Україна — НАТО: сигнали до марафонського старту

Відвідання делегацією НАТО на чолі з генеральним секретарем Альянсу Києва, Донецька, Львова, низка зустрічей делегації з вищим державним керівництвом України, ювілейне засідання Комісії Україна — НАТО, участь генсека НАТО в церемонії відкриття заводу із знищення протипіхотних мін у Донецьку, низка міжнародних конференцій, що пройшли в два останні дні, по суті, підвели риску під тим, що у відносинах Україна — НАТО вже було. Хартія про особливе партнерство, п’ятирічний ювілей якої був урочистим приводом для візиту делегації Альянсу, згадувалася лише як привід. Всі питання концентрувалися на одному: який сигнал сьогодні дасть генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон. Йдеться про те, що в день візиту делегації НАТО до Києва, як і було обіцяно раніше, підписано указ Президента Леоніда Кучми, яким затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони від 23 травня про інтеграцію України до євроатлантичних структур, в тому числі і в НАТО. Сигнал дано: «НАТО підтримувало й підтримує українські сподівання», і «НАТО готове йти в співпраці з Україною настільки далеко, наскільки готова сама Україна». Так на міжнародній конференції «Україна — НАТО: основні здобутки та перспективи взаємовідносин», організованій у Києві Центром Разумкова за підтримки Центру інформації та документації НАТО, РНБОУ, МЗС України лорд Робертсон відповів Президенту Леоніду Кучмі, який неодноразово заявляв, що Україна готова йти у співпраці з НАТО настільки далеко, наскільки до цього готове НАТО. Генсек Альянсу також відзначив, що рівень практичного співробітництва між НАТО і Україною глибший, ніж з іншими партнерами, і ніж навіть з Росією. Одночасно лорд Робертсон і на цій конференції, і раніше, після зустрічей з українським керівництвом, і пізніше, в Донецьку, наголошував на тому, що час декларацій закінчився. Україна повинна опікуватися імплементацією рішень і домовленостей напередодні Празького саміту, щоб довести, що робота дійсно виконується. Україна, наголошував Робертсон, ще повинна багато чого зробити, люди повинні відчути свою відповідальність, реформи мають продовжуватися, бо інакше всі зусилля НАТО, вся допомога Україні виглядатиме марнотратством. Водночас генеральний секретар НАТО уникав конкретних розмов про вступ України до Альянсу в майбутньому — що й не дивно, маючи на увазі велетенський обсяг домашньої роботи для України, і закликав бути реалістами — «в нас попереду ще довгий шлях». Екс-секретар РНБОУ Володимир Горбулін охарактеризував цей шлях як марафон.

ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР

Візит делегації на чолі з лордом Робертсоном можна вважати знаковим ще і з того погляду, що вперше за останні роки не лише генеральний секретар, а й посли 19- ти країн-членів Альянсу при НАТО, які й прийматимуть остаточне рішення, мали змогу отримати весь спектр думок в Україні, отримати власне бачення загальної ситуації, і робити висновки вже виходячи з власного досвіду.

Тут ситуація за чотири з половиною місяці до Празького саміту далека від повної ясності. З одного боку, лорд Робертсон на конференції у Києві заявив, що є скептичні голоси щодо розвитку співробітництва з Україною, але «ми не звертаємо уваги на ці голоси». З другого — за повідомленням польської «Газети виборчої», з посиланням на анонiмного дипломата, сьогодні лише шість країн-членів Альянсу готові тією чи іншою мірою підтримати наближення України до НАТО — Польща, Сполучені Штати, Туреччина, і, можливо, дещо більш скептичнi — Німеччина, Угорщина, Чехія. Тобто як третина українців, за даними опитувань, — за вступ країни до НАТО, так само і третина країн-членів НАТО підтримуватиме в цьому Україну. Лорд Робертсон це фактично спростував, відзначивши, що всі посли країн-членів при НАТО були в Україні, і це підтверджує серйозне ставлення НАТО до намірів України. Один iз західних дипломатів на умовах анонімності сказав «Дню», що якщо взагалі ставитимуться подібні питання — зокрема, про необхідність сигналів з боку НАТО щодо майбутнього вступу України; щодо того, що відносини будуються переважно на основі декларацій і меморандумів без чіткого визначення параметрів (про це говорив голова парламентського комітету у зовнішніх справах Дмитро Табачник), то посли НАТО взагалі більше до Києва не приїдуть. Потрібні ж «реформи, реформи і ще раз реформи». Не є секретом і те, що деякі з країн-членів НАТО вбачають в Україні свого конкурента, інші взагалі ладні звично констатувати важливість України для європейської безпеки і на цьому заспокоїтися.

Як заявив у своєму виступі на міжнародній конференції заступник секретаря РНБОУ Сергій Пирожков, для України було б недоцільним обмежувати свій внесок у загальноєвропейську безпеку лише рамками особливого партнерства, життя вимагає доповнення Хартії. І, як свідчить практика, поки що це сприймається вельми неоднозначно — щоправда, у виступах західних послів звучало й те, що Україна в сьогоднішніх реаліях не може собі дозволити нейтралітету. Україна, заявив на цій же конференції міністр закордонних справ України Анатолій Зленко, готова виконати свої домашні завдання, але при цьому вона змушена своїми діями заробляти те, що іншим східним європейцям дісталося автоматично — формальне визнання права на місце в єдиній Європі.

