Версій багато, але висновки сходяться

Кореспондент «Дня» Тетяна КОРОБОВА попросила народних депутатів прокоментувати нові перипетії вітчизняної історії. Артур БІЛОУС:

— Ситуація з паном Рабиновичем — знаменна. Мені важко судити, як це було, але можу гіпотетично передбачити, що людині показали зранку документ — дивись, ми тебе п'ять років у країну не пустимо, виїжджай, поки ще можна. А після цього розтрубили в ЗМІ: дивіться, боремося з корупцією, бачте, корупціонера не пускаємо, та ще з таким прізвищем, народу це повинно сподобатися — разом з обнародуванням указів Президента з соціально-економічних питань. Ясно, що все це показуха. Мені здається, що населення це вже інтуїтивно розуміє, і перебільшувати ступінь усього, що відбувається, не варто.

Що стосується пана Волкова, то він поки що тримає процеси в руках, в той же час чудово розуміючи, що сам тримається на краю. Але я не думаю, що Президент услід за Рабиновичем «здасть» Волкова. Це було б помилкою, на мій погляд. Як це не парадоксально прозвучить, але я пана Волкова поважаю більше, ніж деяких так званих демократів, яких вигнали з влади тільки тому, що вони були поганими номенклатурниками — як, у тому числі, й деякі мої колишні колеги по партії. Пан Волков займає свою нішу, він діє жорстко, нахабно, настирно, він плює на всі правила. І з погляду «їхньої» кампанії — це правильно. У своїх технологіях він досягає успіху. Сергій СОБОЛЄВ:

— Я вважаю, що те, що сталося останнім часом з Волковим і Рабиновичем — це події не цього тижня, це те, що готувалося досить грунтовно. Причому, Президента Кучму попереджали протягом декількох останніх місяців, що його «залицяння» до найогидніших олігархічних структур, які існують в Україні, призведе, зрештою, не лише до дискредитації його особисто, але й, на жаль, дискредитує саму посаду президента. Я гадаю, те, що сьогодні переживає Україна — це розчарування владою. Від того, наскільки серйозно зміниться ситуація після 31 жовтня, залежатиме, чи зможемо ми отримати довіру народу до влади, чи ця недовіра ще більше посилиться в разі обрання надто лівого — Симоненка, Вітренко чи Ткаченка, або такого кандидата як Леонід Кучма, якого навіть складно віднести до якої-небудь політичної течії.