі світовим українством, визначити механізми взаємодії, подбати про збереження національної ідентичності. Ініціатором та організатором таких зустрічей є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Цього року напередодні зборів українців світу в Львові було вирішено закласти Сад світового українства. Втілює в життя цю ідею енергійна та надзвичайно діяльна директорка МІОК Ірина Ключковська. А сама ідея Саду українства належить головному редактору газети «День» Ларисі Івшиній. Про продовження життя ідеї друзі «Дня» з МІОК написали в листі до редакції: «...Інститут, підтримуючи ідею головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, виступив з ініціативою закласти Сад світового Українства. Наш задум був одразу підтриманий Андрієм Садовим, львівським міським головою». До слова, навіть не ідея, а велика мрія про всеукраїнський сад була висловлена Ларисою Івшиною ще в 2000 році в статті «Без пафосу». Цей сад, як було написано в статті, мав би вирости на майдані Незалежності в Києві: «Сьогодні часто цілком, здавалося б, сучасні події нас повертають неначе до кінця 80-х, коли життя йшло своїм потоком, а офіціоз — своїм. І як би нам знову не зафіксувати, не увічнити монументально це роздвоєння. Можливо, ліпшим виходом було б хоч би ще на десятиріччя запровадити мораторій на «закопування грошей у пісок» або на зведення монументів, не переосмислених, які не говорять по-новому? Тому що, як мені здається, нам не допоможуть ні начебто нові ідоли, ні миловидні дівчата, які нестимуть паляниці або тризуби замість серпів і молотів... Ми повинні відчути, яка мова підходить кінцю ХХ і початку ХХI століття, і доки вона не визріє, можливо, ліпшим виходом було б на головному майдані країни закласти зручний для громадян, красивий ландшафтний парк?

І знайти місце, де не гірше за Тріумфальну арку майорів би національний прапор? Напевно, це не зовсім у наших традиціях і також у багатьох викличе незгоду. Однак, я гадаю, зелень, квіти, фонтани могли б бути комфортнішим місцем, ніж пихаті бетон та граніт. Мені здається, що таке рішення могло б бути тим штрихом, який би охарактеризував зміну мови часу...», — йшлося в статті.

Про «зміну мови часу», яку вирішили започаткувати в Львові, «Дню» розповідає директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА:

— Акція «День «Дня», що торік відбулася у «Львівській політехніці» й відбувається в інших ВНЗ країни, — це не лише дискусія про формування історичної пам’яті... Це зустрічі, які породжують проекти. У «Львівській політехніці» ми говорили з Ларисою Івшиною про світове українство, і вона сказала мені про свою ідею — створення Саду українства. А оскільки тепер у Львові наш інститут регулярно проводить конгреси «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті», Львів стає центром світового українства, то ми подумали: чому б цю ідею головного редактора «Дня» не застосувати в нас, у Львові? Шлях до її реалізації був не дуже простий, але відрадно, що Львівський міський голова Андрій Садовий відразу ж схвалив цю ідею, і відповідні служби міськради зайнялися вирішенням питання. Довго шукали місце для майбутнього саду — воно має бути людне... Дерева садитимемо в Шевченківському Гаї — це територія Музею народної архітектури й побуту. Я вже ходила на запрошення дирекції музею на засідання їхньої методичної ради, де відбулася дуже гарна конструктивна розмова. Люди, які тут працюють, бережуть не тільки кожний сантиметр цієї землі — бережуть кожний листочок. І тому для мене дуже важливо, що вони погодилися виділити ділянку для саду. Важливо, що до цього музею люди приходять на всі свята — і релігійні, і національні, і державні. А оскільки ми плануємо біля кожного дерева майбутнього саду встановити таблички, то люди в черговий раз зможуть подумати над тим, як нам працювати, аби ті 20 мільйонів українців, що живуть за межами рідної країни, залучити до співпраці. Бо вони цього хочуть. Засаджуватимемо сад у квітні — так рекомендують фахівці. А відкривати його будемо з учасниками нашого конгресу в червні. На деревця, які укоріняться, представники різних країн прив’язуватимуть стрічку. А на даний момент до червневої зустрічі вже зголосилися представники з 20-ти країн світу. У проведенні Львівського конгресу нас підтримують і Світовий конгрес українців, і Європейський, і Українська всесвітня координаційна рада. Вчора нам зателефонували від Світової федерації українських жіночих організацій — вони теж хочуть здійснювати патронат над проведенням цього конгресу. І нас навіть просили, щоб було окреме деревце від Світової федерації українських жіночих організацій. І тому я, як керівник інституту, який займається зв’язками зі світовим українством, низько вклоняюся Ларисі Івшиній за її прекрасну ідею і дуже тішуся, що є така можливість втілити її у Львові. Зрештою, для чого ми це робимо? Для нас важливо, щоб присутність світового українства була в Україні — в духовному вимірі, коли повертаються духовні цінності, що були створені за роки еміграції, щоб Україна пізнала ці духовні скарби. Цей сад буде нагадуванням людям, що є 20 мільйонів українців поза межами України. У тому бачимо глибоку символіку. Чому сад? По-перше, тому що це красиво — весною він буде цвісти. Українці з кожної країни матимуть своє дерево, яке сягатиме корінням у рідну землю і плодоноситиме. Ми були б дуже раді, якби ідея Лариси Івшиної, що зреалізується у Львові, поширилася на всю Україну — нехай кожне місто має такий сад. Це дуже важливо, бо люди, які покинули рідну землю і тепер живуть за її межами, — вихідці з усіх регіонів України. Ми мали проект «Діти емігрантів — про себе», їздили по цілій Україні, і побачили, що і схід, і захід, і північ, і південь мають таких людей. Тому, вважаю, було б дуже гарно, якби ідея Лариси Олексіївни поширилася б на всю Україну.

І насамкінець. Акція «День «Дня» і Фотовиставка «Дня», що відбулися у «Львівській політехніці», дали величезні плоди. По-перше, ми поступово втілюємо прекрасну ідею Лариси Івшиної. По-друге, наші студенти активно читають газету «День». По-третє, наш інститут є дописувачем до газети «День». І по-четверте, що, мабуть, найважливіше, — для нас газета «День» є джерелом потужної інформації, тому що газета має три проекції — в минуле, в сучасне і в майбутнє. Газета «День» є для нас невичерпним джерелом не тільки інформації, а й гарних ідей».