РОСІЙСЬКИЙ ЧИННИК

Він у офіційних розмовах і заявах згадувався нечасто. Але заперечувати його було б неможливо. Його важливість підкреслив секретар РНБОУ Євген Марчук: він заявив, що євроінтеграція України не може будуватися на протистоянні з Росією. «НАТО ніколи не прийме країну, що має проблеми з сусідами», — підкреслив Марчук учора на «круглому столі» в Донецьку, повідомляє Інтерфакс-Україна. За його словами, Римська угода Росія—НАТО показала, як швидко офіційна Москва зорієнтувалася в ситуації і наскільки далеко Росія пішла у своєму співробітництві з Євроатлантичним Союзом. Сьогодні, за словами Марчука, «на стиках НАТО і не-НАТО немає напруженості». Він також відзначив, що в України «накопичилося чимало проблем на інших кордонах». Міністр закордонних справ Росії Іванов у інтерв’ю «Известиям» заявив, що він сумнівається в швидкому вступі України до НАТО. Щоправда, про можливий вступ України в найближчій перспективі сьогодні не йдеться. Є в Москві й голоси щодо того, що наближення України до Альянсу призведе до розвалу СНД. Для багатьох у Росії неприємною є сама тема можливої передислокації Чорноморського флоту з української території. Цю проблему, наголосив у Києві лорд Робертсон, Україна і Росія повинні вирішити між собою. Як зазначив у своєму виступі на міжнародній конференції у Києві міністр закордонних справ України Анатолій Зленко, «розігрувати українську карту на межі України і Європи було б авантюрою», у нас достатньо власного потенціалу, щоб не вести сумнівні політичні ігри, і «ми ніколи не будемо розмінною картою у відносинах Росії та Заходу». До того ж, як заявив Зленко, Україна і Росія — в різних вагових категоріях і прямують різними дорогами.

ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК

Він багатомірний — якщо виходити, зокрема, iз соціологічних опитувань. І він постійно розвивається. За даними опитувань громадської думки, проведених в червні Інститутом соціальних досліджень та Інститутом соціальної та політичної психології, НАТО не довіряють від 34 (ІСД) до 42 (ІСПП) відсотків українців. Ситуація була іншою два роки тому — число прихильників вступу України зростає. Ставлення пересiчного українця змінюється й під вагою чисто людського сприйняття. Зокрема, люди, що працюють в Донецьку на заводі по знищенню протипіхотних мін, за словами одного з учасників зустрічі, надзвичайно позитивно сприйняли те, що лорд Робертсон привітався з інженерним складом, поспілкувався з жінками, розповів, що добре розуміє проблеми шахтарів, оскільки представляв шахтарський регіон у британському парламенті. До речі, сам завод тісно пов’язаний з НАТО — зокрема, програма знищення протипіхотних мін, останніх залишків «холодної війни», великою мірою фінансувалася Посольством Канади в Україні. Відвідання Генеральним секретарем НАТО школи №115 в Донецьку, його розмови з дітьми теж не могли не додати плюсiв до початку взаємного позитивного сприйняття саме на рівні людського спілкування. «Добрі кадри для офісу в Брюсселі», — відзначив лорд Робертсон, вражений успіхами дітей з англійської і французької. Адже таким чином створюється зовсім інший образ не лише людини, що очолює організацію, але й самої організації. І саме ці моменти можуть бути набагато більш переконливими, ніж будь-які політичні заяви.

Можна відзначити й те, що на запитання, чи не стане відтепер Донецьк «східним оплотом НАТО», лорд Робертсон відповів, що тепер немає такої термінології, немає оплотів і бастіонів, немає кордонів. А пам’ятник засновнику Донецька — британцеві Юзу — очевидно, нагадав Генсеку НАТО про те, що зв’язки України iз Заходом мають більш тривалу історію, ніж це прийнято думати.

Людський чинник має й інший вимір — люди завжди краще розуміють чітко поставлене завдання. І рух України до НАТО за умови ухвалення чіткої національної програми, яка б скаладалася не лише з документів — нової концепції безпеки, нової вiйськової доктрини, нової концепції зовнішньої політики, але цілого комплексу заходів, дій, практичної роботи, з чіткого оформлення державного бюджету, з чималої інформаційної та освітньої роботи.

НАТО вимагає від України конкретних дій перш ніж переходити до конкретних заяв. Про вимоги вже багато говорилося й писалося. Військова реформа, цивільний контроль над збройними силами, демократизація політичного життя, створення конкурентоздатної ринкової економіки, розвиток громадянського суспільства, вільної преси — це все цілком справедливі вимоги, це все цілком досяжне, і це все — цілком у власних інтересах України. І саме тому на запитання про ціну входження України секретар РНБОУ Євген Марчук відповів у Донецьку, що проблема того, скільки це коштуватиме, — це наша проблема.

Навколо цієї мети потрібна консолідація політичних еліт, консолідація всього суспільства. До речі, трансформацію поглядів серед політиків найкраще ілюструвало б те, що сказав «Дню» голова парламентського комітету з питань оборони і безпеки комуніст Георгій Крючков: «Чи можемо ми ігнорувати сьогодні такий чинник, як НАТО? Ні! І говорячи про наближення до НАТО, ми визнаємо, що ми не маємо іншої альтернативи. Питання лише в тому, щоб тверезо підрахувати, скільки нам це коштуватиме — зокрема, витрати на оборону, на скорочення армії... НАТО вимагає від нас демократизації — і правильно вимагає. Ми повинні прийти до НАТО і до Європейського Союзу як демократична держава».

Отже, всі необхідні сигнали отримано — що і як потрібно робити для серйозної розмови, чого робити не слід. Обидві сторони сьогодні демонструють, що старанно готуються до Празького саміту НАТО, який обіцяє стати новим етапом у відносинах Україна—НАТО. І обидві сторони сьогодні кажуть про усвідомлення того, що насправді це буде лише початок. Початок забігу на марафонську дистанцію.