Вибори на виході

Не лякайтеся, якщо післязавтра, після того, як ви з почуттям виконаного обов’язку покинете виборчу дільницю, до вас підійде людина та запитає, як ви проголосували. Це і є те, про що ви, напевно, чули або читали протягом цієї довгої та виснажливої виборчої кампанії, — екзит-пол. Його мета — вивчення електорату, тобто нас із вами, а також контроль за тим, щоб наш вибір був адекватно відображений в офіційних підсумках кампанії. Чи треба боятися екзит-полу, які його можливості та чому про нього так багато говорять — в інтерв’ю з соціологом Ольгою БАЛАКІРЄВОЮ, директором Центру «Соціальний моніторинг», який разом із трьома іншими професійними організаціями проведе наймасштабніше в історії українських виборів опитування виборців.

ВІЙНИ НЕ БУДЕ

— Зараз багато говорять про можливу «війну екзит- полів» на цих виборах. Багато з учасників кампанії заявили про паралельне «опитування на виході». Проте соцслужби, які разом із вашим центром організували консорціум із проведення екзит-полу, вже не перший рік працюють на виборах і неодноразово підтвердили свій професіоналізм. Як у зв’язку з цим ви сприймаєте заявки про паралельні екзит-поли — як недовіру до вашої роботи чи як запасний механізм маніпуляцій: суспільною свідомістю, результатами виборів?

— Як працюючий соціолог, як людина, яка викладає соціологію, я дуже незадоволена тим, що термін «екзит-пол» вкинули в нашу соціологічну науку. Адже його не дуже добре сприймає простий обиватель, засоби масової інформації і навіть політики. Це трансліт англійської вимови слів «вихід — опитування», тобто опитування на виході. Але якщо в англомовній традиції «пол» як швидке, оперативне опитування громадської думки сприймається досить адекватно, то в нас у багатьох це викликає здивування. Тому коректніше все-таки говорити, що це опитування виборців після того, як вони проголосували, на виході з дільниці. Для нас важливо, що це відбувається дуже швидко, коли людина ще а) не забула, що вона зробила; б) щойно проголосувала, і ми як соціологи можемо говорити, що її відповідь дуже близька до її реальної поведінки. Дуже близька — тому що знак рівності ми в будь-якому випадку поставити не можемо внаслідок цілої низки причин.

На сьогодні на президентських виборах офіційно анонсовані два екзит-поли. Один — консорціумом, до складу якого входять Центр «Социс», Київський міжнародний інститут соціології, Центр «Соціальний моніторинг», Центр Разумкова та Фонд «Демократичні ініціативи», який виконує в цьому випадку організаційну та координаційну функцію. Тобто власне опитування проводять чотири соціологічні структури.

Другий анонсований екзит-пол проводитиме група організацій, що назвала себе «Український екзит-пол». До неї ввійшли Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту та шість національних університетів України. Зокрема, Харківський, Дніпропетровський, Східноукраїнський національні університети, «Острозька академія», Донецький держуніверситет управління, Херсонський державний технічний університет. Дослідження також підтримала Соціологічна асоціація України. Тобто це також професійна спільнота, що вирішила провести екзит-пол. Тому я думаю, що «війни екзит-полів» не відбудеться. У кожної фірми, яка бере участь у якомусь із досліджень, є свій певний інтерес. Зокрема, науковий.

— Ви сказали, що на цих виборах офіційно анонсовано два екзит-поли. Наскільки я розумію, це не виключає того, що можуть бути й інші заявки про проведення такого дослідження. Більш того, вони вже були. І якщо інші структури вийдуть після виборів із результатами, що суттєво відрізнятимуться від ваших, то чи готові ви до такої війни?

— Офіційно анонсовані — означає, що були проведені відповідні прес-конференції, на яких прозоро, відкрито представлено — хто, навіщо, з якою метою, на яких принципах, за які кошти проводитиме опитування. Якщо ми говоримо про консорціум «4+1», то ми підписали декларацію, де зазначається, що ми об’єдналися для того, щоб провести опитування на виході із виборчих дільниць у день виборів, і наші цілі — сприяти проведенню чесних, відкритих, справедливих виборів, надати широкій громадськості оперативну інформацію того ж дня ввечері, і зафіксувати науковими методами волевиявлення громадян. Ми написали, що цього дня наші мережі працюватимуть як професійні організації згідно з етичними кодексами Соціологічної асоціації, міжнародних соціологічних організацій; що ми поза політикою, не працюємо на жодного з політиків; гарантуємо об’єктивність нашої методології і те, що наша робота буде чесною, об’єктивною, професіональною; що ми готові надати наші результати для аудиту як українським, так і зарубіжним фахівцям. Аналогічно вчинило й друге об’єднання — «Український екзит-пол».

