В умовах стресу влада здорового глузду не втрачала,

– Де ви знаходились у момент авіакатастрофи? Коли про неї довідались? Якими були ваші перші кроки як керівника області?

– У час, коли біля першої години дня вона сталася, я представляв колективовi Львівського інституту внутрішніх справ нового ректора. Коли мені повідомили телефоном про лихо, що нас спiткало, відразу поїхав в облдержадміністрацію. Хоча спочатку, очевидно під впливом емоцій, промайнула думка, що негайно треба мчати на летовище, на місце біди, до людей. Але я опанував себе: адже на моєму робочому місці є всі необхідні засоби комунікації, і я міг звідси, як зі штабу, оперативно керувати ситуацією, що склалася внаслідок катастрофи, давати відповідні доручення. Повідомити «центр», координуючи з ним наші спільні дії...

– Наскільки мені відомо, ви також збиралися на авіашоу в Скнилів...

– Якраз коли я туди зібрався їхати, отримав повідомлення про аварію із Су-27. Не знаючи ще її масштабів, завагався, чи їхати мені на летовище. Бо спочатку думали, якщо літак там просто впав, то моя присутність на аеродромі була б необхідною. Але коли через декілька хвилин на мій телефон поступили другий і третій дзвінки, зрозумів, що сталася велика трагедія, і усвідомив: треба їхати в облдержадміністрацію. Дякувати богові, тоді я холоднокровно прийняв саме таке рішення: від нього залежала оперативність, чіткість дій усіх служб, які повинні були приймати участь у ліквідації наслідків катастрофи.

– У перші години після трагедії люди, родичі та близькі яких постраждали на Скнилові, не знали де їх шукати, тому, наче сліпі кошенята, тинялися від лікарні до лікарні, телефонуючи безліччю телефонів, — інформації нуль, навіть журналісти не мали її, маю на увазі, повідомлення з офіційних джерел. Тобто трагедія спричинила і повний хаос у сфері інформування людей. Що, у випадку, коли стається надзвичайна подія, не існує якихось сталих правил, за якими мали б діяти органи влади, всі відповідні служби?

– Не думаю, що можна давати таку оцінку, наче був повний хаос. Чому? Тому що на тих, кого привезли в лікарню, списки складалися моментально. Тобто, уже в перші години після трагедії родичі та близькі певну інформацію могли отримати. Немає слів, це була великомасштабна трагедія, такої кількості загиблих і постраждалих ми ще ніколи не мали, але на час, коли до Львова по шостій годині вечора прибув Президент України, а в лікарнях були зроблені перші операції, через Управління охорони здоров’я і з надзвичайних ситуацій родичам надавалась інформація про тих, хто після катастрофи потрапив у лікарню. Звичайно, поки не відбулась ідентифікація тіл загиблих, ми не могли знати про те, а хто ж конкретно загинув. І тільки після того, як у морзі почалося опізнання, з’явилися і списки загиблих.

Щодо поранених. У перші години ніхто не питав у них прізвищ, «швидкі» везли їх у лікарні, а там — відразу на операційний стіл. Основною метою було врятувати людей, зменшити кількість втрат, і я сьогодні низько вклоняюся лікарям, бо вони з цим впоралися. А далі, о п’ятій, шостій, сьомій годині вечора вже можна було отримати інформацію, хто з потерпілих і в якій лікарні знаходиться. Складніше було з інформацією про загиблих. Але працівники моргу, цивільні та військові судмедексперти, працюючи майже цілодобово, впоралися з цією проблемою. В понеділок, вівторок і середу загиблих поховали під їхнiми справжніми іменами.

Так, у перші години після аварії могли бути певні огріхи. Але треба зважати на те, що це було страшне горе, стрес, шок, і це, безумовно, дещо впливало на якість прийнятих рішень.

– Що б мала зробити влада після «скнилівської трагедії», аби люди відчули її реальну відповідальність перед ними? Покаятися, зробити гучну заяву, що такого більше ніколи не повториться, чи ще щось?

– Особисто я, коли був запущений весь механізм рятувальних робіт, буквально серед ночі поїхав на львівське телебачення, щоб звернутися зі словами співчуття до наших громадян, і запевнити їх у тому, що влада зробить все можливе, аби допомогти потерпілим. Перше завдання влади — це, звичайно, ліквідація наслідків будь-якого лиха, а друге, мабуть, полягає в тому, аби роз’яснити людям, що насправді сталося, які кроки в цьому плані вже робляться і що влада робитиме в подальшому.

