Український хід

Учора Україна на найвищому рівні — за участю Президента Леоніда Кучми — відкривала судноплавний канал Дунай — Чорне море у своїй частині дельти Дунаю. Підрядчиком виступила німецька Mobius Bau, яка вчасно завершила роботи, розпочаті лише в травні. За оцінками Мінтрансу, очікується, що канал у гирлі Бистрому забезпечить переключення до 60% дунайського вантажопотоку на українську дельту. Сьогодні ж наша країна має там лише 1 — 2%. Монополістом у сфері надання транспортних шляхів для суден через дельту Дунаю виступає Румунія, яка критикує Україну за будівництво каналу Дунай — Чорне море. У цьому її підтримують і США. Як повідомляє Бі-Бі-Сі, спікер Держдепартаменту США Адам Ерелі сказав, що Київ фактично проігнорував застереження з боку США, Євросоюзу, Румунії та міжнародних природоохоронних організацій щодо будівництва каналу в дельті Дунаю. Україна ж заявляє, що йдеться не про будівництво нового шляху, а про відновлення судноплавства на каналі, який лише поглиблюють і розширяють. У цих проблемах намагається розібратися кореспондент «Дня».

Про канал Дунай — Чорне море доводилося чути вельми суперечливі думки. Але не дарма кажуть: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Мій гід по каналу Василь Прокопенко — еколог, краєзнавець, і, що найцікавіше, перший директор Дунайського біосферного заповідника. І розмову він починає з того, що його найбільше хвилює.

— У робочому проекті відновлення каналу Дунай — Чорне море цілих три томи присвячено оцінці впливу на навколишнє середовище. У них було зібрано найповнішу інформацію щодо всіх аспектів розвитку дельти Дунаю. Проект пройшов узгодження і здобув позитивну оцінку у провідних зоологів, гідробіологів, геологів та інших учених. І взагалі, проблема каналу лежить не в площині екології, як це намагаються подати. Насправді це питання політико-економічне. І пов’язане воно з нашою найближчою сусідкою — Румунією, яка роздмухує пристрасті навколо каналу з однією-єдиною метою — зберегти за собою монополію на проведення суден по Дунаю. Сьогодні на території цієї країни знаходяться три судноплавних канали. Усі вони пролягають територією біосферного заповідника. І ніхто не обурюється цим фактом. Адже ми навіть не будуємо канал, а просто відновлюємо судновий прохід по гирлу Бистре. Свого часу його використовували для проходу військових суден, а потім законсервували. І те, що роботи з його відновлення назвали будівництвом, було помилкою. Нею, звісно, не забарилися скористатися наші опоненти.

— А чим відрізняється канал від суднового ходу?

— Канал — штучна споруда. А судновий хід має природні береги та природні глибини, зберігає первозданний зовнішній вигляд і природне життя водоймища. У нашому випадку — штучний вплив виявляється тільки на трьох кілометрах, у місці виходу суден у море. Там ведуть роботи з будівництва дамби і риють бар. Усі решта 170 кілометрів суднового ходу залишаються практично недоторканними.

(Ось і гирло Бистре. Наш катер повертає в річковий рукав, і я шукаю ознаки будівництва. Але про нього нічого не нагадує. Спокійні зелені береги, над якими раз у раз пролітають птахи).

— Багато хто буває розчарований, коли приїжджає сюди, — помічає моє здивування Прокопенко. — Мабуть, і ви сподівалися побачити тут чергове «будівництво століття»? Он, бачите в морі кораблі? Це і є будівництво.

(Знаходжу вдалині скупчення якихось невеликих суден під німецьким прапором).

— Ось цей острівець утворився років п’ять-шість тому. Тут гніздяться срібляста чайка, крачки різні. Коли 16 травня почалося будівництво, там саме вивелися пташенята. А сьогодні вони вже піднялися на крило.

— Не спугнули?

— Навпаки. Коли почали працювати, мул піднявся, кормова база для птахів поліпшилася. А он, бачите, «Мебіус» (це найбільший спеціалізований корабель Німеччини, яким німці дуже пишаються) пішов грунт скидати на морське звалище.

— Один зі скандалів навколо відновлення суднового ходу саме і був пов’язаний зі скиданням грунту в недозволеному місці, порушенням технології…

— Та все це суцільна політика, — втомлено махає рукою Прокопенко. — На «Мебіусі» всі процеси автоматизовані й ведуться точно за заданими параметрами. За день корабель робить 25 — 30 ходок. Звалище знаходиться за 10 кілометрів від берега, там, де глибини сягають 21 — 22 метрів і починається береговий схил дна. Вибирали це місце досить довго. Причому в процесі брали участь усі: і Академія наук, і Держінспекція Чорного моря. Центр звалища позначено буєм. Землесос підходить, відкриває трюмні отвори і починає обходити буй, скидаючи грунт не в одному місці, а ніби розподіляючи його. І так постійно. Об’єм грунту, який тут планують вийняти, приблизно 1,6 мільйона кубометрів. А місткість звалища — до 5 мільйонів. Його можна використовувати багато років. Іноді для подібних робіт використовують черпаки, які підіймають грунт крізь товщу води. При цьому він розмивається, забруднює воду. У нашій (тобто німецькій) технології грунт відсмоктується на глибині 8-ох метрів. Із дна — і просто на «Мебіус».