А до «війни» ми готові. Хоча я думаю, що її не буде. На парламентських виборах 2002 року була аналогічна ситуація: заздалегідь було анонсовано два екзит-поли, і з’явився ще й третій. Якщо ви пам’ятаєте, директор Всеукраїнської соціологічної служби Микола Михальченко презентував результати свого дослідження на деяких каналах. Вони відрізнялися від наших, але на цьому все й закінчилося. І жодних свідчень того, що це опитування справді проводила професійна спільнота, не отримало. Тому якщо з’являтимуться інші екзит-поли, то, перш ніж до них прислухатися та прийняти їх, слід би отримати свідчення того, що це опитування справді проводили, які сили, на яких принципах, де міститься масив даних, яким чином було організовано збір даних.

Оперативний збір даних — це технологія, що вимагає чіткої організації. Якщо говорити про Центр «Соціальний моніторинг», то в нас цього дня працюватимуть понад 700 інтерв’юерів на 360 виборчих дільницях, по дві людини на кожній. Підтримку зв’язку з ними Центр здійснює через організаторів-бригадирів в областях. Це означає, що всі інтерв’юери повинні будуть зателефонувати своєму бригадиру двічі на день — перший раз після другої години, коли відпрацюють першу половину дня, вдруге — після сьомої години. Хоча дільниці закриваються о 20.00, ми ухвалили рішення, що закінчимо опитування о 19.00 для того, щоб встигнути опрацювати дані. Тож деяка похибка буде, але невелика — ми й на минулих виборах вчинили так само. Тобто лише наш центр задіє величезну кількість людей. До нас можна буде прийти в день виборів, подивитися, як це все відбувається. Ми можемо дати номери виборчих дільниць, можна буде подивитися збоку, як працюють інтерв’юери.

ЧИННИК СТРАХУ

— Навіть серед моїх колег-журналістів побутує думка, що на цих виборах довіряти результатам екзит-полу та результатам соціологічних опитувань не можна. Вони вважають, що люди боятимуться давати чесні відповіді або відмовлятимуться відповідати. У скільки відсотків ви оцінюєте ефект респондентського страху?

— Я, звісно ж, буду опонентом такої думки, бо якщо з нею погодитися, то взагалі треба перестати довіряти соціології, анулювати її як науку або стверджувати, що в Україні такий собі абсолютно унікальний народ, у якого лише фобії. Я з цим категорично не погоджуюся. Скажу більше: в переделекторальних опитуваннях що ближче до виборів, то менше було тих, хто відмовлявся відповідати на запитання. І це зважаючи на те, що в рутинних опитуваннях у міжвиборний період, особливо якщо вони стосуються політики, відсоток відмов міг становити від 25 до 28%. Це особливість соціологічних опитувань: чим більше актуалізована тема, тим менша кількість відмов. До того ж, наші запитання нескладні: ми не намагаємося з’ясувати аргументацію, не просимо давати оцінку політичних програм. Ми запитуємо: кого ви можете підтримати? кого вже підтримали? Запитання прості, вони не лякають.

Я не вірю в міф про наш абсолютно заляканий народ, який, бачачи двох молодих симпатичних дівчат або жінок, або юнака з дівчиною, або двох юнаків (що буває рідко), які мають при собі бейдж інтерв’юера, посвідчення, документ декларації, підписаний усіма членами консорціуму й інші документи, побоятися відповісти на запитання.

У нашому останньому опитуванні ми спитали громадян, чи знають вони про те, що в день виборів проводитимуть опитування. На жаль, лише 17% відповіли ствердно. Але можна подивитися на це й з іншого боку та сказати, що аж 17% знають! На мою думку, цього року вперше по ТБ транслюють ролики, які розповідають, що ніхто не має права давити на виборців, що їхній вибір — це анонімна та конфіденційна акція. Я думаю, що ці речі повинні спрацювати на позитив і зняти деяке упередження стосовно й екзит-полу. Принаймні мені дуже хочеться на це сподіватися.

