У пошуках нетривіальної відповіді
У «Дні» від 14 липня ц.р. у порядку полеміки був опублікований матеріал докторанта Карлового університету (Прага, Чехія) Олеся Андрійчука «Спрут» — усередині нас». Сьогодні до полеміки приєднується інший докторант — тепер із Харківського університету — Євген Зарудний.
Відверто скажу, як докторант докторанту (вченим у пошуках істини категорично протипоказане дипломатичне витійство): таке висловлювання, як «варто нам лише взятися як слід і почати жити по-людськи» (варіант — «Якщо всі ми разом!», «Хай кожен на своєму робочому місці!» etc.) — і є гальмуючий нас «менталітус постсовєтікус». Та лише не тих совків, що «з лопатою й асфальтом», а тих, що в кабінетах колишніх ідеологічних відділів. Утопічно-комуністичний менталітет, успадкований від російської громадської колективістської психології. «Якщо люди порочні пов’язані між собою та становлять силу, то людям чесним треба зробити тільки те саме. Як це просто», — дивувався добрий російський граф Безухов у «Війні та мирі» доброго російського графа Толстого.
Як непросто! Бо зло субстанціальне, а добре, прекрасне дається насилу. Чому, хоч скільки кажи «халва, халва» — у ротi солодше не буде, а якщо людині довго говорити, що вона свиня, то вона захрюкає? Чому бур’яни ростуть усюди, а культурні рослини «загинаються»? Чому порнографія, насильство, інтелектуальне убозтво — лідери рейтингу телепередач? Усе в результаті тієї самої субстанціальності зла. Викоренити його толстовськими заклинаннями — утопія, причому шкідлива.
Західному менталітету чужі ці заклинання. Там апріорно визнають: homo homini lupus est. І не мають жодних утопічних ілюзій. «Не від доброзичливості м’ясника, пивовара чи булочника чекаємо ми отримати свій обід, — учив Адам Сміт, — а від дотримання ними своїх власних інтересів», і тут кожен «швидше досягне своєї мети, якщо звернеться до їхнього егоїзму».
Є така логічна задачка: як порівну розділити скарб (купу асфальту, національне надбання тощо) між двома суб’єктами? Можна запропонувати їм чубитися до переможної крові. Або, звернувшись до доброго та чесного в душі своїй та контрагента, затоваришувати і полюбовно домовитися. Ці рішення примітивні, розумових зусиль не потребують. А правильна нетривіальна відповідь така: треба, щоб ділив один, а вибирав другий. Помітили різницю? Замість декларації примітивних благодурниць логічно виводиться, дедукується система відносин, що визнає примат особистих інтересів й егоїзму людини, проте успішно їх узгоджує. Без протиприродних, якщо ми говоримо про людей, бійки чи крадіжки, але й без так само протиприродного альтруїстичного братання.
Звичайно ж, будь-який робітник, начальник, докторант хоче брати собі якнайбільше від купи асфальту. Це нормально! Звичайно ж, я не хочу давати іншим (платити податки). Це нормально! (В Америці великою популярністю користуються книжки на зразок «Як не платити податки, не порушуючи закон».) Ненормально, коли система дозволяє таке.
Тому потрібно не волати з інтернет-амвону — «варто нам лише взятися як слід і почати жити по-людськи (?!)», а створити систему. Чи не для цих цілей суспільство тримає (утримує) вчених докторів?
