Україна втратила Велику жінку

Розбився
         годинник
розсипалися
       хвилини
чорним
      намистом
по інших
вимірах
і часах
в наступне
тисячоліття.
Виліплюю
Обеліск
Пам’яті.

20 березня на 81 році життя померла відома поетеса, громадська діячка, учасниця українського правозахисного руху, дружина В’ячеслава Чорновола — Атена ПАШКО.

— Атена Пашко з часу, коли стала вірною подругою В’ячеслава Чорновола, піклувалася про нього як про найближчого друга, — згадує дисидент Богдан ГОРИНЬ. — У найтяжчі хвилини, коли Чорновіл перебував у концтаборі, постійно писала йому листи, їздила на побачення, надсилала інформацію про наше політичне, громадське і мистецьке життя. По суті, завдяки їй він був обізнаний зі всім, що відбувається в Україні. Думаю, без неї йому не вдалося б здійснити багато тих справ, за які брався. Дружина була помічницею у всьому — в побуті і праці. Наприклад, друкувала чоловікові твори на машинці, а потім — набирала на комп’ютері. А В’ячеслав Чорновіл у свою чергу високо цінував Атенин літературний талант. Фактично, став першим літературним критиком, давши високу оцінку її поезіям. Атена Пашко разом із сестрою Чорновола Валентиною доклали чимало зусиль, щоби вийшов десятитомник творів Чорновола. (На сьогодні надруковано 7). Тому відхід у вічність Атени Василівної — це втрата для українського громадського і літературного життя.

Атена-Святомира Пашко народилася 10 жовтня 1931 року в с. Бистриця Дрогобицького району Львівської області. Народжена в патріотичній родині, вона вже в 7 класі писала повстанські вірші, передавала їх в УПА (на кілька з них було створено пісні), а у 12-річному віці носила секретні матеріали з рідного села до сусіднього. Переїхавши в 60-х до Львова, мала широке коло спілкування з українською інтелігенцією з-поміж шістдесятників. За свої виступи на захист репресованих діячів української культури неодноразово зазнавала утисків: обшуків, звільнення з роботи і заборон на друк власних творів. У 80-х друкувалася закордоном. З найбільш відомих збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї стежки» (Київ, 2007).

Голова Союзу українок (з 1991 р.). Багатолітній член політради і проводу Народного руху України. Президент Міжнародного благодійного фонду В’ячеслава Чорновола (з 1999 р.), який вивчає, популяризує й увічнює пам’ять цього політичного діяча, зокрема, виданням 10-ти томника його творів.

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:

— Учора нашу нічну тишу перервав телефонний дзвінок — дзвінок, який багато змінить і в моєму житті, і в житті моєї найближчої товаришки Ірини — дочки Атени Пашко. І кілька років тому, теж у березні, ми отримували нічний дзвінок, який приніс нам дуже сумну новину — про загибель В’ячеслава Максимовича. Дуже близько ці два дні між собою... І я думаю, що в цьому теж немає нічого випадкового...

Україна втратила велику жінку. Вона була худенькою, дуже тендітною, але насправді великою й величною в своїх діях. Український жіночий рух утратив свого лідера: Атена Пашко віддала багато років свого життя на те, щоб його утвердити — не тільки в Україні, а й у світі. Література втратила поетесу, яка своїми поезіями ввійде до списку найкращих.

А для мене смерть Атени Пашко — глибока особиста втрата. Наші родини все життя були дуже близькими. Товаришування моєї мами й тьоті Атени, як я її кликала ціле життя, — це зразок того, якими шляхетними можуть бути стосунки двох жінок. Ці взаємини — прості й незрадливі. Це навіть була не дружба — щось більше. Це була родинність на духовному рівні, передана нам, дітям. Пані Атена — цілий світ для мене і для моїх дітей — дуже складний, дуже цікавий, дуже шляхетний, дуже відважний. Вона своїми вчинками давала такі уроки, які не дозволили нам схилитися, схибити. Усе, що було пов’язано з нею, лунало на дуже високій ноті.

Любов пані Атени до доньки — це приклад материнської любові й відданості в найглибшому значенні цього слова. Її любов до чоловіка, В’ячеслава Чорновола, варта не одного роману, і я знаю, що так буде, бо це були дивовижні стосунки. Це була така любов, котра стала для мене, тоді ще молодої дівчини, утіленням найкращих почуттів, які можуть бути.

У неї ніколи не паморочилося в голові від того, що вона — дружина голови Львівської обласної ради, а потім — депутата Верховної Ради України, якого знав увесь світ. Вона була дуже простою й доброю в ставленні до людей. У неї було кілька світів. Перший, найважливіший, — світ її доньки, її внука Василька, її чоловіка В’ячеслава Максимовича. А другий її світ — Україна. І це не високі слова, це справді так. Це відчувалося в кожному її вчинку, погляді, дії... Це була дуже вільна й незрадлива людина. Я до неї приходила зі своїми найнеймовірнішими проблемами — вона завжди вислуховувала, знаходила слова підтримки, радила.

Тривалий період часу ми жили в різних містах: вона — в Києві, ми — у Львові, але контакти ніколи не переривалися. Під час кожної моєї поїздки до Києва я обов’язково заходила до неї, ми розмовляли, чаювали. Також часто спілкувалися телефоном. Вона була дуже теплою у всьому...

Вона завжди була молодою — поза віком і часом.

Звичайно, після смерті В’ячеслава Максимовича вона дуже змінилася... Хотіла переїхати до Львова, але не зробила цього, бо завжди хотіла бути поруч із тим місцем, куди можна прийти й покласти квіти. Вона створила Благодійний фонд В’ячеслава Чорновола й постійно ним займалася, навіть коли вже була хворою...

Від нас відійшла дивовижна жінка, бо була обдарованою Богом багатьма талантами. А найперший і найважніший — любити все, що її оточувало: родину, чоловіка й Україну.

Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор Українського Католицького Університету, правозахисник:

— Для нас, бунтівної молоді 1970-х, вона була символом буремного й вірного кохання. Любов до В’ячеслава Чорновола, що починалася як поетична, згодом набула епітетів борцівська, казематна, каторжанська — за сторінками біографії її чоловіка. Атена все витримала. Виборола власну героїчну біографію. Тому зараз кажу: відійшла в засвіти Атена Пашко — громадський діяч, поетеса-шістдесятниця, учасниця українського правозахисного руху. Це була жінка яскравої долі, і якби в ці дні прощання хтось захотів подивитися на записи Атени, я б порадив відеокадри з перших рухівських демонстрацій, де вона йде в колоні поруч із чоловіком — обоє натхненні і щасливі...

Атена важко пережила трагедію на бориспільській трасі. Але залишилися поряд донька Ірина і внук Василь. Залишилися ті, що завжди любили Атену й дали їй право написати: «Мене немає в однині»...