Що стосується того, наскільки люди можуть говорити протилежне тому, що вони зробили в кабінці... Ми проводили нещодавно такий методологічний експеримент: спочатку при опитуванні пропонували інтерв’юеру відповідати усно, а потім говорили: ось вам список, ось індивідуальний конвертик, відзначте, заклейте та віддайте нам. Аналогічні експерименти проводили й наші колеги. Різниця в опитуваннях, проведених традиційним та анонімним шляхом, у всіх центрів була на рівні 2-3%. Причому на користь і опозиційного, і провладного кандидатів. Унаслідок того, що існує велика регіоналізація наших провідних кандидатів, то на Заході люди схильні приховувати одну дію, на Сході — іншу. Значніше ця фобія може проявлятися в окремих населених пунктах, де переважаюча більшість населення підтримує одного кандидата або партію, й інакомислячі респонденти можуть боятися виділитися. Це, до речі, сталося з партією Мороза на парламентських виборах. У зв’язку з чим помилка соціологів була на рівні 3%. Я думаю, що ці 3% за великої кількості відмов і можна вважати тим статистичним відхиленням, яке не може бути серйозним аргументом можливих фальсифікацій.

— А який відсоток відмов на екзит-полі?

— Під час минулого було близько 20% відмов. Це менше, ніж за стандартних опитувань за місцем проживання. І причини таких відмов можуть бути дуже різними. У тому числі й кваліфікація наших інтерв’юерів. Хоча ми їх вчимо та перевіряємо, але з однією людиною ми вступаємо в розмову, з iншою — ні. Це суто персоніфікований, суб’єктивний чинник. Знову ж таки, в низці випадків відмови пов’язані з тим, що респондента вибирають за спеціальною технологією (з урахуванням статі, віку). І якщо потрібний респондент виходить із дільниці з компанією, він не завжди готовий відірватися від неї. А за методологією інтерв’юер і респондент повинні відійти убік, щоб опитування відбувалося не в присутності інших людей, а відповідь була анонімна та конфіденційна. Тобто причини відмов можуть бути різні, і я би не списувала все лише на чинник страху.

Утім, зважаючи на можливість респодентської фобії, наш консорціум проведе ще один експеримент. Центри «Социс» і «Соціальний моніторинг» використовуватимуть уже випробувану методику вербального опитування: наші інтерв’юери безпосередньо запитають респондента, за кого він проголосував, як давно він визначився, як він збирається голосувати в другому турі; також зафіксують його вік, освіту, гендерні характеристики. Центр Разумкова та Київський міжнародний інститут соціології працюватимуть за іншою, новою, технологією: людям видадуть список кандидатів, яких внесено в бюлетень. Фактично, їм запропонують повторити свій вибір, після цього вони складуть аркуш та вкинуть його до скриньки. У цьому випадку виключається компонент «виголошення» поведінки. Мене як соціолога в цій техніці бентежить те, що ми втрачаємо компонент наукової частини, можливості аналізу. З іншого боку, оскільки вибірки в усіх компаній досить великі — 12,5 тисячі респондентів, то даних, які отримає Центр «Соціальний моніторинг» разом із «Социс» (25 тисяч опитаних) вистачить, щоб проаналізувати та реалізувати наукову частину. Інша річ, чи можна в цьому випадку називати «опитуванням на виході» цю запропоновану методику. Фактично, це повторення голосування. Президент КМІСа Валерій Хмелько також повідомив мене, що вони збираються пропонувати виборцям ще й анкету для самозаповнення, де будуть й інші запитання. Я не знайома з результатами аналогічних досліджень в інших країнах, але в Україні такого ще не робили.

