Усміхайтесь, за вами спостерігають!

Присутність на виборах іноземних спостерігачів вважають чи не головною запорукою їхньої чесності та прозорості. Центрвиборчком уже зареєстрував близько чотирьох тисяч міжнародних експертів. Про особливості їхньої місії «Дню» розповів народний депутат, віце-президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ Ігор ОСТАШ. Також він поділився власним досвідом спостереження за перебігом кампаній у Казахстані, Росії, Сербії, Білорусі, Польщі.

— Отже, хто та як наглядатиме за українськими виборами?

— Однією з найширше представлених міжнародних інституцій є ОБСЄ. До речі, порядок моніторингу української кампанії обговорювався на нещодавньому засіданні постійного комітету Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Як відомо, саме ця організація спеціалізується на спостереженні за виборами, має для цього чітко розроблені інструменти та критерії, кваліфіковані кадри. Основний центр — Бюро демократичних інститутів та прав людини, штаб-квартира якого розташована у Варшаві.

Схема роботи проста: задовго до виборів у країну прибуває делегація «оцінки потреб», яка, вивчивши ситуацію, визначає бажану чисельність спостерігачів, довго- та короткотермінових, більшість з яких приїздять незадовго до дня голосування. Наразі ОБСЄ вирішило відрядити в Україну максимально можливу кількість експертів — 650. (Для порівняння: в Казахстан поїхало 300, в Росію — 400, при тому, що території наших держав суттєво різняться.) До них також приєднаються делегації НАТО, ПАРЄ, Європейського парламенту. Одночасна робота уповноважених чотирьох найавторитетніших міжнародних інститутів не може не вплинути на прозорість кампанії. Додайте до цього посланців окремих держав, які не представляють державні інституції. Вперше у спостереженні за виборами братиме участь щойно створена Парламентська Асамблея ГУУАМ, тобто представники від Грузії, Молдови, Азербайджану.

— Як міжнародні експерти розподіляють «зони відповідальності»?

— На власний розсуд. Водночас не варто забувати, що це мобільні групи зі своїм транспортом. За день вони в змозі об’їхати великий район та оперативно відреагувати на всі виклики. Сподіваємось, що присутність експертів буде значною і на периферії. На правах віце-президента ПА ОБСЄ я звернувся з листом до голів національних парламентів ОБСЄ, яких є 55, із проханням надсилати представників саме в області.

— Кого відряджають спостерігачами за кордон?

— Як правило, тих, хто знає історію, культуру країни, до якої їде, знайомий із її законодавством та засадами державного устрою. Йдеться передовсім про депутатів, що входять до парламентських «груп дружби», спеціальних комісій. Так, наприклад, члени комісії «Україна—ЄС», що функціонує в рамках Європарламенту, приїдуть до нас майже всі.

— Що було спільного та що відмінного в кампаніях, які ви «моніторили» як спостерігач?

— У пострадянських країнах перебіг перегонів схожий. Так, для більшості колишніх республік основною проблемою залишається процедура формування списків виборців. Це найпростіший і, водночас, найефективніший метод маніпуляції. Приміром, в Казахстані було два списки — звичайний та електронний, різниця між якими становила від 200 до 400 виборців на одній дільниці, що є доволі значною похибкою. Утім, багато хто так і не знайшов себе в жодному із списків, а процедура їхнього доповнення безпосередньо в день голосування в тамтешньому законі прописана недосконало.

Друга спільна ознака: монополія на ЗМІ. Згідно з міжнародними вимогами, рівний доступ усіх кандидатів до ефіру та шпальт — чи не головна умова чесних виборів. Однак я не знаю жодної пострадянської республіки, де б влада не контролювала головні телеканали. Найсвіжіший приклад: у Білорусі було закрито п’ять опозиційних газет. Те ж саме стосується використання адмінресурсу, яке зручно розглядати на прикладі бігбордів. Тих, кого дратує їхня кількість в Україні, скажу, що й у Росії, й у Казахстані фактично вся зовнішня реклама також пропагувала чесноти провладних партій чи окремих претендентів. Цікаво, що навіть сюжети схожі. У Казахстані олімпійський чемпіон всього один, але і його задіяли в агітації за провладний блок.

Іще один камінь спотикання — принципи формування комісій. І в нас, і в сусідніх країнах їх намагаються комплектувати на засадах пропорційного політичного представництва. У Сербії норма працює бездоганно, в Україні — з численними «але», а в Казахстані діє лише умовно: її прописано в законодавстві, та кількість членів обмежується сімома особами. Зрозуміло, що на всіх квот не вистачає, й вони стають предметом спекуляцій.

— Які технічні новації використовувалися?

— У Сербії застосували цікаву та доволі дієву технологію, яка унеможливлює повторне голосування. Перед тим як видати бюлетень людині на руку бризкають спеціальним спреєм, який тримається близько доби та світиться під ультрафіолетом. Це щось на кшталт печаток, якими «відмічають» відвідувачів нічних дискотек. Кожного новоприбулого перевіряють під лампою, нівелюючи таким чином можливість «кочування» з дільниці на дільницю.

Українське законодавство дозволяє «виїзне голосування» для громадян, які не в змозі самостійно прийти на дільницю. Однак в більшості країн від цієї практики відмовилися через ризик підтасовок. Натомість можна проголосувати за допомогою пошти, навіть електронної. Звичайно, є загроза хакерських атак, тому всі технічні нюанси потребують ретельного відпрацювання. Як і ідея електронного голосування, що апробувалася в Казахстані. Довіра до нього була вкрай низькою, оскільки неможливо відстежити процес підрахунку голосів. Натомість успішною виявилася практика фото- та відеозйомки, це помітно дисциплінує всіх учасників процесу. Застосування прозорих урн також повністю себе виправдало.

— Наші сусіди також вдаються до паралельного підрахунку голосів?

— У Польщі, на весняних виборах до Європарламенту, свій облік вели в кожному штабі. Однак іноді місцевий адмінресурс свідомо цьому перешкоджає. Приміром, в тому ж Казахстані кожен спостерігач має право на отримання завіреної копії дільничного протоколу. Проте голови комісій цей параграф часто ігнорують, а без протоколу із «мокрою» печаткою паралельний підрахунок неможливий.

Максимально відкритим має бути й післявиборний процес. Можливість перерахунку та, у разі виникнення непорозумінь, оскарження рішення в суді — один із головних критеріїв ОБСЄ.

— За виборами в якій країні спостерігати було найцікавіше?

— У Польщі та Сербії мені сподобалося, але було не дуже цікаво. Ніякої інтриги: результати попередніх опитувань та екзіт-полів майже повністю збігаються з кінцевим результатом. Свідомість громадян настільки висока, що вони навіть не припускають можливостей фальсифікації. Це залежить не тільки від ментальності, а й від зрілості громадянського суспільства.

Мабуть, найціннішим є досвід, отриманий в Казахстані. Це унікальна країна на перетині двох частин світу, двох культур та світобачень, їхній шлях до демократії дуже схожий на український. Такий же тернистий.