В аварійному режимі

Україна займає десяте місце у світі за обсягами видобутку вугілля. І друге місце, після Китаю, за кількістю людей, що гинуло у вугледобувній галузі. Про це заявив учора на міжвідомчій нараді, присвяченій питанням безпеки праці у вугільній промисловості, секретар Ради національної безпеки та оборони України Євген Марчук. Тенденції невтішні: якщо 1990 року на шахтах загинуло 306 осіб, коли добувалося 165 млн. тонн вугілля, то минулого року, коли обсяг видобутку становив 80 млн. тонн, кількість загиблих залишилася практично на тому ж рівні. Така ситуація, за словами секретаря РНБОУ, дозволяє вести мову про те, що проблема загибелі шахтарів із розряду відомчих перейшла в розряд проблем державної безпеки. І оцінювати цю проблему та робити висновки, продовжив Є. Марчук, належить уже не тільки судам, але й по всій вертикалі влади. Секретар РНБОУ зазначив, що часто рішення комісій з розслідування НП не виконуються, і список винних у цьому Є. Марчук запропонував надрукувати у відомчих виданнях або повідомити по телебаченню. Щодня на шахтах України фіксується від трьохсот до восьмисот аварій, травмується до 80 осіб, одна особа з-поміж них отримує смертельну травму. Щорічно витрати держави на ліквідацію наслідків травматизму й лікування профзахворювань становлять більше як 1 мільярд гривень, — це на порядок більше, як на гарантування безпеки праці. «На шахтах традиційно виконуються правила техніки безпеки під час ліквідації аварій, є навіть комп’ютерні програми. А ось планів запобігання аваріям, а тим більше, рекомендацій досі не існує, в той час як саме такі плани мають бути основними оперативно-технічними документами на шахтах. А план ліквідації аварій може бути його завершальною частиною», — сказав Є. Марчук. У дев’яти з десяти випадків причиною травматизму є неадекватні дії постраждалих, що є показником плачевного стану і в сфері системи професійно-технологічної підготовки, не ведуться обстеження психологічного й фізичного стану шахтарів. Ситуація ускладнюється й тим, що на шахти приходить працювати дедалі менше молоді, а кількість працівників пенсійного віку досягає 28% — серед шахтарів і 40% — серед директорів шахт, начальників дільниць і гірничих майстрів.

Секретар РНБОУ також зазначив, що досить великий відсоток майстрів не мають достатніх системних знань, кількість наукових працівників у галузі за останні десять років скоротилася на 73%.

Критична ситуація склалася також із забезпеченням шахтарів комплектами індивідуального захисту — «саморятівниками», акумуляторами, ліхтарями, не кажучи вже про сучасні вентиляційні системи. 77% із них, до речі, вже відпрацювали свій ресурс, і лише 12% відповідають необхідним вимогам. Така ситуація, за словами народного депутата Юлія Іоффе, зумовлена тим, що «найболючішим питанням галузі, як і раніше, є фінансування». Протягом уже чотирьох років, каже він, галузь одержує 2 млрд. державної підтримки, однак якщо подивитися на весь бюджет, то він зріс уже майже вдвічі, а вуглярі фінансуються, як і раніше. Крім того, за словами Ю. Іоффе, всі матеріальні ресурси і техніка, що випускається вітчизняним виробником, стали вдвічі дорожчими: один вентиляційний комплекс на сьогодні коштує 10 млн. грн., а для того, щоб обладнати сучасну високопродуктивну лаву, мінімально потрібно майже 20 млн. грн. Через те цього року урядові треба переглянути відповідні статті бюджету й закласти гідне фінансування вугільної галузі, вважає Ю. Іоффе. А уряд поки що обмежився наданням додаткових 100 млн. гривень на охорону праці вуглярів.