Втеча від дійсності

— У зв’язку з відомими соціально-економічними труднощами в Україні часто доводиться чути про спалах психоневрологічних розладів. Чи це дійсно так і як просувається справа на сьогоднішній день?

— Мікрооточення та суспільство загалом безпосередньо впливають на індивіда. Форми реагування, стереотипи поведінки, характер мислення — все це значною мірою результати впливу навколишнього середовища. Проте залежність між соціально-економічною ситуацією і психічним здоров’ям не носить прямий характер. Наприклад, абстрактна стресова ситуація викличе погіршення психоемоційного стану приблизно в 1-3% осіб, які опинилися в даних умовах. Подальше погіршення стану в цій самій групі викличе збій ще у 0.5-1% осіб, і так далі. І, нарешті, до якоїсь чергової зміни ситуації значна частина решти групи буде нечутливою. Те саме слушне щодо зворотного: високий рівень життя не означає відсутність невротичних розладів. У благополучних країнах кількість страждаючих на невротичні розлади не менша, а в кількох випадках і більша (в зв’язку з наявністю «своїх» проблем, кращим виявленням та ширшею мережею установ, які надають дану допомогу). Фахівці давно зауважили, що основні форми хвороби психіки нібито зумовлені певною внутрішньою логікою і майже не залежать від клімато-географічних, релігійних, соціальних причин.

— Що ж є безпосередньою причиною нервових розладів у більшості випадків?

— Усі ми: і хто досяг успіху в житті, і не зовсім, активні та пасивні, ті, що досягають своїх цілей та невдахи, — живемо у світі певних вимог, зобов’язань, цінностей, бажань. Помірні психоемоційні коливання (у більшості випадків, на щастя, в рамках норми) цілком природні, тобто вони зумовлені нібито самим життям. Ні успіхи в кар’єрі, ні матеріальні цінності, ні інші соціальні блага не є самі по собі гарантією психічного здоров’я. Філософи та просвітителі всіх часів говорили про необхідність досягнення духовної і фізичної гармонії, вміння жити в злагоді з самим собою. Ці вимоги не втратили своєї значущості і в наш час, а можливо, набули ще більш актуального характеру. Як не пригадати сміх Сократа, який іде східним базаром і вигукує: «Скільки речей, без яких можна прожити!» Ми зовсім втратили подібну простоту та безпосередність. Цивілізація нам пропонує багато чудових благ, користуватися якими, звичайно ж, треба. Та непомірність, прагнення «будь-якою ціною» роблять смак досягнень гірким, а емоції вихолощеними…

— На чому базується кваліфікована допомога особам із нервово-психічними розладами?

— Якщо не брати до уваги грубі психічні розлади, виявлення яких не є особливо складним, усі інші захворювання протягом останніх десятиріч зазнають істотної клінічної мімікрії. Їх розпізнавання доступне тільки підготовленому фахівцю. Депресії та невротичні розлади набувають найнесподіваніших форм: дискомфорт і непідвладні терапії болі в найрізноманітніших частинах тіла (серце, спина, шлунково-кишковий тракт, голова, ноги тощо), порушення сну, систематичне переїдання та неконтрольоване набирання ваги, неуважність, зниження пам’яті, епізодична алкоголізація… Ось далеко не повний перелік клінічних масок сучасних психічних розладів. Відомі випадки багаторічних безуспішних звертань таких пацієнтів до лікарів-терапевтів. За даними різних авторів, близько третини всіх пацієнтів загальносоматичних поліклінік потребують консультування у лікарів-психіатрів.

— Що можна порекомендувати нашим читачам як «умовний сигнал» для загострення уваги на стані здоров’я та звернення до фахівця?

— Відповідь на це запитання не може бути однозначною. Те, що для одного є незаперечною ознакою захворювання, для іншого є нормою. Інша справа, що, незважаючи на найширшу варіабельність, норма все ж має свої межі. Але це дуже тонкий критерій, виявити який може тільки лікар. У побуті повинна насторожувати істотна зміна звичної форми поведінки. Так, завжди етичний і стриманий раптом стає запальним, різким; оптимістичний і енергійний — розгубленим і боязким. Хтось раптом стає тривожним, у когось порушується сон. Дискомфорт і дратівливість, плаксивість, сімейні сцени, нездатність впоратися зі звичною справою, думки про безвихідь і нікчемність — це тільки зовнішні вияви початку хвороби (пригадаємо, як стійко ми переносили сотні подібних непорозумінь ще недавно!). Можна з цілковитою впевненістю сказати, що нарівні з цими зовнішніми ознаками, є безліч інших психічних і тілесних симптомів, які до пори до часу незримо супроводжують даний розлад, день за днем завдаючи організму непоправної шкоди. Звичайно, організму слід допомагати. Лікування може бути не тільки і не стільки медикаментозним, але й словесним (на цьому етапі вельми ефективна допомога медичних психологів). У низці випадків розлади легкого рівня можуть пройти самостійно. Але чи розумно сподіватися на щастя, коли йдеться про власне здоров’я? Потрапивши під дощ у святковому вбранні, ніхто не чекатиме закінчення зливи, а вважатиме за краще сховатися у найближчому укритті.