Звичайно, не можу і не маю, мабуть, права говорити про те, що б мали в такій ситуації вчинити інші гілки влади, скажімо, органи місцевого самоврядування або центральна влада, але вже у перші хвилини після катастрофи я спілкувався із міністром з надзвичайних ситуацій Василем Дурдинцем, так що від самого початку наші дії узгоджувалися та координувалися. В результаті вже через півтори години на місце аварії прибули рятувальники МНС із Дрогобича та Червонограда і почали надавати кваліфіковану допомогу. В перші ж години була створена комісія із надзвичайних ситуацій, були «підняті» відповідні міністерства, «мобілізоване» керівництво Верховної Ради, Генеральної прокуратури.

Іншими словами, реакція усіх органів була миттєвою. Оперативно була прийнята постанова Кабміну про виділення сім’ям загиблих і потерпілим матеріальної допомоги. А взяти блискавично прийняте Президентом рішення особисто прибути на місце катастрофи... Тому вважаю, що все це дало можливість реально та оперативно впливати на ситуацію із ліквідації наслідків катастрофи та надання допомоги потерпілим. Що стосується моїх дій, то, поза усе інше, в перші ж години видав розпорядження про надання одноразової матеріальної допомоги на поховання. Ми здійснили також моніторинг на рахунок того, чи є у нас необхідне медичне обладнання, запаси ліків.... Тобто, навіть в умовах психологічного стресу влада здорового глузду не втрачала.

– А чи не спадало вам на думку, відчувши особисту відповідальність за наслідки «чорної суботи», подати заяву про відставку? І нехай би Президент вирішував вашу подальшу долю.

– Якби я поступив таким чином в перші дні після трагедії, то проявив би повну свою безвідповідальність. Самі подумайте, в такому разі область би залишилась без керівництва. Це по-перше. А по-друге, в тій ситуації у мене навіть не промайнула думка про відставку. Пізніше я роздумував над цим, але можу відповідально заявити: ні один мій крок, ні одна моя дія в межах моїх функціональних обов’язків і компетенції не призвели до цієї катастрофи. Більше того, згідно з чинним законодавством, обласна влада не має права на дозвільні функції. Ми не приймаємо рішень стосовно надання дозволів на ці польоти-перельоти. Скажімо, чи можу нести відповідальність за те, що, не приведи господи, зійшов iз рейок поїзд? Коли ми сьогодні почнемо шукати якусь абстрактну постать, яка б мала понести відповідальність за «скнилівську трагедію», то таким чином не навчимо наше суспільство, наших керівників персональної відповідальності. Так, ми отримали урок. Це страшний урок, він дорого коштує. Тому вкрай необхідно відпрацювати нормативно-правові акти з тим, щоб кожен рівень влади ніс свою частку відповідальності.

– А як у такому у такому разі розцінити підписане вами 8 липня розпорядження за № 604, згідно з яким був створений оргкомітет із проведення урочистого святкування з нагоди 60-річчя 14-го авіаційного корпусу?

– Думаю, це треба нормально розцінювати. Після мого призначення на посаду голови облдержадміністрації я зініціював зустріч з керівним складом усіх військових формувань, якi базуються на території Львівщини. Тому що є надзвичайно багато питань, які військові не можуть вирішити без органів місцевого самоврядування і регіональної влади. Цю роботу необхідно координувати. І тому після спільної наради із керівним складом Західного оперативного командування із цих двох корпусів повітряної армії та ПВО, а також на прохання Онищенка надати допомогу в організації святкувань з нагоди 60-річчя 14-го авіакорпусу і згідно з моїм розпорядженням, був створений оргкомітет. Але він, відповідно до законодавства, не мав ні дозвільних функцій, ні права втручатися в проведення польотів і т.п. Це внутрішня справа військових, тому мотиви мого розпорядження полягали лише в тому, щоб надати військовим певну допомогу. А що, хіба це чужа армія, окупаційна? Це ж наші військові!

– Ще до авіашоу ви не замислювалися над тим, що з ідеологічної точки зору немає сенсу відзначати на загальнообласному рівні ювілей неіснуючого радянського військового формування? Адже наші збройні сили нараховують лише 11 років.

– Знаєте, над таким політичним аспектом, чесно кажучи, якось не замислювався, але згоден: на загальнодержавному рівні необхідно прийняти рішення: або вести відлік усіх свят з часу незалежності України, або все залишити по-старому. В першому варіанті Верховна Рада мала б прийняти відповідний закон. Можна було врегулювати це питання і указом Президента або постановою Кабміну. Але спершу хай би наші фахівці, історики, визначили, що нам сьогодні слід всенародно святкувати.

