Від «я» до «ми»

За останнє століття світ зробив олімпійський стрибок від традицій до новаторства, але в дечому залишився прихильником старого: весілля, як і раніше, найчастіше планують на осінь. Тільки якихось 100—150 років наречена належала власній родині й не сміла йти проти традицій, нині ж того віку наречена спокійно одягнеться на церемонію одруження в чорну «готівську» шкіру і не думатиме, як це виглядає збоку. Ще сто років тому сам рід одружував молодих людей: навіть наші бабусі виросли з переконанням, що кульмінацією життя має стати саме весілля, причому обов’язково народне — наповнене традиційними весільними ритуалами й обрядами. Нині ж молодь одружується так, як сама забажає, часто не потребуючи благословення родичів, знайомих і сусідів, а ще — з подивом спостерігаючи за давніми українськими звичаями, елементи яких теж використовують під час сучасних весіль: традиційних українських віночків, короваїв, хусток, обрядів викупу молодої, кількаденне гуляння всім селом — те, без чого колись шлюб вважався недійсним.

ВЕСЕЛОЇ ЗАБАВИ!

У більшості випадків одружуватися людям подобається — хіба знайдеться ще така весела подія в житті? Власне, українські весільні обряди й побудовані на жартах, піснях, розіграшах. Приміром, обряд подвійного викупу молодої, який ще якихось 50 років тому побутував на Київщині. Його на святі «Осінь весільна» в Музеї народної архітектури та побуту НАН України, що в Пирогові, продемонстрував фольклорний колектив «Калинонька» (село Красне Білоцерківського району): хлопець в ролі брата нареченої гарцює на коні й не впускає молодого (нареченого) на подвір’я, вимагаючи за неї викуп. Молодий пропонує йому то цукерки, то шишку, то ще щось, за що його всі інші учасники обряду піднімають на сміх. Нарешті хлопці «вдаряють по руках», випивають по чарці, й брат молодої пускає нареченого на подвір’я. (Слід зауважити, що всі наречені, які були на святі, — не справжні, справжньою була лише горілка.) Та на цьому викуп не закінчується (на те він і подвійний): тепер в хату до нареченої молодого не пускають молодші брати і сестри, теж навчені вимагати викуп за неї: «Заплатіть за сестру, бо вона в нас багато чого з’їла!» Знову торг, знову жарти, зрештою молодий дає дітям кілька сотень гривень, заходить в хату і сідає біля молодої, а люди співають: «Не стій за плечима, не лупай очима, а став кварту горілки й сідай коло дівки». Тоді починається новий обряд — пришивання квітки молодому.

— Ми зробили реконструкцію обряду викупу молодої кінця XVIII — початку XIX століття. Цей обряд побутував на Київщині, на Поліссі, є в Південній Україні, також науковці зафіксували його в росіян, сербів, болгар. На жаль, нині він вже майже зник, — розповіла науковий співробітник музею Олена Громова. — Досліджуючи цей та інші характерні для українців весільні обряди, приходиш до висновку, що народне весілля — дуже глибоке і продумане дійство: кожна пісня, кожен елемент щось в собі несе: одне оберігає молоду від «поганого ока», друге — є побажанням, щоб родина була багатодітною, третє — щоб був достаток в домі. І тому раніше в Україні вважалося, що поки не відбудеться народне весілля, молода пара не має права жити разом, навіть якщо й повінчалися в церкві.

Загалом на «Осені весільній» взяли участь п’ять фольклорних колективів з України, які демонстрували обряди сватання, випікання короваю, пришивання квітки нареченому, які й до нині продовжують побутувати в цих областях. За словами працівників музею, до них часто, особливо на екскурсіях, звертається молодь з проханням детальніше розповісти про весільні обряди. Тому «Осінь весільна» й розрахована саме на тих, хто цікавиться українськими традиціями.

— Я зустрічала кілька разів молодят, які одружувалися в нашій церкві саме в народних строях, — розповіла «Дню» Олена Громова. — Часто до нас звертаються за консультацією щодо використання народних ритуалів, весільних приналежностей. Ми вже думаємо відкрити при музеї відповідний сектор, який би відповідав за цю роботу.

«КОРОЛІВСЬКЕ» ВЕСІЛЛЯ

Але далеко не всім до душі народне весілля. В останній час в Україні увійшли в моду «нестандартні» весілля. Йдеться про оригінальні сценарії ходу весілля та проведення його в незвичному місці, куди, власне, й запрошуються представники РАГСу, щоб ще раз «розписати» молоду пару. Ще раз — тому що, як пояснили «Дню» в одному із районних РАГСІв столиці, реєстрація шлюбу за межами їхньої установи є неприпустимою, бо це — порушення закону. Коштує це задоволення трохи більше 300 гривень — ніщо в порівнянні із загальною вартістю таких весіль. Працівники київських весільних салонів, які займаються організацією «нестандартних» весіль, стверджують, що якщо повністю витримати стиль до найдрібніших деталей, воно обійдеться в кілька десятків тисяч доларів.

— У нас є багато різноманітних дизайнів весіль. Приміром, королівський, вестернський, гангстерський... В основному ми займаємося нетрадиційними весіллями, — розповіли «Дню» в київському весільному салоні «Event dising». — Всі ідеї, режисерські напрацювання належать нашій компанії, тому вони є нашою інтелектуальною власністю... За послугами до нас звертаються часто, особливо — восени. Хочу наголосити, що нетрадиційні весілля — не лише тенденція в Україні. Так відбувається в усьому світі: в США, Росії, Європі ці весілля є популярними вже понад десять років. До нас мода прийшла не так давно — не більш як рiк.

