Фото Еріка ВАЗЗОЛЕРА, спеціально для «Дня»

За даними Головного управління виконання покарань МВС України, зараз відбувають покарання за крадіжки без обтяжливих обставин 26,6 тисячі громадян, за ухилення від сплати аліментів — 1,8 тисячі, більш ніж 1,2 тисячі осіб — за скоєння дорожньо-транспортних пригод і майже 500 осіб — за ухилення від сплати податків. Можна одним розчерком пера зробити благородний жест і відпустити їх «із миром»: адже людям властиво помилятися. Але що чекає на людей, які отримали назавжди тавро «раніше засуджений», по цей бік грат?

«СВОБОДА ВАС ПРИМЕТ РАДОСТНО У ВХОДА...»

За словами начальника ГУВП МВС Івана Штанька, в країні нараховується 129 виправно-трудових установ для утримання дорослих, 11 — для неповнолітніх засуджених і 32 слідчих ізолятори. На 1 липня поточного року в установах із виконання покарань перебувало 236 тисяч осіб. Очікується, що амністія заторкне щонайменше 25 тисяч осіб.

За статистикою, за перше півріччя нинішнього року повторно було засуджено за кримінальні справи лише 2,5% амністованих минулого року.

Торік на місце проживання в Жовтневий район міста Києва за амністією повернулося із місць не таких далеких 39 чоловік. Їхнє повернення — це завжди головний біль міліції. Адже у багатьох не залишилося нічого, а із «зони» замість звичного заробленого роками підневільної праці куша вони привозять «тавро» та нерідко — туберкульоз. В’язниця — серйозне випробування для їхніх сімей. На них рідко чекають і ще рідше дочікуються. Всі, крім міліції.

«ХРЕЩЕНІ ТАТА» В МІЛІЦЕЙСЬКИХ ПОГОНАХ

Щомісяця тільки в цей район повертається близько тридцяти «блудних синів». В обов'язки райвідділів входить не лише їх облік і нагляд, а, можливо, й розшук. Громадян, які звільнилися, треба прописати, запропонувати роботу, організувати медогляд. Найскладніше — знайти людині житло. Адже, як правило, здобувши свободу, вони залишаються на вулиці. Згідно із законом через півроку після вироку суду їх автоматично виписують із квартири. 31-річному Івану К., наприклад, повертатися було нікуди: мати померла, а квартиру жек продав іншому мешканцеві. Судитися? Але з ким і на яких підставах? Допомога прийшла від міліції. Василь Панфілкін, інспектор відділу із роботи з дільничними інспекторами, користуючись особистими зв'язками, влаштував його в Митищі, до тубдиспансеру. Може, поки видужає, й житло знайдеться. Згідно із законом державна адміністрація зобов'язана надати колишнім ув'язненим житлоплощу...

ДВІЧІ ІЗГОЇ

Ще складніше знайти роботу. Для всіх громадян України інститут прописки при прийомі на роботу не грає значної ролі. Амністовані знаходитимуться під так званим наглядом до погашення судимості. У багатьох країнах, щоб допомогти людині швидше реабілітуватися, «органи» спеціально приховують його тюремне минуле. У нас навпаки: сусідів, товаришів по роботі періодично розпитуватимуть про поведінку піднаглядного, нагадуючи йому в черговий раз, що він «інший».

ЖИТТЯ З ЧИСТОГО АРКУША. ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД

У столичному центрі зайнятість населення стверджують, що можуть працевлаштувати всіх амністованих громадян. Згідно із законом підприємства не мають права відмовляти раніше засудженим громадянам у роботі, якщо їх працевлаштування відбувається через центр. Але в цьому випадку, за словами начальника відділу інформації В'ячеслава Михайлова, йдеться тільки про робочі професії. Той, хто переступив закон, втрачає стаж, кваліфікацію і може розраховувати на саму мінімальну допомогу із безробіття.

ПІТИ, ЩОБ ПОВЕРНУТИСЯ

У той же час один ув'язнений, що перебуває в місцях позбавлення волі, обходиться країні цього року в середньому 101 гривню на місяць. У Швейцарії в місцях позбавлення волі перебувають тільки 6% осіб із числа засуджених за кримінальні злочини, у Німеччині — 7, в Англії — 10%. В Україні цей показник минулого року становив 35,2%, а за перше півріччя 1998 року — 36,8%...

А ЯК ДО МАЙБУТНЬОЇ АМНІСТІЇ СТАВЛЯТЬСЯ САМІ УВ'ЯЗНЕНІ?

Скориставшись нагодою, кореспондент «Дня» поставив це запитання декільком громадянам, що перебувають у місцях позбавлення волі. На прохання останніх їхні прізвища не вказуються, як і не називається номер «установи», в якій вони перебувають.

Михайло П., 42 роки, киянин:

«Я думаю, що скоро потраплю до в'язниці знову. Чому? Я провів у колонії суворого режиму вісім років. За цей час у вас там все змінилося. Мені страшно виходити. Тут також «не солодко», але за якими законами треба жити у в'язниці — я знаю. А «ваші» закони мені не знайомі.

Дружина від мене пішла. Я навіть не знаю, де вона зараз живе. Квартиру нашу продала, тож іти мені нікуди. Вийду, подихаю свіжим повітрям і повернуся назад...»

Микола, 50 років, сумчанин:

«Раніше простіше було. Ми тут працювали і перед звільненням отримували якусь суму грошей. Вона, звичайно, була невелика, але її вистачало хоча б для того, щоб дістатися додому. Тепер же роботи немає і грошей також немає. Якби родичі були — допомогли б, але я один. Мати півроку тому померла, мені сусіди написали. У будинку матері старший брат із сім'єю живе, я йому не потрібен. Не знаю, куди я піду...»

Віталій, 35 років:

«Раніше районні відділи міліції примушували працювати, працевлаштовували. Не таку-то вже й добру роботу, звичайно, пропонували, але у того, хто хотів на волі затриматися, був шанс. А зараз невідомо, як влаштовуватися на роботу, ніхто із судимістю не візьме.

Я, наприклад, вісім років «відсидів». Все, чому в ПТУ навчали, забув. Ну добре я, у мене хоча б дружина є. Приїде до колонії в день звільнення, зустріне. А іншим як, у кого родичів немає? Ні житла, ні роботи... Одна дорога — назад до в'язниці...»

Василь, 41 рік, харків'янин:

«Що не кажи, а у в'язниці жити легше. Годують тільки погано, кажуть, грошей у держави немає. Зате дах над головою, звик до всіх. А на волі що? Невідомість, зовсім інший світ. Я його боюся, він — мене».

Ерік Ваззолер народився 28 липня 1963 року у передмісті Парижа. Будучи незалежним фотографом із 1986 року, він постійно співробітничає зі щоденною газетою «Ліберасьон» і виконує замовлення для Міністерства молоді та спорту. У цей час живе і працює в Парижі.