Вiк учи. Вiк учись!

В школах України традиційно відзначають День вчителя: промовляють теплі слова вдячності та любові, дарують квіти й влаштовують концерти шкільної самодіяльності. У святковий день якось інакше сприймаються й шкільні будні, сповнені передреформного напруження. Чи буде розв’язано проблеми, які непокоять школу сьогодні? Це питання хвилює і працівників освіти, і учнів, і батьків. Про це йшлося й на прес-конференції міністра освіти та науки України Василя Кременя по актуальних питаннях проведення реформи, присвяченій Дню вчителя. Обговорювали 12-бальну систему оцінювання, 12-річний термін навчання, психологічний клімат в учнівських колективах. «Поки будемо боятися щось змінити, щоб відмовитися від стереотипів минулого, нам залишиться тільки міняти вивіски на такі слова, як «ліцей», «гімназія», — пише у своєму листі до «Дня» читач М. Ферима з Дніпропетровська . — Нам не байдуже, якими виростуть наші діти й чому їх навчать у школі, який потенціал вони отримають».

Нинішні особливості нашої освіти — спадщина комуністичної системи, яка прагнула викоренити критичне мислення, а заразом і волю та здатність громадян визначати власні цілі та розв’язувати власні проблеми самостійно. Адже ні для кого не секрет, що наші діти свої великі знання не вміють використовувати у повсякденному житті. А вчителі стикаються з тим, що не можуть одночасно навчати дітей незалежному мисленню й забивати їм голови безліччю розрізнених фактів. Підготовка викладацького складу може суттєво вплинути на освіту й суспільство ХХI століття — може сприяти його успішному розвитку або істотно загальмувати цей розвиток.

Почнемо розмову з реалій, в яких живемо. За роки нашої незалежності ми не наблизилися до рівня життя розвинених західних країн і навряд чи наблизимося найближчим часом. Це означає, що труднощі нашої сфери освіти й надалі істотно відрізнятимуться від проблем, що стоять перед вчителями західних країн. Навіть схожі проблеми будуть існувати у різних вимірюваннях — і розв’язання їх буде різним. Захід не зможе допомогти нам у підготовці вчительських кадрів, оскільки не знає, як розв’язати наші проблеми в принципі. Закон про освіту в Україні проголошує систему освiти пріоритетною в розвитку країни, але як реалізується ця пріоритетність усім відомо. Якщо так піде й надалі, то освіта, як і раніше, залишатиметься низькооплачуваною, непрестижною сферою праці.

Професія педагога — одна з наймасовіших. Хто ж поповнюватиме лави викладачів? Найобдарованіші та найталановитіші вступатимуть на престижні факультети (право, економіку, менеджмент), а до педагогіки прийдуть ті, чиї амбіції скромніші. Безумовно, будуть і винятки. Людмила РЯБОКОНЬ, «День»

Однак тих, хто прагне бути вчителем через покликання; тих, хто має високу мотивацію працювати саме в освіті, буде небагато. Подобається нам це чи ні, а професія вчителя поки що залишається сферою для «пролетарів» розумової праці. (Відомий угорський професор зазначив, що один з найпростіших способів переміститися з «робочого класу» до більш високого соціального становища — отримати фах вчителя.) Тому значна частина вчителів і вирізняється безініціативністю, тривіальністю мислення. Вони нудьгували на лекціях, не прагнули отримувати глибокі наукові знання, а лише чекали, коли отримають диплом, щоб підвищити свій шанс у пошуках роботи. Вони погоджуються на низькооплачувану, але стабільну роботу, а за зручної нагоди міняють її на більш високооплачувану. Під час навчання на курсах підвищення кваліфікації вони просять спрощувати матеріал до рівня розуміння дитини й не розуміють, для чого їм розвивати власне мислення.

Так, останнім часом ведеться багато розмов про підготовку майбутніх вчителів, висловлюються незадоволення щодо рівня викладання у школах, критичні зауваження на адресу вчителів. Однак у плідність великих інвестицій щодо підготовки викладацьких кадрів мало хто вірить. Облаштування комп'ютерного класу або ремонт даху — речі більш відчутні, а процес навчання вчителів вбачається як такий, що проходить сам собою. Чи не тому забуксувала наша шкільна реформа, що не готові наші вчителя до змін? Про це якось не подумали, вводячи 12-бальну систему. Тепер вчителів півроку вчитимуть рахувати до дванадцяти. Ляже це «навчання» в основному на плечі інститутів удосконалення, які навіть за рік не встигнуть попрацювати з усіма вчителями України.

