Усе в нормі, але діти хворіють
Харківський район Києва — екологічно небезпечна зона
— На жаль, така поширеність захворювань серед наших підопічних цілковито відповідає екологічним особливостям району. За даними міської санепідемстанції в річці Дарниця гранично допустима концентрація ртуті перевищена в 1000 разів, свинцю — в 36 разів, кадмію — в 5 разів. Грунт на території району забруднено цезієм, плутонієм, стронцієм, дуже мало зелених насаджень. Міські стічні води знезаражують на території нашого району за застарілими технологіями й з поширенням жахливого смороду. До речі, діти, котрі проживають у районі станції аерації, хворіють найчастіше.
На території нашого району просто серед житлових будинків міститься ще й сміттєспалювальний завод. Робота цього заводу дуже отруює повітря. Моніторинг атмосферного повітря засвідчив перевищення норм оксиду азоту та стиролу в 10 разів, а також забруднення формальдегідом, свинцем. А ще на території заводу багато пацюків. Під час зупинки заводу вони розбігаються в пошуках їжі по навколишніх озерах, де купаються діти. А пацюки — переносники дуже небезпечної інфекції — лептоспірозу. Це захворювання важко діагностується й погано піддається лікуванню. Як головлікар дитячої поліклініки, як депутат я намагаюся до проблеми здоров’я людей привертати увагу й громадськості, й районної влади. Сесія райради розглядала порушені мною питання, однак причини шкідливого впливу на здоров’я жителів нашого району досі не усунуто. Наш район — новобудова, люди ще погано знають один одного, щоб організовано протистояти забрудненню довкілля й отруєнню свого організму, а багато хто навіть не здогадується про небезпеку, що загрожує йому.
Тамара Миколаївна розповіла про те, як подібні проблеми вирішують у Росії, де вона нещодавно побувала на з’їзді педіатрів. Наприклад, у Москві постійно проводиться аналіз залежності захворювань від екологічного стану району. Для усунення джерела зараження середовища зазвичай потрібно чимало часу, й тому дуже важливою є профілактика наслідків впливу ксенобіотиків.
Виявляється, що вибір методів лікування, вживання тих чи інших ліків, навіть вітамінів, вимагає врахування конкретної екологічної ситуації. Лікарські речовини та вітаміни можуть вступати в реакцію з елементами, що забруднюють довкілля, й таким чином не приносити користь, а шкодити.
Українські медики конче потребують допомоги вчених, які проводили б екологічні моніторинги територій і давали рекомендації для зниження негативного впливу забруднень на організм людини. Наприклад, у київській воді бракує фтору та йоду. В результаті пломбуємо зуби й лікуємо захворювання щитовидної залози. Але ж можна просто фторувати воду й молоко, як це роблять у Санкт-Петербурзі.
Кореспондент «Дня» звернулася й до дирекції сміттєспалювального заводу з питанням про можливі шляхи запобігання забрудненню довкілля внаслідок роботи заводу. Заступник голови правління ВАТ «Завод з переробки відходів «Енергія» пан УМБАТОВ повідомив таке:
— Для очищення димових газів від попільного пилу, що міститься в них, котлоагрегати заводу оснащено електрофільтрами зі ступенем захисту на рівні 97—99%. Враховуючи зростаючі вимоги до роботи пилогазоочисного обладнання проводиться робота з модернізації та реконструкції наявних електрофільтрів на нові, сучасніші й ефективніші. Відходи на заводі приймаються в бункер- накопичувач місткістю 18 тисяч кубічних метрів. У період накопичення й зберігання відходів у бункері відбуваються процеси гомогенізації відходів, внаслідок чого починають з’являтися неприємні запахи з низькою межею для сприйняття людини. Щоб запахи не поширювалися за межі бункера, в ньому створюється примусове розрядження за рахунок постійного забору повітря й підсмоктування повітря з вулиці. Відсмоктане повітря нагрівається й подається в топку для забезпечення горіння відходів киснем.
На наш погляд, на додаток до систем очищення газів від пилу, необхідно оснастити котлоагрегати системами хімічної нейтралізації від кислих компонентів димових газів, але лише після проведення відповідних проектно- дослідницьких робіт, які, безумовно, потребуватимуть фінансування.
Завод має дозволи на викиди в атмосферу, ліміт на ці викиди. Також має ліміт на скидання в каналізацію забруднюючих речовин, ліміт і дозвіл на розміщення в довкіллі відходів виробництва заводу. Підприємство працює відповідно до розроблених і узгоджених з усіма контрольними інстанціями нормативів гранично допустимих викидів у атмосферу. Фактично викиди в атмосферу від підприємств значно нижчі за нормативні, що підтверджується результатами перевірок, які проводяться на заводі.
Відповідність підприємства вимогам нормативних документів перебуває під безперервним контролем з боку природоохоронних і санітарних інстанцій. Лише минулого року підприємство позапланово перевірили на вимогу однієї з комісій Верховної Ради України з участю Мінекобезпеки й Генеральної прокуратури України. За результатами цих перевірок порушень з боку заводу виявлено не було. За висновком експерта природоохоронного агентства Данії, який було дано 2000 року, завод у Києві є одним з найкращих в Україні.
Технологічний процес не передбачає сортування сміття, а передбачає безперервне його перемішування, що підвищує його властивості як палива під час спалення.
Київ має на сьогодні всього два об’єкти, на яких розміщуються побутові й промислові відходи, — сміттєспалювальний завод і полігон № 5 поблизу села Великі Дмитровичi Обухівського району Київської області. У межах міста (Корчувате) є ще полігон для будівельних відходів. Завод розміщено в межах міста, щоб була можливість для кращого використання теплової та електричної енергії, що виробляється внаслідок спалення сміття. Термін експлуатації полігона № 5 завершиться років через п’ять, а перспектив будівництва нових полігонів на обласних землях практично немає. Обсяги відходів зі зростанням добробуту населення збільшуються, отож потрібно буде створювати нові сміттєпереробні підприємства.
Судячи з інформації, наданої керівництвом заводу «Енергія», виходить, що підприємство зовсім не винне в екологічному неблагополуччі в районі. Однак статистика щодо дитячої захворюваності та показники забруднень у Харківському районі Києва свідчать про те, що проблема існує. Постає запитання — чи то наявні норми й ліміти забруднення є ненормативними, чи то є якесь поки ще не виявлене джерело небезпеки.