Ванкувер позаду

Доки тривала зимова Олімпіада у Ванкувері, щодня переглядала новини на сайті Національного олімпійського комітету — в очікуванні інформації, що нарешті наші спортсмени піднялися на п’єдестал пошани і їм вручили медаль. На жаль, гордитися нічим, хіба що результатом біатлоніста Андрія Дериземлі, який у перші дні Олімпіади посів п’яту сходинку в спринтерській гонці. Краще за нього так ніхто й не виступив. Чому Україні не пощастило з медалями — питання, мабуть, не лише до спортсменів, їхніх тренерів та наставників, а й до влади. Адже фінансування спорту в нас мізерне.

З іншого боку, участь у Олімпійських іграх для кожного спортсмена завжди почесна, незважаючи на результат. Адже потрапити на змагання такого рівня вони мріють усе життя. І декому з них таки вдається увійти в історію спорту чемпіонами, і саме їх ставлять у приклад тренери дитячих спортивних шкіл, де, можливо, виховується чергове покоління олімпійців.

Зараз юні спортсмени беруть приклад переважно зі спортсменів, які відомі не тільки в Україні, а й за кордоном, наприклад, футболіст Андрій Шевченко, брати-боксери Володимир та Віталій Клички чи сестри-тенісистки Олена та Катерина Бондаренко. Левова частка їхнього успіху — їхня власна заслуга, а не держави, так само, як і фінансування змагань. Тож чи варто державі вкладати кошти в імідж спортсменів, якщо дехто з них спроможний зробити це самостійно? Чи, може, перекласти це на плечі спонсорів, які будуть зацікавлені в просуванні та розкручуванні того чи іншого атлета? А державні кошти, передбачені на розвиток олімпійського спорту, краще спрямувати на спорт масовий, наприклад, зробити безкоштовними або більш доступними ті ж самі секції, гуртки чи ковзанки. Бо не кожна родина може дозволити своїм дітям відвідування спортгуртка, який коштує понад 200 гривень за місяць.

Натомість, які відгуки чуємо про здоров’я українців? Ми лідери в Європі за кількістю ВІЛ-інфікованих, за показниками смертності від раку та серцево-судинних захворювань. Наші та іноземні демографи постійно наголошують, що в Україні йде старіння нації, смертність перевищує народжуваність, невисокі темпи приросту населення. Яке тоді враження складається про нас у тих самих європейців, якщо іншої інформації вони просто не чують? Тут уже про спортивні досягнення ніхто не згадує.

Можливо, все було б по-іншому, якби була культура здорового способу життя. Чи часто ви бачите людей, які щоранку бігають крос на стадіонах чи бігових доріжках (їхня кількість і якість — це окрема тема), чи багато ваших знайомих роблять регулярно ранкову зарядку? Ствердних відповідей, мабуть, мало. Аби це стало нормою, аби ми навчилися цінувати своє здоров’я і нарешті про нас заговорили як про сильну та здорову націю, потрібна пропаганда здорового способу життя на державному рівні і, відповідно, — належне її фінансування.

Що ж насправді визначає престиж нації — здоров’я кожного громадянина країни чи успіхи спортсменів, ми запитали експертів «Дня».

КОМЕНТАРІ

Ігор ГАЙДАМАК, перший віце-президент Федерації боксу України:

— Багато що залежить від фінансових ресурсів і в олімпійських, і в професійних видах спорту, бо спортсменам потрібне посилене харчування, оплата поїздок за кордон тощо. Але саме професійний спорт передбачає хороші доходи та вигідні для спортсменів і їхніх менеджерів контракти. У нас, тобто в любительському боксі, в кращому разі є невеликі стипендії від Національного олімпійського комітету, міністерства тощо. Наразі в Україні з усіх видів спорту найуспішніше розвивається бокс. Ми є лідерами в Європі, одні з кращих у Всесвітній федерації боксу. Але якщо кілька місяців фінансування буде таким же мізерним, то не те що медалі не зможемо завойовувати, а й ні на які змагання не поїдемо. Торік ми отримали з бюджету близько 8 мільйонів гривень. Нас визнали найкращою федерацією України, і при цьому фінансування зменшили на один мільйон. А ціни ж зростають. Якщо раніше на участь у якомусь заході потрібно було 0, то зараз — 200. Якщо фінансування олімпійського спорту буде на такому ж рівні, як зараз, то через півроку він занепаде зовсім. Ви бачите, як завалили Олімпійські ігри? Зимова Олімпіада — взагалі складна для України тема, бо спортивні бази слабкі, тренуватися на теренах держави можна тільки узимку, коли нормальна кількість снігу в західних регіонах. Але якщо сусідня Білорусь має не кращі кліматичні умови для розвитку зимових видів спорту, то чому ж у неї цього року стільки медалей? Значить, справа не тільки у спортсменах. Як варіант, можна передати олімпійський спорт на приватне фінансування — але це питання надто складне. За кордоном є окремі клуби, які утримують футбол, бокс тощо. Але, наприклад, професіонали-боксери нікому його не віддадуть, бо вони заробляють на цьому великі гроші. Можливо, державі слід вкладати кошти в масовий спорт, бо без нього не буде досягнень у професійному спорті. Імідж країни, як не крути, пов’язаний не з масовим спортом, а зі спортом високих досягнень. Раніше були такі великі спортсмени, як Олег Блохін, Сергій Бубка, Валерій Борзов, зараз брати Клички — весь світ знає Україну завдяки їхнім успіхам. А масовий спорт — це здебільшого фізкультура, що обходиться для держави не так дорого. Треба лише зробити при школах нормальні спортивні зали, знайти хороших викладачів, які б вибирали з учнів найкращих. Саме з ними працюватимуть професійні тренери, з індивідуальним підходом, готуючи майбутніх чемпіонів. А говорячи про імідж країни, не можна розділяти здоров’я нації від успіхів олімпійців, бо це речі взаємопов’язані.

Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України:

— Чому обов’язково на здоров’ї та спорті треба економити? Я гадаю, є інші статті витрат, на яких можна було б заощадити. Успіхи олімпійців є частиною здорового способу життя. Поки що діти не усвідомлюють таких нудних, на їхній погляд, справ, як заняття спортом, не розуміють цінності здоров’я, але такий стимул, як перспектива досягти успіху у великому спорті, мотивує їх до занять фізичною культурою, що впливає на здоровий спосіб життя всієї нації. Тому не можна сказати, що щось повинно бути, а чогось — ні. Хоча ігнорування фізкультури на користь професійного спорту більше говорить про деградацію нації, а не про розвиток. Відомо, що заняття спортом не приносить такої користі людині, коли вона закінчує спортивну кар’єру. Їй складно знайти себе, у неї виникають проблеми зі здоров’ям. Але без загального відчуття гордості за свою країну, за успіхи спортсменів сформувати позитивне ставлення до здорового способу життя складніше. Останнім часом лунає думка, що дорослим не потрібна педагогіка, що люди в дорослому віці самі можуть вирішувати, що і як їм робити. Але слід розуміти — сам по собі росте тільки бур’ян. І процес, коли люди дійсно дозріють на своєму досвіді до чогось корисного, дуже довгий. Тому важливі якісь заходи на зразок політичних, управлінських акцій, щоб здоровий спосіб життя став цінністю і частиною політичних програм. Це має бути одним із завдань держави. Як правило, олімпійський спорт може в дечому приносити зиск, але таланти для нього знаходяться тільки тоді, коли працюють у маленьких містечках спортивні школи, причому вони абсолютно доступні. Це рівносильно процедурі просіювання золота з піску. Якраз тоді, коли діти ходять і займаються у різних спортивних секціях чи гуртках, проявляють свої здібності, їх помічають тренери, беруть на спортивні збори тощо, і так з них виростають чемпіони. Тільки в тих країнах, де є масова фізкультура, багато зірок спорту. Проблема не в тому, що в нашій країні мало фінансів, у тому числі й на спорт, а в тому, що вони витрачаються не за тим принципом.

Світлана ЯКИМОВИЧ, завідувачка дитячої поліклініки №1 Києва:

— У здорової нації — здорові спортсмени, які досягають високих результатів. Це речі взаємопов’язані. Чим більше здорових дітей, які мають бажання і можливості займатися спортом, тим більша імовірність виростити з них призерів Олімпіади. У здорової нації, відповідно, будуть хороші спортсмени. Ясна річ, що для їхнього розвитку, тренувань, участі в міжнародних змаганнях потрібне фінансування. Якщо говорити про те, куди держава зараз може вкласти більше коштів — у масовий спорт чи підготовку олімпійців, то, як на мене, у масовому спорті набагато більше проблем, хоча б та, що значно знизилася відвідуваність дітьми спортивних занять, бо не всім прошаркам населення це доступно. Бо коли на ту ж ковзанку раніше мали змогу піти всі, то сьогодні це складніше. І це великий мінус. Тому чим більш доступно це все широким верствам населення, тим кращим буде фізичний стан кожної людини. Також потрібна пропаганда спорту, відкриття нових секцій та гуртків. Я прекрасно пам’ятаю своє дитинство, коли будь-кому можна було піти в спортивну школу, і все це було доступно. Тут немає якогось алгоритму, який би точно й відразу приніс позитивний результат, тому і пропаганда, і робота зі школярами, які в майбутньому будуть батьками, — все це потрібно робити, аби нація дійсно була здоровою. Завжди оздоровлення було більш економічно вигідним, ніж лікування. Не слід забувати, що фізичні вправи позитивно впливають на гармонійний розвиток дитини. А все, що вкладається у поняття масового спорту, безперечно, є корисним.