«Вбивство Гії — прямий наслідок політики часів Леоніда Кучми»

— Минуло два тижні з того часу, як Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти Леоніда Кучми. Як ви оцінюєте хід слідства на сьогоднішній день? Про що свідчать публічні висловлювання про перебіг справи з боку тих, хто до неї причетний?

— Мені складно оцінювати хід слідства, бо мені невідомо, які запитання ставлять особам, яких викликають на допит. Я переконана, що нам вони розповідають лише те, що хочуть, аби ми почули. Незважаючи на це, у мене все ж викликає занепокоєння, що слідство, судячи з усіх публічних заяв, не робить дуже важливих кроків, які мали б пролити більше світла на цей та інші злочини, що, як зафіксовано на плівках Мельниченка, скоювалися під час президентства Леоніда Кучми. Прокуратура досі не порушила кримінальної справи щодо покривання вбивства Георгія всі чотири роки, доки президент Кучма був при владі. Не видно також намагання докопатися до реальних причин смерті Кравченка. Без цих двох принципових, на мою думку, розслідувань дуже важко визначити справжню міру вини колишнього президента. Якби слідство прагнуло об’єктивності, то сьогодні половина українського політикуму повинна була б сидіти під підпискою про невиїзд і ходити в прокуратуру на допити, як діти до школи.

— Неоднозначне висвітлення справи Кучми в українських ЗМІ свідчить про те, що необхідно проаналізувати всю систему чинників, які, зрештою, призвели до трагедії Георгія Гонгадзе. Усі ці проблеми важливі в контексті круглого столу, який відбудеться 7 квітня у Вашингтоні, де обговорюватимуться проблеми української журналістики. Чи можливе таке обговорення поза «справою Гонгадзе» та поза «справою Кучми»? Головні проблеми української журналістики — які вони, на вашу думку?

— Головною проблемою української журналістики є пряма залежність медіа від політики, ігнорування як власниками медіа, так і журналістами елементарних принципів журналістської професії, а крім того — також треба відверто сказати, — слабка професійна підготовка журналістів. На жаль, за роки президентства Ющенка, коли, все ж, була відносна свобода слова не вдалося сформувати стабільно працюючі ЗМІ. Медіа в Україні досі залишаються більше засобом впливу і знаряддям у руках олігархів та політиків, аніж засобом інформування громадян і, зрештою, просто бізнесом. Звичайно, є достойні видання та хороші журналісти, але їх можна перелічити на пальцях рук. Для 46-мільйонної нації це просто мізер.

— Днями екс-майор Держохорони Мельниченко в інтерв’ю інтернет-виданню «Обозреватель» заявив: «Я за Януковича не голосовал, и я действительно не ожидал, что при Президенте Януковиче будет возбуждено уголовное дело против Кучмы». Очевидно, на прикладі зі «справою Кучми» йдеться не лише про засудження екс-президента, а й про усвідомлений керівництвом держави чи не усвідомлений процес очищення України. Чи має Україна, наше суспільно-політичне життя шанс на очищення за нинішніх умов? Що для цього може й повинна зробити журналістика?

— Я розглядаю порушення справи проти Кучми як шанс на очищення українського політикуму. Для цього, перш за все, мала б професійно працювати прокуратура. Найголовніше в цьому процесі чітке дотримання закону. Що повинні робити журналісти — висвітлювати факти, а не без упину описувати свої враження навколо цих фактів. У матеріалах українських журналістів завжди можна простежити позицію автора. Невже журналісти думають, що люди такі дурні, що самі не зроблять висновків? Це бажання пропаганди сидить у нашій підсвідомості. Я сама намагаюся його позбутись уже десять років. Так нас виховували і, на жаль, продовжують учити в українських університетах. Якби була моя воля, то я кожного українського журналіста змусила б дивитися Бі-Бі-Сі, слухати NPR і читати The Guardian, New York Times чи The Economist. Що ж до справи, то я сподіваюся, що Віктор Янукович справді хоче поставити крапку в цій справі із судовим вироком кожному, хто був до неї причетний. Лише таким чином він має шанс увійти в історію не лише як людина, яка консолідує владу і фінанси всіма законними й незаконними методами, а й як особистість, яка дала Україні шанс на очищення.

