Від злиття до поглинання

У понеділок в Україні відзначається день газівників і нафтовиків, і з цієї нагоди «Нафтогаз України», про який наполегливо говорять як про фактичного банкрота, в п’ятницю проведе в Палаці «Україна» урочисті збори і подивиться грандіозний концерт. Не виключено, що трудівників галузі прийдуть особисто привітати керівники країни... Але чи відбудеться аналогічне торжество наступного року, сьогодні ще нікому не відомо. Один із варіантів подальшого розвитку подій полягає в тому, що український газовий монополіст може бути поглинений ще потужнішим монстром — російським «Газпромом».

Про відповідні апетити днями заявив голова правління «Газпрому» Олексій Міллер. За його словами, сторони спочатку створять спільне підприємство, до якого увійдуть активи «Газпрому» і «Нафтогазу», після чого відбудеться злиття «Газпрому» і «Нафтогазу». «Нам не цікаве створення СП заради самого СП», — стверджує Міллер.

Чи є в цій заяві частка лукавства? Достовірно, інтерес таки присутній і чималий. Адже Україна, як відомо, збирається віддати в СП ні багато ні мало — всю свою газотранспортну систему, що надійно забезпечує Європу російським газом (а на додаток — ще й родовище в Чорному морі). Росія також іде не з порожніми руками: обіцяє передати СП потужне, але ще не розроблене газове родовище. Проте у фразі про відсутність інтересу звучить неприкрита загроза: мовляв, не хочете зливатися з «Газпромом», побудуємо «Південний потік», і тоді ваша ГТС перетвориться на купу металобрухту.

Що й казати, дружба дружбою, а газові прибутки в кожного свої. Утім, офіційний Київ, мабуть, розуміє, що з ним зовсім не жартують — готують глобальну обхідну дорогу. Україна неодноразово заявляла про підготовлені проекти модернізації та добудови своєї ГТС як менш витратні й ефективніші, аніж будівництво газопроводу «Південний потік». Голова українського МЗС Костянтин Грищенко все ще не втрачає надій переконати Москву відмовитися від будівництва «Південного потоку» на користь максимального використання газотранспортної системи України. «Нам необхідно знайти довгострокові спільні інтереси, — зауважує він і називає їх: — Транспортування максимально великого об’єму газу саме нашою газотранспортною системою». «Ми переконуємо росіян, що «Південний потік» просто не потрібний, — розповідає міністр, — що це марне витрачання грошей і створення додаткових екологічних проблем — і не лише екологічних — у басейні Чорного моря». Він також має своє пояснення труднощам у спілкуванні з росіянами щодо цього питання: «На жаль, попередній уряд настільки попрацював над тим, аби створити переконаність у багатьох із тих, хто займається газовою проблематикою в Росії, що розраховувати на нас важко, що тепер це вимагає додаткових зусиль і певного часу. Сподіваюся, ми переконаємо».

Проблема України полягає ще й у тому, що одночасно з боротьбою за виживання ГТС, а отже й найбільшого в колишні роки платника податків країни — «Нафтогазу», потрібно добиватися ще й виживання економіки, для якої ціна на російський газ виявилася непідсильною навіть зі знижкою в 100 дол. Адже закладена не без участі Юлії Тимошенко в газові угоди, що діють між двома країнами, формула ціни на газ, попри змінену європейську кон’юнктуру, «танцює» від несправедливої цифри 450 дол.

Створюється таке враження, що «Газпром» заздалегідь вирішив не дати забити у свої ворота відразу два голи. На думку російських газових генералів, такі «грандіозні» поступки, як скасування будівництва «Південного потоку» і перегляду газової формули, вимагають аналогічної жертви і з боку України — згоди на поглинання «Нафтогазу» «Газпромом».

Тому Міллер однозначно відкидає українські аргументи про невигідність «Південного потоку» самій Росії: «Можу сказати, що нові газотранспортні проекти затребувані. Ринок і потужності «Південного потоку» потрібні для європейського ринку, і ми реалізовуватимемо цей проект». Тим паче, за його словами, нові газотранспортні проекти, які реалізовує «Газпром», уже забезпечені контрактними зобов’язаннями. Голова російського уряду Володимир Путін у тон йому заявляє, що Росію повністю влаштовує газова угода з Україною, і вона не збирається знижувати ціну: «Ну куди ще? І так досить».

Україна не має іншого вибору, крім як демонструвати наполегливість та оптимізм. «Сподіваємося, що через деякий час ми почуємо хороші новини для себе», — заявляє наш посол у Москві Володимир Єльченко, мабуть, розраховуючи на успіх переговорів у межах комітету з економічного співробітництва, що мають відбутися 26 жовтня в Києві. Схоже, такий самий настрій панує і в Адміністрації Президента України. Її голова Сергій Льовочкін зауважує: «Україна повинна завантажити газотранспортну систему і забезпечити себе імпортним газом — ці пріоритети залишаються головними в переговорному процесі». Але оптимальний варіант, на його думку, це все ж не два голи в російські ворота, а лише один: «Максимально знижена ціна на газ».