Україна — «російська Канада»?

— Враховуючи на останні події, якими ви бачите сценарії розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні?

— Великого набору сценаріїв не існує. Опозиція дуже суперечлива, не має якоїсь позитивної програми дій, і її пропозиція змістити Кучму означає по суті серйозну політичну кризу в Україні. Чого, природно, не дуже хоче більшість населення. Тому можна говорити про певну сектантську позицію цієї коаліції. Президент твердо контролює ситуацію, тому я думаю, що сценарій очевидний. Опозиція буде намагатися показати свою значимість, постійно буде намагатися продемонструвати якісь нові фактори політичної кризи. Водночас енергії на це вистачати не буде і ситуація буде розвиватися по спадній. Друга важлива складова внутрішньополітичної ситуації буде полягати в тому, наскільки далеко зайде розрив між Леонідом Кучмою і Віктором Ющенком. Тут, мені здається, альтернативи ще зберігаються. З одного боку, Президент зацікавлений в тому, щоб тримати Ющенка поруч із собою, з другого — він не самостійний у прийнятті рішень. Адже відомо, що Ющенко був запрошений Леонідом Кучмою під тиском Вашингтона. Тому Президент якоюсь мірою буде намагатися зберегти діючого прем’єра. Між Кучмою і Ющенком буде тривати боротьба за вихолощування влади один одного. Власне кажучи, політика опозиції й спрямована на те, щоб зв’язати Президента по руках і ногах, позбавити його політичної ініціативи для того, щоб фактична влада все більше переходила до Віктора Ющенка. Відповідно, схожої тактики буде дотримуватись і Президент, який буде намагатися зберегти діючого прем’єра на посаді, але нейтралізувати якнайбільше його повноважень. Виходячи зі сформованої ситуації, висока ймовірність, що в цьому протиборстві переможе Кучма. Третя важлива складова внутрішньої політики полягає в поступовій кристалізації майбутніх кандидатів на президентські вибори, а також сил, що стоять за ними. Зараз уже цілком очевидно, що Віктор Ющенко готується на кандидата в президенти від прозахідних і націонал-демократичних сил. У таборі ж діючого Президента чіткого визначення ще не відбулося. З одного боку в цьому таборі досить виразно в кандидати в президенти висувається Віктор Медведчук, з другого — триває інтенсивний пошук якогось аналога російського Путіна. Чим закінчиться боротьба в стані партії влади за висування свого кандидата — поки сказати важко.

— Що може змінити такий сценарій розвитку ситуації?

— Якщо казати про внутрішню політику України в цілому, можна заявити, що вона не є незалежною. Вона величезною мірою залежить і від Росії і від західних країн. У зв’язку з цим Леонід Кучма буде стабільно контролювати ситуацію в Україні. Перешкодити цьому може тільки ізоляція з боку Заходу. І якщо західні юридичні або політичні структури висунуть прямі звинувачення на адресу Президента в причетності до тих чи інших злочинів, тоді внутрішньополітична ситуація різко загостриться. Сказати, що Росія спробує якось енергійно впливати на розвиток ситуації в Україні зараз неможливо, тому що, по-перше, в Росії не існує консолідованої політики стосовно України, а по-друге, Кучма розглядається як природний союзник.

— Оптимальна модель відносин Україна—Росія: ваша оцінка?

— Я думаю, що в цілому Росії були б вигідні взаємини з Україною за моделлю «США—Канада»: цілком незалежні уряди, однак єдиний економічний простір, сумісний юридичний простір та комплексне співробітництво при прийнятті рішень з політичних питань.

— І що заважає реалізації такої моделі?

— Україні для цього треба насамперед демократизуватися. Це головне. Мені здається, що розкол в українському суспільстві повторює розкол у XVII—XVIII століттях, коли народ за найтісніше співробітництво з Росією, а еліти намагаються немов би танцювати між Росією та її геополітичними конкурентами і намагаються ловити фортуну в ситуації «між». При цьому зберігається криза без розвитку. Якщо в Україні буде справжня демократія, вона негайно забезпечить розвиток Росії та України за моделлю «США—Канада».

— Ви думаєте, що Захід тоді відмовиться від союзницьких відносин з Україною?

— Я не думаю, що зараз Захід вважає Україну своїм партнером, оскільки політичний режим в Україні недостатньо демократичний, економічна система — недостатньо ринкова та інституції є сильно корумпованими. Захід співчуває Україні, але не знає, що з нею робити. З другого боку, в цих умовах регулярна дипломатія Заходу, зокрема США — дуже пасивна. Надзвичайну активність виявляють лише різні групи інтересів, зокрема інтересів етнічних вихідців зі Східної Європи та України. Однак для східноєвропейських діаспор, крім, природно, української, Україна не є ніякою цінністю, крім того, що вона є «колодою» під ногами Росії. В цій ситуації Україна стає простою іграшкою в руках геополітичних інтриганів типу Бжезинського. Однак головне в тому, що Захід не перестане вважати Україну своїм союзником — він її і зараз таким не вважає.