— Опозиція виявилася не готовою підтримати ініціативу влади щодо «крапки» у справі Гонгадзе. До того ж, у своїх інтерв’ю журналіст Олексій Подольський сформулював певну планку для політиків, адже він усі ці роки системно боровся проти режиму Кучми та за справедливість. Чи є справа Кучми викликом для політиків?

— Цією справою маніпулюють уже протягом десятиліття. На ній побудувала свої кар’єри і заробила гроші ціла плеяда українських політиків. При цьому голоси половини з них є на записах. Ця справа справді показує, хто є хто в українській політиці. Порушення справи проти Кучми стало для України чимось схожим до оприлюднення дипломатичного листування дипломатів США та WikiLeaks. Багато політиків, висловлюючи скептицизм щодо можливого прогресу в розслідуванні справи, насправді висловлюють страх за власні позиції в політиці. На жаль, правда в цій справі, як виявилося, потрібна дуже мало кому. Але, як казав Вацлав Гавел: «Якщо правді не дати повної свободи, свобода не буде повною. Є часи, коли ми мусимо докопатися до кореня таємниці, аби зрозуміти правду...» Сьогодні в Україні настав саме такий час. Лише правда зробить нас вільними.

— Днями німецький політолог Александер Рар зазначив: «На Заході про касетний скандал ніхто не згадує. Кучма — не Мілошевич. Ніхто не хоче бачити його за ѓратами. Упродовж останніх років я беру участь у конференціях в Україні, в яких Кучма бере участь і сидить за тим же столом поруч із такими людьми, як Білл Клінтон або Домінік Стросс-Кан та вищі керівники Європейського Союзу. І не сідали б вони з ним за один стіл, не приїздили б на конференції, якби там щось було». Про що свідчить ця репліка німецького політолога, на вашу думку? І що можете сказати щодо реакції Заходу на справу проти Кучми?

— Така реакція може свідчити як про власні політичні мотиви висловлювати таку позицію, так і залежність, не виключено, й фінансову. Крім Рара, таких заяв від західних аналітиків я не чула. Ті, з ким я спілкуюся тут, у США, вітають такий перебіг подій у справі та висловлюють сподівання, що справа таки матиме бажану розв’язку. А щодо того, що люди сідають з Кучмою за стіл, то Рар краще за мене знає, скільки коштує така дружба й визнання. Світом, на жаль, правлять гроші та інтереси. Відмивання іміджу колишнього президента обійшлося його зятю в не один мільйон доларів. Запитанням залишається: чи можна відмити совість, якщо вона, звісно, є.

— Ви вже коментували заяву Ганни Герман, яка намагалася захистити Леоніда Кучму. Але подібну реакцію можна побачити з боку не лише окремих політиків, а й значної частини українського суспільства: людям шкода Леоніда Кучму, при цьому вони не здатні оцінити його заслуги в тому, що сьогодні відбувається в країні. Чим це можна пояснити? Які виклики постають перед громадськістю у зв’язку із цією справою?

— За роки президентства Кучма збудував олігархічну, корумповану Україну. Він закріпив систему пострадянського мислення і діяння. Саме тому Україна сьогодні товчеться на одному місці без жодного прогресу в напрямку закріплення демократичних цінностей. Усе здорове в суспільстві за часів Кучми утискалося і знищувалося. Вбивство Гії та сама справа Гонгадзе були прямим наслідком цієїполітики. Сьогодні нашим — у тому числі журналістів — завданням є те, щоб ця справа стала відправною точкою для очищення цього суспільства. Я вірю, що здорових сил в Україні набагато більше, ніж деструктивних. За нами правда і з нами Бог, саме тому ми переможемо, навіть якщо це все, що у нас залишилося.