Треба також зважати і на таку обставину. Не слід, мабуть, давати такі жорсткі політичні оцінки нашим діям, бо ми— молоді керівники. Я став губернатором лише три місяці тому і маю молоду команду. А обраний 31 березня новий міський голова Львова раніше взагалі не мав практики роботи в державних структурах влади. Так що з урахуванням цього, тут мав би бути певний коефіцієнт на похибку. А чiпляти ярлики, що я ніби святкую якісь радянські свята — безглуздо.

– Зараз потерпілим та їхнiм родинам надає велику допомогу і держава, і різноманітні доброчинні фундації, надходять гуманітарні вантажі. Чи можна сказати, що ні одна постраждала людина не залишилася без належної уваги?

– Безперечно, одразу після катастрофи була відпрацьована як система з ліквідації наслідків, так і механізм надання відповідної соціальної допомоги. Але, щоб не втомлювати читачів, інформацію про дію їх алгоритмів і про ці структури, які контролюють процес забезпечення сімей загиблих та потерпілих належним їм матеріальним відшкодуванням, наведу лише декілька цифр. 150 тисяч гривень з обласного бюджету виділено на організацію поховань. Це була перша, невідкладна допомога. Що стосується грошей, виділених Кабміном, то, якщо оперувати відсотками, їх вже видано понад 90 відсотків. Певна сума грошей закладена і на санаторно-курортне лікування та реабілітацію потерпілих. Особливе піклування в цьому плані — діти. 12 із них незабаром поїдуть в «Артек», ще 26 разом iз батьками оздоровлятимуться в санаторіях Трускавця та Моршина, 24 дитини в супроводі вихователів, психологів поїдуть на Чорне море. Так що з цим проблем немає: ми в змозі оздоровити всіх дітей, які цього потребують. Це ж стосується і дорослих, котрі зараз перебувають на лікуванні. Крім усього іншого, мною також дане доручення застосувати механізм зi списання сім’ям загиблих і потерпілих боргiв за комунальні послуги, газ, електроенергію. Гадаю, що звільнимо їх від тих виплат до кінця року.

– Відомо, що першим до Львова 27 липня прибув голова Державної комісії із розслідування причин «скнилівської катастрофи» Євген Марчук. І протягом тижня місця не залишав: проводжав у останню путь загиблих, відвідував у лікарнях потерпілих, мало не щодня проводив прес-конференції, зустрічався із сім’ями та родинами жертв, лікарями. Тобто виконував роботу, яка, можливо, і не входить в його обов’язки як голови комісії.. Цікаво, Мироне Дмитровичу, наскільки вона була плідною з точки зору співпраці місцевої влади і державної комісії?

– Коли до Львова прибув секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук, якого Президент призначив головою Державної комісії з розслідування причин авіакатастрофи, одразу на військовому аеродрому у Скнилові було проведено перше засідання цієї комісії. Під час її роботи було проаналізовано ситуацію, що склалася, та оперативно напрацьовані заходи щодо ліквідації наслідків авіакатастрофи. Маючи можливість тісно співпрацювати у ці дні з Євгеном Кириловичем, хочу підкреслити такі його риси, як вимогливість, фаховість та колосальну працездатність. Як голова Державної комісії він вникав не лише у всі технічні аспекти, але надавав великого значення розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом потерпілих і розподілом гуманітарної допомоги. Він особисто брав участь у затвердженні порядку розподілу коштів, виділених на ліквідацію наслідків авіакатастрофи з державного бюджету. Хотів би також відзначити його надзвичайно чуйне, батьківське ставлення до дітей, що постраждали під час трагедії. Це дало можливість спільно виробити механізм розподілу коштів, контролю за ними. Він також активно проводив плідні переговори із багатьма банкірами під керівництвом Національного банку України. Аби відсоток депозитного рахунку, відкритого на дітей, був високим, що дало б можливість по досягненню ними 18- річного віку нагромадити достатню суму для подальшого життя. Одним словом, я щиро вдячний Євгену Марчуку за усю надану допомогу.

– Вам у ці трагічні дні довелося немало пережити. Ще, мабуть, доведеться. Не здають нерви?

– Якщо говорити чесно і щиро, то зараз, звичайно, відчуваю велику втому. Перші три дні після 27 липня я не залишав свій кабінет протягом 24-х годин. Тепер працюю з 7-ї—8-ї години ранку до 9-ї—10-ї вечора. Втомився не тільки фізично. Як звичайна людина, як батько і чоловік, так само переживаю. І чим далі від «чорної суботи», тим більше приходить розуміння масштабності трагедії. І тим більше переймаюся подальшою долею потерпілих людей. Тому у відпустку наразі не збираюсь. Але якщо вдасться, то у суботу чи неділю виберусь у Карпати. Знаєте, люблю слухати заспокійливий шум гірської річки...