Улюблена іграшка

Внаслідок додаткових консультацій Кабінет Міністрів і Рада НБУ так і не змогли домовитися про розмір прибутку Нацбанку наступного року, у зв’язку з чим під питанням опинилася виплата компенсації потерпілим вкладникам Ощадбанку СРСР. Кабмін передав у парламент проект держбюджету, згідно з яким НБУ перерахує в скарбницю 700 мільйонів гривень, а Рада НБУ ухвалила рішення про безприбутковість роботи банку 2003 року. Таке «нестикування» є поганою новиною передусім для власників ощадкнижок з радянським гербом. За планами уряду, саме з прибутку центрального банку країни 500 мільйонів гривень повинні бути перераховані для виплати компенсацій потерпілим вкладникам. І без того принизливі умови виплати компенсацій можуть бути погіршені конфліктом усередині бюрократії. Якими є плани щодо вкладників у бюджетного комітету парламенту, поки невідомо. Тим часом майже всі депутати обіцяли своїм виборцям розв’язати проблему повернення внесків Ощадбанку СРСР, деякі навіть протягом найближчих 4-5 років.

Сума заборгованості держави перед вкладниками Ощадбанку становить 132 мільярди гривень. Тобто, якщо виплати будуть здійснюватися нинішніми темпами, то борг буде погашено через 264 роки, це щодо питання про депутатські обіцянки. До речі, поки жодна з парламентських фракцій і депутатських груп не виступила з готовим проектом розв’язання цієї проблеми. Тим часом люди вистоюють у чергах, намагаючись отримати заповітні 50 гривень. Ця сума виплачується незалежно від кількості рахунків, відкритих однією людиною, та розміру внеску. Те, що йдеться про процес, що не має нічого спільного із цивілізованими способами розв’язання подібних проблем, очевидно. Нинішнього року загального розміру бюджетних компенсацій вистачить лише 8 мільйонам громадян. Всього ж компенсації чекають близько 30 мільйонів українців. Змирившись з приниженням людської гідності, люди в чергах матюкають державу, водночас дивним чином зберігаючи тверду віру, що колись вона поверне їхні гроші.

Тим часом останніми роками з ідеями щодо погашення вкладів Ощадбанку СРСР у українського парламенту негусто. Приймався закон, згідно з яким уряд зобов’язаний здійснити виплати, голосувалися документи, що передбачають емісійний варіант розв’язання проблеми. Але що буває після вмикання друкарського верстату НБУ на повну потужність, українці ще пам’ятають — на початку 90-х щотижня на цінниках додавалося по нулю. Ідея, експлуатована до кінця 2001 року, — виплачувати компенсації лише тим, кому за 80 років, виявилася хибною. Грошей усе одно всім не вистачало, до того ж до цього віку в Україні доживає лише близько 10% населення. Конституційний Суд минулого року скасував вікові обмеження як незаконні, але це призвело лише до величезних черг біля кас. «Ощадбанк» перейшов на роботу без вихідних, а черги залишалися, тож з вересня уряд дозволив касирам банку у неділю не працювати. Зауважимо, що цілковита безнадія щодо раціонального вирішення питання разюче контрастувала з передвиборними обіцянками, які наліво й направо роздавали ліві й праві партії нинішньою весною.

Теоретично парламент може зробити для розв’язання проблеми боргу Ощадбанку СРСР небагато, але він не робить і цього. Суму згорілих внесків поки не визнано офіційним державним боргом країни. Це означає, що розмір виплат визначатиметься на розсуд парламенту, який щоразу із цього приводу прийматиме ситуативні рішення. Реальні ж виплати в такій ситуації залежать ще й від бажання Кабінету Міністрів, оскільки виплати за держборгом і потерпілим вкладникам — це дві абсолютно різні статті бюджету, статус яких не можна порівнювати. Грубо кажучи, держборг треба обслуговувати у будь-якому разі (тому що загрожує банкрутство країни — дефолт), а вкладникам — за залишковим принципом.

Визнання суми згорілих вкладів українців в Ощадбанку СРСР державним боргом призведе до необхідності оформити цей борг у облігації. Хай термін їх погашення буде розтягнуто на 50-60 років, але люди отримають реальні цінні папери, за якими вони щорічно зможуть отримувати певний прибуток і які можна буде передавати як спадщину. Безумовно, виникне необхідність і у створенні вторинного ринку цих облігацій на фондовому ринку, і якщо держава створить для цього необхідні умови, розв’язання проблеми можна буде зрушити з мертвої точки. Наприклад, громадяни могли б розраховувати на державні кредити під будівництво житла під заставу цих облігацій. Нацбанк міг би цивілізовано за рахунок зайвої прибутковості скуповувати папери з певним дисконтом (тобто за ринковою, а не за номінальною вартістю). Напевно, знайшлися б люди, які продали б за 100 гривень папірець, за яким виплата 1000 гривень запланована через 50 років. У разі ж проблем з поточними бюджетними виплатами за облігаціями, погашення боргу можна було б реструктуризувати, тобто відстрочити — але все це мало б, щонайменше, цивілізований характер. Нинішня ж ситуація з погашенням вкладів більше походить на спробу держави відстрочити розв’язання проблеми, позбутися настирливих вкладників. Верховна Рада традиційно повертається до цього питання напередодні чергових виборів, щоб заробити політичні бали на болючій для громадян темі. Але найбільш реальним шанс для раціонального, прагматичного розв’язання проблеми є зараз, між виборами. Але поки що чиновники дуже старанно займаються апаратними конфліктами, як у випадку між Кабміном і Радою НБУ. Тим часом вклади Ощадбанку СРСР поки залишаються приводом для свідомої політичної брехні держави та політиків своїм громадянам і виборцям.