Війна як причина згадати про цінність миру
«Мене вражає нині бездарність, із якою радянське політичне чиновництво обставляло «допомогу революції», —сказав «Дню» полковник, учасник бойових дій в Афганістані, керівник прес-служби українського союзу ветеранів Афганістану Володимир Новіков. Скажімо, повною безглуздістю було будувати там свинарники і розвішувати транспаранти до червоної дати з полум’яними закликами захистити революційне завоювання». З його слів, один iз головних уроків тієї війни в тому, що народ України не повинні «підставити» ще раз.
У той же час неоголошену війну він вважає явищем унікальним. Не випадково її назвали братством без кордонів і чиношанування. Мабуть, в країні немає жодної такої ж могутньої і дисциплінованої громадської організації. Афганці самі будують своє життя, створюють підприємства, допомагають один одному. На погляд В.Новікова, співгромадяни ставляться до афганців із розумінням, як до людей, які нічим себе не заплямували. Особливої радості від історичної події, виведення радянських військ з Афганістану, згадує він, тоді у нього не було. На війні він відчував себе впевненіше, а в Союзі служба була не справжньою, паперовою, що складалася з нескінченних перевірок і доповідей. Насправді, афганцям не вистачає у нинішньому розшарованому суспільстві справжньої дружби, щирості, зате в ньому процвітає безвідповідальність, крадіжка, корупція. А з цим ворогом боротися куди складніше.
По-військовому коротким був заступник голови Держкомітету України у справах ветеранів Валерій Аблазов. З його слів, війна, в яку воїнів-інтернаціоналістів втягли кремлівські «мудреці», ще раз довела просту істину, що будь-які суперечливі питання необхідно вирішувати мирним шляхом. Вона ж показала, що не можна підкорити народ, який не бажає бути рабом. «На жаль, про учасників воєн суспільство, влада згадують тільки до чергової дати або ювілею, — говорить кандидат психологічних наук, професор, завідуюча кафедрою психології і соціальної праці Харківського гуманітарного інституту Ірина Головнева. — Учасники бойових дій в Афганістані можуть відрізнятися спільністю інтересів і більш активною життєвою позицією, але це своєрідне корпоративне об’єднання. Загалом же в суспільстві сформована невіра в те, що наша власна активність здатна щось істотно змінити. Тому більшість людей діє в рамках усталених установок. Особливості українського менталітету: довготерпіння, миролюбність, спокій, мінімізація потреб, зведення прагнень до принципу «тільки б не було війни», не можна назвати корисними якостями в умовах ринку. Зіткнувшись з труднощами, мінімізації, за різними даними, віддають перевагу близько 60% людей, замість того, щоб «наступати», боротися, активізувати свої дії. З двох типів поведінки: прагнення до успіху, і бажання уникнути невдач, ми частіше вибирається останнє. Однак формувати активність в суспільстві нам так чи інакше доведеться».
І хоч би в цей день (особливо на фоні чеченської війни в Росії) варто повернутися до уявного нам банального висновку — це дійсно щастя, що дев’ять років незалежності ми прожили без збройних конфліктів. Так, так вийшло, в тому числі і через інертність та відчуження народу від влади, від того, що більшість українців вирішує свої проблеми, ігноруючи проблеми суспільства загалом. Але сьогодні політикам по обидва боки наметів на Хрещатику навряд чи варто сподіватися на нескінченну терплячість народу.