Опитування на виході — це вибіркове опитування. Будь-які вибіркові опитування мають певні обмеження в своїх можливостях. По-перше, ми не опитуємо на закритих дільницях — у військових частинах, на військових кораблях, у лікарнях, у в’язницях. А це досить пристойна кількість дільниць та виборців. Знов-таки, голосування за кордоном. Ми знаємо, що цього року відкрито набагато більше закордонних дільниць і, відповідно, зареєстрована більша кількість охочих проголосувати, ніж це було на попередніх виборах. Яким чином проголосували ці виборці, ми також відстежити не зможемо. Третій момент — на всіх виборах є певна кількість бюлетенів, які визнають недійсними. Але ж людина вийде до нас і скаже, як вона проголосувала. І нарешті, останній момент — це небажання бути відвертим. Я не беруся оцінити цей ефект. Ми називаємо це «респонденти жартують». Особливо часто це проявляється в опитуваннях iз самозаповненням анкети. Тому ми дуже не любимо самозаповнені анкети, а вважаємо за краще працювати методом інтерв’ю. Адже якщо респондент починає жартувати, грамотний інтерв’юер може це зрозуміти, і або перервати інтерв’ю, або вивести респондента на серйозну розмову.

СЛАБКА ЛАНКА

— Ви перерахували низку моментів, які можуть призвести до того, що результати екзит-полів не зовсім збігатимуться з результатами ЦВК. Де ж та межа, після якої вже не можна буде списати різницю на «жарти», закриті дільниці, недійсні бюлетені?

— Теоретично, якби ніхто не відмовився від відповіді на запитання, і ми припускали, що респонденти, які перебувають за рамками нашої соціологічної оцінки, поводяться так само, як і загалом у країні, то цей відсоток не мав би перевищити 1,5%. Але відмова частини респондентів від відповіді, на жаль, неминуча. Це абсолютно природна річ. Ситуація в Мукачевому — перший приклад українських виборів, коли результати екзит-полу та підрахунку голосів принципово не зійшлися, — на мій погляд, значною мірою пояснюється тим, що там понад 40% виборців відмовилися сказати, як вони проголосували. Чому відмовилися? За кого насправді голосували? Здійснена спроба опитати інтерв’юерів (їх запитали: «Як вам здалося, за кого голосували ті, хто вам нічого не сказав?»), на мою думку, не має під собою методологічного обгрунтування. Інтерв’юери не могли розуміти, що думає та що робить респондент, це за рамками їхніх можливостей. Тому якщо на цих виборах буде великий відсоток відмов, то помилка, безумовно, збільшуватиметься. На скільки? З одного боку, ми маємо позитивний досвід, коли максимальне відхилення було понад два з лишком відсотки, після парламентських виборів — стосовно СПУ. Але ми тоді мали майже 20% відмов. Якщо відмов буде більше — то щось конкретне можна буде сказати лише через день, коли ми отримаємо не просто інформацію по телефону, а власне анкети з фіксацією, хто та як проголосував. Ці результати ми зможемо зіставити з результатами наших опитувань до виборів і подивитися, на скільки профіль, портрет голосуючих відрізняється від профілю тих, хто відповідав на наші запитання і говорив, що точно прийде на вибори. Дуже важливо зрозуміти обмеження можливостей екзит-полу й те, що лише після кількох днів ми зможемо сказати, яку різницю між даними ЦВК і нашими можна вважати тим інтервалом, із яким ми як соціологи можемо погодитися.

В цьому випадку добре, що працюють кілька компаній, кожна з яких дає національний зріз. І якщо коливання результатів усередині консорціуму будуть у межах 5%, то ми однозначно зможемо сказати, що дані Центральної виборчої комісії можуть відрізнятися від наших приблизно так само.

— А про що свідчитиме суттєва різниця даних усередині консорціуму? І що ви маєте намір робити в такому випадку?

— Ми весь час думаємо про те, що робитимемо, якщо наші дані розрізнюватимуться. У день виборів ми — «4+1», — отримавши результати після другої години, вже, думаю, сядемо за «круглий стіл» і порівнюватимемо їх. Кількість відмов також збиратимемо — за станом на другу годину та на кінець дня. До того ж, ми матимемо можливість зіставлення різних методик і технологій (вербальної та самозаповнення). Ми припускаємо, що до 14.00 ми матимемо близько 60—70% опитаних. А це 7— 8 тисяч у кожного центру. Це дуже надійні дані для зіставлення й аналізів. Якщо до цього часу в нас буде дуже велика різниця, ми будемо повинні дивитися, що в нас відбувається на рівні областей, будемо повинні чесно та відверто говорити один одному, в кого, можливо, слабша команда інтерв’юерів.

— А ввечері в день виборів ви представите один результат?