Цікавими виявилися результати опитування 315 вчителів і 68 директорів загальноосвітніх шкіл різних типів щодо пріоритетів у програмі оновлення системи освіти, проведеного Центром практичної психології та соціології Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка . За результатами опитування на першому місці — забезпечення фінансування матеріально-технічного оснащення навчальних закладів i забезпечення гарантій пріоритетності освіти та соціального захисту педагогів. На останньому — впорядкування й раціоналізація мережі навчальних закладів, а також удосконалення системи оцінювання та збільшення терміну навчання. На прохання визначити проблеми, що потребують першочергового розв'язання, в одній з анкет (анонімних) написано: «Відмовитися від бальної системи оцінювання знань учнів, зняти зі школи відповідальність за недоліки сімейного виховання, ввести багатоступеневе випробування інновацій, зняти альтернативність підручників, скоротити управлінський апарат до розумного рівня, заборонити необгрунтовані експерименти в освіті...»

Хочеться сказати декілька слів про експерименти. Опитуючи вчителів щодо того, що їх ще втримує сьогодні в школі, особливо молодих, я чула приблизно одну й ту ж відповідь: «Можливість працювати творче». Чи не тому, незважаючи на значне постаріння вчительського складу Києва, у колежі ім. В. Сухомлинського середній вік вчителя — 33 роки? Саме можливість експериментувати, шукати розв'язання проблем без особливого дозволу зверху й привела цього навчального року до рідних стін чотирьох колишніх випускників колежу, щоб працювати вчителями після закінчення педагогічного університету — Наталю Наумчик, Ірину Красносельську, Сергія Трикурова, Юлію Миколаєнко. Ще пiд час навчання у вузі вони працювали у різних школах Києва, а тягнуло до своєї, експериментальної. Віктор Чуприна, який приїхав з міста Прилуки Чернігівської області, вже з перших днів роботи в колежі зазначив: «Я вперше відчув повагу до праці вчителя як дітей, так і батьків». А Олені Твердохліб не пощастило — після дворічної роботи з великим жалем пішла з однієї iз київських шкіл через «ненав'язливе» нав'язування своїх стереотипів викладання старшими товаришами. Зараз Олена вчиться в магістратурі та все ж сподівається знайти себе на викладацькому терені. А таке трапляється, інколи й зовсім несподівано. Як, наприклад, з інженером заводу «Арсенал» (м. Київ) Наталею Ріпко, яка стала викладачем інформатики СШ № 9 м. Фастова і зрозуміла, що це її покликання. «Я із задоволенням працюю в школі, тому що маю можливість використовувати всі свої напрацювання, тому що перебуваю у творчій атмосфері».

Безумовно, результати освітнього процесу виявляються не відразу. Однак без зацікавленості викладачів цих результатів не побачити. І ще — найважливішою відмінною рисою вчителя ХХI столiття має стати готовність до змін.

КОМЕНТАР

Старший викладач психології Київського міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів ім. Б. Грінченка Олександр КОЧЕРГА:

— Знання сьогодні стають предметом відносним і ненадійним, а робота вчителя втрачає свою традиційну основу. Адже підготовка кваліфікованого вчителя займає багато часу, протягом якого змінюються підручники, програми навчання, нагромаджуються нові знання. Тож якою тоді має бути підготовка вчителів ХХІ століття? Знанням предмета, на мою думку, треба буде приділяти менше часу, оскільки вони швидко застарівають і потребують постійного оновлення. Накопичення знань з предмета має поступитися мiсцем накопиченню навичок набувати знань і вдаватися до самостійного пошуку. Мається на увазі кваліфікована робота з комп'ютером і знання іноземних мов. Вважаю, що серед психологічних дисциплін має переважати формування навичок спілкування (практичне застосування знань психології особистості та соціальної психології), а серед педагогічних — дидактичні курси, присвячені сучасним інтерактивним методам навчання, розробці навчальних програм і практичним питанням управління й розвитку системи освіти. Директор Київського інституту освітньої політики Костянтин КОРСАК:

— Спочатку завжди відбувається переоцінка появи чогось нового. Не винятком є й ставлення до комп'ютеризації шкіл. Лише комп'ютерами та Інтернетом не розв'язати проблем освіти й не реформувати її. Враховуючи збільшення різних джерел інформації, сьогодні роль вчителя стає ще більш значущою, оскільки на нього покладається функція систематизування інформаційного потоку. Жива людина — вирішальний чинник у процесі навчання. Тільки особистість може виховати особистість.