Урок співпадінь: з Великоднем!

День першої Святої Паски у новому столітті-тисячолітті — то пророчий знак майбутнього єднання християн усіх церков і конфесій. Адже цього року — попри всі догматичні різниці, попри різні формули обчислення дати Пасхи або старі-нові календарі, християнське Свято-свят одночасно відзначають православні, греко-католики, католики та протестанти всього світу! Нехай так буде завжди! Нехай прихильники різних конфесій ходять у цей день із храму до храму, не зважаючи на форму хреста чи на архітектуру церкви, і поздоровляють один одного з Великоднем вічним: «Христос воскрес!» І хоч на один-єдиний день забудуть, що вони католики, чи баптисти, чи православні, чи лютерани, чи інші, а пам’ятають тільки те, що вони — християни.

Нагадаємо, що цього року рухоме свято Пасхи має ще одну особливість — воно припадає на календарну дату, вельми близьку до тiєї, яку історики християнства визначили як дату Воскресіння. Згідно з деякими розрахунками, Воскресіння відбулося 9 квітня 30 року (14 нісана за іудейським календарем). Ця дата, втім, не може бути абсолютно вірогідною, тому що перші християни святкували Воскресіння щотижня і не виділяли його річниць.

То, втім, вторинне. Головне те, що Великдень є символом абсолютної перемоги Духу над плоттю, перемоги, про яку завжди мріють люди. Інакше вони не були б людьми. Це перемога Особистості над безликою тупою потугою, над звірячими інстинктами натовпу, над пихою можновладців. Перемога простого, мудрого і справедливого Сина теслі над Римською імперією, яка вважала себе всесильною i вiчною. А ще — перемога життєдайної весни над мертвою безплідною зимою.

Історія християнства вчить нас, що треба вміти очікувати, мати терпіння й невпинно працювати на майбутнє. Адже з того часу, коли Ісуса із Назарета було розіп’ято, як останнього злодія, до офіційного визнання християнства (313 рік) пройшло майже три століття. Своє вчення Ісус проповідував у маленькій провінційній бунтівній Палестині, а повне визнання християнство отримало в межах неосяжної Римської імперії. Всупереч тому, що до цього мало репутацію темної, небезпечної, незрозумілої освіченим людям секти, створеної неписьменними простими людьми.

Старовинне апокрифічне євангеліє розповідає, що зразу після Воскресіння, вийшовши із склепу, Ісус довго сидів на невеликому зеленому пагорбі, дивився у бік річки Йордан, слухав весняний щебет птахів. Уважно, з легкою усмішкою слідкував за діловитим і безцільним снуванням якихось комашок по краю його хітона, — вони нагадували йому людей. Прощався із землею, прощався зі своєю людською природою. Потім встав і пішов до села Еммаус, зустрівшись по дорозі з двома учнями. А «коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив і, ламаючи, їм подавав... Тоді очі відкрилися їм — і пізнали Його» — Христос Воскрес!

Юрій МАКАРОВ, головний редактор каналу «1+1»:

— Моє переконання: Великдень — особиста справа кожного. Для когось це частина життя в Церкві, для когось — гарний народний звичай, і хай для них він таким і залишиться. Не треба тільки над силу двічі на рік ставати православним (католиком, греко-католиком, баптистом і т.ін.). Сповідання віри — справа докладна, щоденна, така, що потребує зосередженості. Чи просто бути християнином у повному значенні слова (а не в повному — не буває) в сьогоднішньому світі? Наприклад, піст — це не лише м’яса не їсти, не лише утримуватися від інтимних контактів, це ще, знаєте, особливий стан душі й мозку. Не слід смикатися, гніватися, не слід вживати ненормативної лексики. Ще й до храму слід ходити мінімум раз на тиждень, сповідуватися... Словом, кому це під силу, зі святом! Кому не під силу — теж зі святом! Навіть якщо буде похолодання, все одно весна.

Лідія ЗАБІЛЯСТА, солістка Національної опери України:

— Для мене Великдень — не просто свято, а святий день — Світле Христове Воскресіння. До нього довго готуються не лише люди, а й природа. Адже навесні все оживає. Відчуваю, як з’являються нові надії й відчуття, що оновлюється душа. Я обов’язково ходжу на службу в Ново-Михайлівський собор у Дарниці. Ще з дитинства звикла, що напередодні цього свята ми ретельно прибираємо помешкання. В «чистий четвер» уся сім’я купається, вдягає новий одяг. Є цілий ритуал випікання пасок. Пам’ятаю, як з нетерпінням чекала, поки зійде тісто. Звичайно, кожна господиня має власний рецепт, але мені здається, що в моєї мами вони виходили найвищими й найсмачнішими. Запах ванілі стояв на всю округу, й буквально паморочилася голова. Ми розмальовували писанки. А коли все було готове, з нетерпінням чекали моменту, коли дорослі дозволять нам бігати й грати. В нас навіть була своя забава. Я народилася на Кіровоградщині, й у нашому селі багато пагорбів. Ми, малеча, приходили на берег річки й пускали назустріч одне одному «крашанку». В кого була міцніша — той перемагав.

Олена ДОНЧЕНКО, доктор соціологічних наук:

— Говорити про те, що сьогодні основна маса громадян України ставиться до Великодня, як до головного християнського свята, не доводиться. Розірвано зв’язок часів, і можна лише мріяти про відродження споконвічних традицій. У селах їх більше шанували, а в містах виросло декілька поколінь людей які, як казав кінорежисер Ельдар Рязанов, атеїсти через неуцтво. Тому нині до цього свята по-різному ставляться. Хтось, як за соломинку, хапається, намагається поститися, дотримується зовнішніх ритуалів. Для більшості, хоч як це сумно, пасхальні свята — данина моді й можливість декілька днів відпочити, смачно поїсти, повеселитися, городянам — побути на природі.

Ярослав СТЕЛЬМАХ, драматург:

— Не можу себе назвати віруючою людиною, але на Великдень навіть у мене — атеїста — світліє душа. За домашньою традицією на святковий стіл ставимо паску з крашанками, але це, скоріше, данина ритуалу. А головне — це привід замислитися, що ж доброго зробив.