Україна хоче до Євросоюзу

Відповідь, очевидно, буде ще не скоро — спочатку Україну відвідає комісар ЄС із закордонних справ Ганс ван дер Брук, потім Тарасюк зустрінеться з міністрами «трійки» ЄС, і вже тоді, у жовтні, рішення буде ухвалене або ж ні на саміті Україна-ЄС.

Головне — навіть не це. На очах починає втілюватися в життя те, що довго виглядало лише декларацією про наміри; головним пріоритетом зовнішньої політики України є інтеграція до всіх європейських структур. Помітна активність на цьому «фронті» пов’язується з іменем міністра Тарасюка, і, кажуть у МЗС України, небезпідставно.

Що б не говорили у європейських столицях, як і в Києві, однак сьогодні про реальні тісні відносини між Україною та Євросоюзом, тим паче про перспективи її членства в ЄС, не йдеться.

Претензії мають обидві сторони. Україна, зокрема, з початку року зробила кілька різких заяв (Президента Леоніда Кучми, міністра Тарасюка), в яких звучить: угода про співробітництво з ЄС, яка почала діяти лише в березні, є вчорашнім днем, Євросоюз фактично демонструє, що не бажає бачити Україну своїм партнером і мало не підштовхує її до російських обіймів, допомога за лініями ТАСІС є «самозатратною», а візовий режим не сприяє покращанню контактів.

ЄС закидає Україні моторошний стан її економіки, невизначеність прав інвесторів, заявляє, що шлях до Європи не пролягає через Корею (натяк на справу з обмеженням імпорту автомобілів секонд-хенд до України).

Цей набір взаємних — і небезпідставних — звинувачень дійсно, не дозволяє говорити про дружбу та партнерство. Проте «є сподівання, що зрушення після зустрічі в Люксембурзі будуть позитивними», — вважає керівник управління інформації МЗС України Віктор Нагайчук.

Зрештою, спочатку прагнення Чехії, Польщі, Угорщини увійти до ЄС сприймалися Заходом як невдалий жарт. Поки ці країни не довели своїх прагнень на практиці.