Україна-Росія

Коли вчора вдень урядова делегація на чолі з міністром ПЕК Віталієм Гайдуком від’їжджала до російської столиці, ніяких гарантій підписання тарифного протоколу все ще не було. Варто зазначити, що в українсько- російському газовому діалозі особистий чинник відіграє далеко не останню роль. Віталій Гайдук нещодавно став міністром, і безперечно, для самоствердження йому необхідний успіх на переговорах. Якщо врахувати, що за традицією максимальні завдання в міждержавних переговорах завжди ставить і прем’єр Анатолій Кінах, то стає зрозуміло, чому традиційною готовністю української сторони на поступки й не пахне.

У той же час з російського боку уповноваженим координатором переговорів є перший віце-прем’єр Анатолій Христенко, що само собою є для Києва негативним чинником. Саме цей урядовець російського уряду проводить у ньому послідовно жорстку щодо України політику. Саме з ініціативами Христенка було пов’язане обмеження постачання на російський ринок наших труб, цукру, карамелі, зерна та інших товарів.

Київ у переговорах з самого початку наполягав на збільшенні ставки транзиту, яка на сьогоднішній день становить 1,09 долари за 1000 кубометрів. Москва погодилася на підвищення тарифу до 1,75 долара, але за умови, що газ, яким вона розрахується за транзит, також подорожчає — з 50 до 80 доларів за 1000 кубометрів. Ось тут і почалися проблеми — ціна 80 доларів є відверто неприйнятною для української економіки, про що й заявив прем’єр Анатолій Кінах. Щоправда, продовжити дискусію з приводу саме такого тарифу наш уряд все ж погодився, але за умови, що частково за транзит Москва розрахується не газом, а живими грошима. Річ у тім, що отримавши за транзит валюту, Україна зможе купити за неї газ за ціною майже вдвічі меншою. Якщо читач дочитавши цей абзац жодного разу не заплутався, то його сміливо можна брати консультантом на переговори. Дійсно, тарифні тенета в дискусії з приводу транзиту сягнули максимуму.

Але це — ще не все. Справді ведучи переговори з Росією про розрахунки за транзит живими грошима, Україна має на думці обіцянку, дану Туркменистану про те, що і його газ зможе рано чи пізно потрапити на західноєвропейські ринки через нашу територію. Про це домовилися президенти Кучма та Ніязов на переговорах у Києві. При цьому, звичайно, Київ спільно з Ашгабатом мають домовитися з Москвою про транзит туркменського газу через Росію. Наміри про поступовий перехід на грошові розрахунки за транзит газу було зафіксовано 4 жовтня в угоді «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського газу територією України». Москва, своєю чергою, використовує як партнера на переговорах з питань транзиту Польщу. Прем’єр-міністр цієї країни Лешек Міллер 21 грудня відвідав Москву, і заявив, що згоден на будівництво нового газопроводу в обхід України. Проте коли він повернувся до Варшави, там через цю заяву польський сейм мало не відправив уряд у відставку. Головним козирем нашої країни, як це не парадоксально звучить, стане чинник часу. Росії буде просто невигідно далі зволікати з підписанням тарифного протоколу, оскільки виникне ризик напруженості у стосунках з країнами-покупцями газу. У той же час саме затягування транзитних переговорів змусило Євросоюз, і, як наслідок, Європейський банк реконструкції та розвитку, заявити про намір виділити кредити на будівництво газопроводу в обхід України. Вигравши боротьбу з приводу тарифів на найближчий рік, Україна може втратити більш довготермінову перспективу, але, схоже, саме таку ризиковану тактику й вибрав уряд Анатолія Кінаха.

До останнього моменту відкладено й підписання російсько- українського договору про постачання труб. «Ми рекомендуємо Росії втримати квоту на експорт українських труб на нинішньому рівні, 620 тисяч тонн, і трохи її збільшити, враховуючи поліпшення політичних стосунків наших країн», — заявив прем’єр Анатолій Кінах. Остаточні переговори з цього приводу почалися вчора в Москві, але підписання відповідного документа, очевидно, станеться пізніше. Не виключено, що трубне питання буде використане Москвою при обговоренні теми транзиту газу за принципом «поступка за поступку». Загалом, явно тривалі переговори Києва та Москви з ключових питань економічної співпраці 2002 року показують, що, незважаючи на явне потепління та активізацію стосунків на політичному рівні, «здавати» свої економічні інтереси ні Москва, ні Київ не збираються.