Від справжньої Проні Прокопiвни — «Чисте амбре»!

Сіреньким осіннім ранком в себе на 17-му поверсі високої хатини на Березняках, в цілковитому тумані сну і яви, а також злиття особистості і ролі, — прокинулася Проня і Маргарита, вона ж Прокопівна і Василівна Сірко-Криницина.

Прокинулася в поганенькому настрої. І не з тієї ноги — бо та нога сильно боліла всю ніч і зараз болить. Де її палиця, щоб піднятися? І як у мене тіпається серце. Аж букет по грудях стрибає у тахікардії... З ким і з чим я залишилася? Вночі снився покійний і любий чоловік Женя Онопрієнко — фронтовик, автор сценарію чудового фільму «В бій ідуть одні «старики». Єдина дочка Олена вже давно мешкає в Москві, заміжня, пише чудові сценарії, які відзначені багатьма призами, але не все ставлять. Приїздить інколи. Сумно, що дорогих партнерів по «Двох зайцях» вже давно немає. Правда, тепер вони бронзові — разом з нею. Навпроти — геніальний Олег Борисов. А на лавці біля свого театру батько Прокіп Свиридович сидять — сам Яковченко з собачкою.

Не поліпшували настрою ні Проні Прокопівні, ні Маргариті Василівні ось ці самі руїни, що залишилися від нашого, донедавна такого чудового, кіно. Яку тут комедію ламати, якщо кіно не знімається, кіношники вимирають, молодим немає дороги, а старим — пошани і пенсій людських. А головне — ролей. Добре було раніше — батько Прокіп Свиридович мав магазин і будинок мали свій, хоч і в яру, але у самому Києві, на Подолі. А ось зараз навіть урядова пенсія — і все одно закінчується. Так я ж народна артистка. А у інших людей!..

Маргарита Василівна взяла паличку і потихеньку пішла-поїхала зі свого 17-го поверху на базар. Ліфт працював. Сонечко засяяло. І у неї поліпшився настрій.

Пішли на базар. І я, що її супроводжував, прийшов на звичайному базарі в незвичайний захват. І за неї, і за наш народ. Її вмить впізнали. Біля лотків навколо стали збиратися і старі, і, що зовсім чудово, молоді люди. Їх очі усміхалися. «Ми вас любимо, напишіть автограф, у мене десь є ваша фотографія, напишіть на хусточці...» Тітки-торговки кликали до себе — віддавали за півціни. Вздовж рядів під час її повільного проходу до кошика непомітно клали то кілограм помідорiв, то яблука, шматок м’яса, огірочків малосольних. «Та які ж гроші? Ви ж наша народна артистка! Справжня!..» Пройшли на зворотному шляху через речові ряди, і знову до неї: «Ви ж наша артистка! Улюблена. Ось вам духи — косметика (амбре справжнє), коробочку цукерок, блок сигарет, «що не шкварчать». Які гроші? На моїх очах їй подарували вовняну кофтину!..

Все! Конкретний приклад справжньої любові до народної артистки. І Проня в таких випадках любові говорила: «Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалося, штоб як смола кипєла!» І в такі хвилини приходила до Маргарити Василівни, в дні безролля або безгрошів’я, відчайдушна думка: «Ось ще потерплю трохи, а потім прийду до свого пам’ятника і сяду біля нього. Люди добрі!..»

Ми з Маргаритою Василівною Кринициною дещо видозмінили цю ідею: попросили сфотографуватися біля своєї статуї і поговорити.

— Так я вам таке розповім! Такий роман типу «Матильда — хранцузька гризетка», — відповіла Проня Прокоповна. — Я вам таке розкажу і за себе, і за життя, і за кіношников, і за всіх цих перекупок і голохфастових!..

— А якою мовою? Знову на «суржику» чи рідною?

— Народний «суржик», на якому балакали на Подолі, у фільмі «За двома зайцями» і п’єсі М. Старицького — це питання мого походження, душка. Мій «суржик» збирався з різних місць і мов мого походження і проживання.

— Тоді силь ву пле і чи не можна розповісти про походження?

ПОХОДЖЕННЯ

— Я тому така смішна і гарненька, що насправді народилася на Уралі, в містечку Нова-Ляля. Потім ми всі з батьком капітаном переїхали в Молдову. Потім після школи поїхала в Москву вступати у славнозвісний для кіношників «пенцеон» — до ВДІКу. На артистку. Познайомилася там я зі своїм Женею-українцем, який вчився там же на сценариста у Габріловича. На четвертому курсі ми, як діти різних народів, зі всією студентською кумпанією відсвяткували вскладчину наше весілля в ресторані «Арагві». Потім через Молдова-фільм волею долі з’явилися у Києві на кіностудії. І на цій українській студії підійшов до мені в коридорі Віктор Михайлович Іванов і попросив мене підгравати батькам-Сиркам і самому Яковченку в українській комедії класичній «За двома зайцями». Затвердили. Зібрала я всі свої можливості і мови і пішла шпарити «суржиком» народним у фільмі. Да так шпарити, що сам Голохвастов сказав: «Ех, Проню Прокопівно, розумні ви, — без мила голите!..»

— Скажіть, вельмишановна, а відомі вам сучасні фахівці з розмовного «суржику»?

— Та у нас багато таких ораторів — і женщин, і мушчин, і ребьонков. З керівництва — попередній спікер добрі казав. — Карашьо і конешно, — поки його не винесли. Але ж я не філологіня, а артистка.

— Ось ми з’їздили на фотозйомку до вашого пам’ятника. Виглядали добре. У справжніх артистів віку немає?..

— Є, душка. У мене, між іншим, завтра день народження. Ось вже телефонують. В умовах перманентної гризні між колегами-кіношниками, я думаю, що перше поздоровлення буде від Свирида Петровича. (Розриває бланк телеграми, читає)... «Горю, палаю од щастя. Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дождався поздоровити вас з днем народження, моя зірочка ясна. Свирид Петрович Голохвастов».

... Тепло. Сонечко бабиного літа зазирнуло у вікно народної артистки, діставшись і до 17-го поверху, звідки відкривався чудовий вид на Дніпро і Лавру. Нехай і наступний день — день народження Маргарити Кринициної буде хорошим і теплим. Кіношники помиряться і поздоровлять, не забудуть. А глядачі, як ми бачили, любили і люблять її. Справжню Проню Прокопівну.

З днем народження!