Організатори цих заходів зауважили, що в Києві наразі найбільш поширеним весіллям є весілля в європейському стилі: коли наречену до вівтаря в церкві підводить батько, а її фату несуть маленькі діти в костюмах ангелів. Загалом же організація нетрадиційних весіль відбувається за принципом: «будь-яка примха за ваш рахунок». У наших весільних салонах швидко зорієнтувалися в ситуації й пропонують широкий вибір тематики — східне весілля, весілля-ретро, латино-американське і навіть ... кроляче.

ЩО ВАЖЛИВІШЕ: ТРАДИЦІЇ ЧИ ЕПАТАЖ? ЛЮБОВ!

Вибір сценарію та обряду весілля — лише за молодою парою, яка зібралася одружитися. Де саме відбуватиметься весілля — у небі чи на суші, буде воно світським чи з дотриманням народних традицій — навряд чи це вплине на майбутнє подружнє життя і статистику розлучень, яка свідчить, що практично кожна друга сім’я у нас розпадається. Та прихильниці традиційного українського обряду з цим не згідні. Художній керівник «Калиноньки» Ніна Затворна вважає, що, дотримуючись народних весільних обрядів, молода пара бере на себе відповідальність одне за одного.

— Коли я виходила заміж, мій дід брав мене з усіма цими обрядами. В цьому році минуло 35 років, як ми разом, — розповіла вона «Дню». — Ти уже сидиш і думаєш: «Продали тебе, і вдома тебе вже не хочуть...» А молодому вже як пришили квітку, то він знав — оце моя жінка, це вже — моє, а на стороні — чуже. Тобто була відповідальність...

Але й нині навіть народні обряди втратили свою сакральність — ту, що була сотню-дві років тому. Учасниці народних колективів, які були присутні на святі, а це здебільшого жінки років 50—60, стверджують, що сучасна молодь ставиться до обрядів дуже «легко», ніби граючись. Натомість старше покоління сприймало всі традиції дуже серйозно. Що ж, час іде: тепер виглядало б смішним робити весілля «на все село», ще й щоб тривало воно тиждень, приміром, як колись в Білоусівці, що на Черкащині: у четвер — ліплять коровай, у п’ятницю — везуть від молодої до молодого скриню, в суботу — дівич-вечір, в неділю — весілля, в понеділок — «ложки миють і «край забивають» (якщо одружилася остання дитина, в поріг батьківського дому забивають кілок на знак того, що тут уже немає кому одружуватися, а також — щоб діти вдруге не одружувалися. — Авт. ), у вівторок — похмеляються. Зрештою, яка різниця — африканське весілля чи весілля під водою, з народними обрядами чи «обрядом» на мотоциклі — аби лише на добро і на щасливе життя.

КОМЕНТАР

Олексій ШНЕЄР , психолог, бізнес-тренер:

— Смисл ритуалів полягає в тому, щоб укріпити суспільство, сім’ю, національну чи територіальну спільноту. Ритуал допомагає перейти від відчуття «я» до відчуття «ми». Якщо ці ритуали красиві, цікаві, захоплюючі й люди з бажанням в цьому беруть участь, це їх споріднює. За допомогою ритуалів можна укріпити сім’ю чи створити чітке уявлення в молодого покоління й дітей про приналежність до тієї чи іншої спільноти... Нині відбувається підміна одним ритуалом іншого. Тому що народні, стародавні ритуали заміняються ритуалами глянцевих журналів. Мова про те, що для сучасної молоді стало привабливим гламурне суспільство. Існують величезні корпорації, які шиють одяг, виробляють косметику й інші речі, вони всі зацікавлені в покупцях. Одним iз способів привабити увагу покупців, особливо молоді, є створення деяких власних нових ритуалів, які хоч і мають певне історичне коріння, але воно дуже слабо проглядається. Наприклад, нічні клуби. Це — також свого роду ритуал. Люди туди приходять, там голосно грає однотипна музика, люди однотипно рухаються... Є навіть такий термін — «клубитися» — постійно відвідувати нічні клуби. Причому є клуби різних музичних напрямів. І ось цими ритуалами підміняються історичні, національні. Вони більш привабливі тому, що наприклад, не потрібно пекти коровай, що є достатньо непростим заняттям. Думаю, що сучасні весілля робляться в нетрадиційний спосіб для того, щоб якимось чином урізноманітнити сіре життя. Вірогідно, людям хочеться екстремальних подій, тому що життя наше досить передбачуване — бізнес, їзда з роботи на роботу, відвідування клубу... А адреналін ніхто не відмінював. Просто так зайнятися екстремальним спортом, не кожен на це рішиться. Тож якщо є такий хороший привід, як весілля, то це досить привабливий новий ритуал. І якщо історичні ритуали ріднять з жителями свого села, області чи народу, то ці ритуали ріднять з більшою спільнотою — приміром, Європою. В Європі це прийнятно, і воно перетікає сюди зі зрозумілих причин — тому що в нас великий ринок збуту, і одним із способів його розвинути є такі ритуали. Це не добре і не погано, це — історичний процес. Поки що набагато потужнішими є ці новоявлені ритуали. В них легше брати участь, вони більш привабливі й в них більше реклами.