Ворожіння на кістках «мертвого» орла

У «Щоденнику» Олександра Довженка є такий вражаючий запис: «Якщо вся доблесть синів України у Вітчизняній війні, всі жертви і страждання народу і вся переможна сила після війни хитроумними руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний... котел, а на рахунок українців цими ж таки руками випреться штучно утворена гітлерівська петлюрівщина й антисемітизм з усіма наслідками м’ясорубок, краще б мені вмерти і не знати більш людської підлості і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми» (4 травня 1942 року).

Відверто кажучи, саме ці вогненні слова Довженка пригадуються, коли знову й знову перечитуєш скандальну заяву прем’єра Російської Федерації Володимира Путіна на інтернет-прес-конференції 16 грудня.

Вислови Путіна, як і тост Сталіна (див. 4-у стор.), вимагають бодай стислого коментаря (дуже характерно, що офіційний представник МЗС України О. Волошин такий коментар давати не став, обмежившись словами про спільний внесок всіх народів СРСР, українського, зрозуміло, теж, у перемогу у війні). Отже ж, насамперед варто відзначити, що, судячи з усього, Путін і російське керівництво (щоправда, цікава думка президента Медведєва, який «жорстко бореться» з так званими фальсифікаторами історії війни) відмовляються від концепції «спільної перемоги» (якщо хочете, це багато в чому отой кривавий, жахливий «єдиний котел», що про нього писав Довженко) над фашизмом, натомість береться курс на «барабанний» великодержавний шум («Ура Росії — країні переможців!») у висвітленні історії великої кривавої війни.

Далі. Про терпіння російського народу. Воно справді, воістину було (і є!) безмірним — як і терпіння (не тільки тоді, а й нині!) народу українського. Проте лише людина з такими моральними рисами, що були у Сталіна, замість тяжкої, безмежної скорботи над кров’ю десятків мільйонів загиблих (з його ж таки провини) — урочисто виголошує тост за «довіру» росіян радянському уряду — тобто до нього особисто. Щодо терпіння (і страшної кількості жертв, котрих можна й треба було уникнути) прекрасно написав видатний письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв (блискучий представник тієї частини російського народу, яка, пройшовши війну, не бажала вже далі мовчати та прагнула говорити правду): «Ми закидали німців своїми закривавленими тілами. Отак і перемогли!». Якою мірою все це може бути підставою для псевдопатріотичних вихвалянь?

Тепер поговоримо про індустріальний потенціал і про порівняння внеску України, Росії, інших республік у велику справу перемоги (взагалі сама постановка питання в отакій площині викликає як мінімум певні етичні сумніви, але ж якщо вже пан Путін висловив свій погляд...). Отож, російський прем’єр згадує про індустріальний потенціал Росії як вирішальну запоруку переможного завершення війни. Але запитаймо: хіба Путін, найвпливовіший і найпоінформованіший політик Росії, не знає, якою нелюдськи страшною ціною і за чий рахунок створювався цей потенціал? Знає, проте дозволимо собі нагадати: він створювався за рахунок нещадного пограбування (а потім — знищення, геноциду) селян, українських і не тільки (Довженко мав усі підстави написати в «Щоденнику» про «мою Україну, на полях, і на костях, і на сльозах і крові якої буде здобута перемога»)! І чи можна забувати про той же український промисловий потенціал, певну й чималу частину якого вдалося 1941 року вивезти в Російську Федерацію і який відчутно вплинув на перебіг війни?

І коротко про гіпотезу («особливу думку», але «державно» висловлену) пана Путіна про те, що Росія перемогла б у війні і без України. Не вдаватимемося до її багатослівного спростування, лише нагадаємо читачам, що саме на українській землі у страшному 1941-му німецькі окупанти зазнали до 60% утрат свого особового складу (за підрахунками українського історика Володимира Косика; навіть радянський дослідник академік Самсонов наводив хоч і меншу, проте теж вражаючу цифру — 45%). А уявімо собі, що нацисти (припустімо, України немає) починають свій наступ на Москву прямо від Смоленська, Курська або Брянська, а не так, як було насправді — добре потріпаними й знекровленими на українських теренах...

Утім, причина такого «дивного» пасажу (делікатно кажучи) на зустрічі пана Путіна з росіянами, очевидно, передвиборна — ще не домовилися вони з Медведєвим про майбутній розподіл ролей... Принаймні, Путін свою кампанію вже розпочинає, і подібні висловлювання саме цим і викликані. Можна сказати лише одне: є вислів «ворожити на кавовій гущі», а прем’єр Росії щойно ворожив на кістках імперського російського орла двоголового. Явно хоче наростити на цих кістках м’ясо. Та от біда: цей орел мертвий...