— Чи є нові форми терапії психічних розладів?

— Усі сучасні лікарі мають приблизно однакову підготовку, і більшість із них володіє основними методами медикаментозної і психологічної терапії. Успіх допомоги становлять кілька складових. Передусім, як ми вже відзначили, це своєчасна і точна діагностика захворювання. Далі, протягом останніх років з’явилася велика кількість нових лікарських засобів. Сучасний фахівець повинен орієнтуватися в них та використовувати відповідно до клінічних показників. Нарешті, дуже важливою складовою є вміння лікаря «відчувати» хворого, здатність проникнути в його внутрішній світ, передбачати найменші як негативні, так і позитивні зміни протягом перебігу захворювання і відповідно до цього будувати терапію. Таким чином, найбільш надійним помічником пацієнта у боротьбі з недугою є лікар із достатнім клінічним досвідом, який невпинно удосконалюється в своїй спеціальності і має певні особистісні риси (доброзичливість, гармонійність, чуйність, здатність пройнятися).

— Декілька слів про проблему наркоманії та стан даного питання в Україні в цілому та Києві зокрема.

— Київ — сучасний європейський мегаполіс з усіма «перевагами» та «недоліками» цього. За даними більшості дослідників, фактична поширеність наркоманії у столиці наближається до середньоєвропейської. Особливостями наркоманії в Україні є її бурхливе зростання та досягнення «європейських показників» за короткий (півтора-два десятки років) проміжок часу, відносна низька якість споживаної наркоречовини. Відкриття спеціалізованих медичних і правоохоронних підрозділів із боротьби з наркоманією — це відображення реально наявної проблеми. У жодному разі не ігноруючи серйозність цієї ситуації, хочу сказати, що, наприклад, у Росії — країні зі схожими культурними і соціально-економічними умовами — кількість «врахованих» наркоманів протягом останніх двох років зменшилася на 8%, а кількість тих, хто звернувся за стаціонарною допомогою, — на 30%. Тобто і в Україні проблему наркоманії не слід, очевидно, розцінювати як фатальну.

— Як сучасна соціально- економічна ситуація впливає на поширеність наркоманії в Україні?

— Незважаючи на етіологічну багатофакторність, наркоманію слід сприймати, передусім, як хворобу. Яким би великим не було значення «соціальних» передумов, основними механізмами формування даної патології є біопсихологічні. Не вимагає доказу той факт, що ризик виникнення наркоманії вищий у середовищі підлітків підворіття, ніж у театральній студії. Проте слід чітко розуміти, що у «підворітті» вже з самого початку збираються особи зі схильністю до таких форм поведінки; далі — не є винятком у групі наркоманів ні діти з благополучних сімей, ні представники «золотої молоді», ні бізнесмени; і, нарешті, необхідно пам’ятати, що понад 80% від загальної кількості зареєстрованих у світі наркоманів є громадянами США — однієї з найблагополучніших у соціально-економічному плані країни. Серйозні соціальні наслідки наркоманії — це справді факт незаперечний, а соціальні чинники, що призводять до наркоманії, — це сумнівно.

— У такому разі, що є причиною наркоманії та що необхідно робити для її попередження?

— Існує кілька поглядів, що пояснюють причини виникнення наркоманії, беручи до уваги різні підходи до індивіда як до цілісного біопсихосоціального комплексу. На мій погляд, істотну роль у формуванні наркоманії грає така важлива і чудова властивість людини, як внутрішня тривога. Ця тривога слугує активатором діяльності індивіда: не дозволяє «застоюватися», підштовхує до пошуку нового і гармонійного. Та в деяких випадках вона стає деструктивною. Посилення тривоги, яка, до речі, дуже чутлива до найменших внутрішніх і зовнішніх змін, породжує дії, спрямовані на її придушення. Це природа, наприклад, таких поширених і добре відомих соціальних хвороб, як нескінченна гонитва за фінансовим благополуччям, кар’єризм, прагнення суспільного визнання будь- якою ціною. Досягнення мети у цих випадках дає лише короткочасний передих. Без переоцінки цінності, відмови від нереальних претензій індивід приречений на вічну гонитву, з якої неможливо вийти переможцем. (Короткочасний відпочинок на початкових етапах дає алкоголь, а потім і сам перетворюється на додаткову проблему — «алкоголізм ділових людей».) Ближче до медицини стоять такі відомі явища, як сексуальна неперебірливість, хронічне переїдання, патологічна брехливість та деякі інші. Крайнім виявом деструктивного реагування на тривогу є втеча від дійсності, найбільш простим і відомим шляхом здійснення якої є зміна свідомості з допомогою алкоголю або наркотиків. (До речі, іншою, широко поширеною, але в контексті теми — конструктивною формою зміни свідомості, є релігія.) Адекватне, конструктивне реагування у складній життєвій ситуації, в умовах хронічного або гострого стресу — речі, яким можна і потрібно навчати дітей та підлітків. Саме це є найбільш реальною можливістю немедичного впливу на проблему наркоманії з боку сім’ї, суспільства і держави загалом.