— А тут будують дамбу. — Прокопенко вказує на комплекс якихось невеликих плавучих споруд, розташований праворуч від нас, і продовжує: — Черпають мул з баржі й ним, як ковбасу, начиняють ось ці величезні мішки зі спеціального текстилю. А потім укладають їх на дно. Це абсолютно нова технологія, яка на відміну від будівництва бетонних дамб фактично не порушує і не змінює підводні течії.

— Ваші опоненти стверджують, що будівельні роботи серйозно пошкодять риболовлі — основному бізнесу місцевих жителів. Кажуть, що під загрозою опиниться дунайський оселедець.

— Багаторічна практика судноплавства на Дунаї свідчить, що оселедця більше саме там, де більше проточність і глибина. Найбільші улови оселедця були свого часу саме в каналі Прорва. Судноплавство і рибальство там мирно співіснували багато років. І тут буде так само. Навпаки, після того, як прориємо бар, улови оселедця мають збільшитися. Бо для нього та інших прохідних риб бар є природною перешкодою. Без нього їм буде набагато легше пройти на нерест. Узагалі-то наш оселедець — героїчна риба.

— ?

— «Дунайка» — морська риба. Правильно її назва звучить як азово-чорноморський оселедець. До трьох років, до статевої зрілості вона живе в морі, де ловити її практично неможливо. А на третьому році йде на нерест у прісні води і проходить Дунаєм близько тисячі кілометрів, до передгір’я Балкан і Карпат. Але в річці їй фактично нічим харчуватися і, щоб подолати всю цю величезну відстань, їй потрібен енергетичний запас. Тому в морі оселедець нарощує жир і тільки потім вирушає на нерест. І чим нижче за течією ріки його виловлюють, тим жирнішим він виявляється. Тому більшу частину риби виловлюють саме тут, у дельті. У середньому за рік тільки на українській ділянці — від 350 до 500 тонн.

— Але крім «героїчного» оселедця в Дунаї живе ще близько 40 видів промислових риб. Крім того, у цих місцях гніздяться унікальні птахи — пелікани, журавлі, чаплі. Скажіть, наскільки впливає сьогодні на них техногенна діяльність людини не тільки в дельті, а й по всій протяжності річки?

— Дунай дає 60 % водного стоку в Чорне море і практично формує його водне середовище. Від його стану прямо залежить і екологія моря. Пік забруднення нижнього Дунаю хімічними відходами припав на 1970 — 1980-і роки. Останнім же часом ситуація дещо поліпшилася: стало істотно менше стоків із полів, та й хімікатів на них кількаразово поменшало. Промисловість і в нас, і в сусідній Румунії функціонує вже не в тих обсягах. У результаті, процеси самоочищення річки істотно зросли. Тож розхожа думка журналістів про те, що Дунай — це каналізаційна труба Європи, зараз не відповідає дійсності. У хімічному плані український нижній Дунай набагато чистіший від Дністра або навіть Дніпра. Інша річ, що вода тут каламутніша. Але це вже природна особливість річки.

— Пам’ятаю, кілька місяців тому в регіоні панувала справжня паніка з приводу скидання великої кількості ціанідів з румунської території…

— Сьогодні основні проблеми дельти Дунаю виходять саме з боку Румунії. Більшість річок, які впадають у нижній Дунай, проходять гірськими районами цієї країни, де розташовані старі, низькотехнологічні підприємства (на них видобувають поліметалеві руди, цинк тощо). Саме звідси до річок скидають різні шкідливі речовини, в тому числі ціаніди. Причому робиться це системно: щорічно під час паводків. І щоразу ці скиди видають за аварію. При цьому громадськість намагаються переконати, що, мовляв, поки ціаніди дійдуть до Дунаю, їхня концентрація буде незначною. І найгірше, що наші екологи з цим щоразу погоджуються! Хоча ще не відомо, що шкідливіше: потужне разове скидання або постійне отруєння малими дозами ціаніду. Додайте до цього наслідки югославських подій 1990-х років, коли при бомбардуванні застосовували ізотопні речовини, які також потрапляли в Дунай і відкладалися в наших плавнях. Проблема в тому, що цими темами ніхто особливо не цікавиться. Усі зайняті іншим — обгрунтуванням шкоди нового українського суднового ходу. А я можу з упевненістю заявити, що судновий хід Дунай — Чорне море — це не тільки економічно, а й екологічно зразкове підприємство. На його базі вже сьогодні створена та працюватиме постійно станція екологічного моніторингу. Україна вкладатиме кошти у відстеження всіх основних параметрів навколишнього середовища. В Ізмаїлі сьогодні існує міжнародна станція спостереження та сповіщення. У Вилковому створять її філію. Щоб українська й міжнародна громадськість постійно були в курсі будь-яких подій, що відбуваються в цьому районі.

— Що буде з туризмом в цьому районі?

— Для німців подорож від джерел Дунаю до його дельти — це своєрідний хадж, паломництво. Вийшовши на пенсію, вони здійснюють його мало не обов’язково. Біда в тому, що досі туристичні кораблі через відсутність суднового ходу не могли вийти в море, щоб продовжити туристичний маршрут. Сьогодні туристів пересаджують на катери, демонструють заповідник — і назад. Туроператори, як манни небесної, чекають закінчення робіт із відновлення ходу з Дунаю в Чорне море.