— Швидше за все. Можливо, два (зібрані за різними технологіями). Але якщо вони будуть досить близькі — в межах статистичної похибки — то, швидше за все, цього дня ми подаватимемо один результат. Тому що дати в день виборів кілька цифр буде, мені здається, просто безвідповідально і перед виборцями, і перед кандидатами, і перед засобами масової інформації. Коли даєш кілька даних — ніколи не керуєш процесом. Хтось починає користуватися правою цифрою, хтось — лівою, хтось починає виводити щось середнє. Це речі, які можуть скомпрометувати саму ідею екзит-полу. Цього не можна допустити, адже цим користуються всі демократичні країни, і це опитування має цілу низку прозорих функцій, якими треба буде скористатися.

— А якщо дані, зібрані вашим консорціумом, істотно відрізнятимуться від даних підрахунку голосів, чи стануть соціологи на сторону скривдженої сторони? Чи відстоюватимуть вони свою правоту, виходитимуть із заявами? Чи маєте ви план дій на цей випадок?

— План дій на випадок незбігу даних ми не проробляли. Знову ж таки, ми маємо досить позитивний досвід 1999 та 2002 років. Поки що не було прецеденту, не було необхідності розробляти якісь плани, і є надія, що вони й не знадобляться.

Я думаю, якщо дані розходитимуться, ми збиратимемо «круглий стіл» із широким колом соціологів-фахівців й аналізуватимемо ситуацiю. Тут дуже важливою буде та різниця, яку ми спостерігатимемо всередині нашої компанії. Плюс — ми чекаємо результатів наших останніх передвиборних опитувань. Якихось радикальних сюрпризів бути не повинно, бо електоральна поведінка — досить інерційна річ, і рейтинг одного кандидата не може раптом стрибнути на 15—20 пунктів. Можна припустити, що вищою, ніж звичайно, — за нашими даними — буде кількість тих, хто проголосує проти всіх. ЦВК також обов’язково говорить про кількість бюлетенів, які визнано недійсними. І це те, що справді може послугувати певним мотивом для дискусії. Насправді, я не виключаю варіанта, що екзит-пол покаже випередження на 1— 2% одного кандидата, а дані ЦВК можуть показати таке саме випередження іншого кандидата. Хоча за наявності фактично п’яти незалежних національних вибірок — якщо в усіх п’яти буде абсолютно однаковий результат, а в Центральної виборчої комісії буде трохи інший результат, — це вже може бути предметом для подальшого аналізу. Дані соціологічних опитувань як вибіркових опитувань не мають юридичної сили і не можуть бути прецедентом для появи недовіри. Соціологічна спільнота не має для цього механізмів, і це справді не її функція.

— А у світі?

— У світі також. Дані екзит-полу можуть послугувати приводом для політичних сил ініціювати паралельний підрахунок голосів або якісь інші речі, але це не функції соціологічної спільноти.

— Чи можна спрогнозувати результати другого туру за результатами екзит-полу, який проводитимуть під час першого туру виборів?

— Консорціум у своїй анкеті ставить запитання: як ви голосуватимете в другому турі, якщо туди вийдуть два нинішні кандидати-лідери — Ющенко та Янукович? Певною мірою це може бути прогнозом. Проте він буде коректним лише в тому разі, якщо явка виборців на другий тур буде приблизно такою ж, як і на перший. А в нас на виборах у 1999 році була ситуація, коли рівень явки на другий тур був вищий, ніж на перший. Що, в принципі, є рідкістю в світовій практиці. Показовішим могло б бути соціологічне опитування, проведене між першим і другим туром голосування. Але я не впевнена, що соціологи встигнуть оприлюднити його дані, оскільки через шiсть днів після першого туру знову набуде чинності вступить положення закону про заборону на публікацію рейтингів.

— Чи існує, на вашу думку, хоч би мінімальна ймовірність того, що вибори закінчаться в першому турі?

— Я за першим фахом — математик. І якщо врахувати, що свої голоси візьмуть Симоненко, Мороз, близько 5% наберуть усі інші кандидати, а також буде частина виборців, які проголосують проти всіх... А також врахувати рівність у голосах провідних кандидатів на середину жовтня, то шансів набрати 50% у лідерів перегонів не залишається.

ДЗЕРКАЛЬНИЙ ВИБІР

— Соціологію часто називають дзеркалом суспільства. Яким ми бачимо в цьому дзеркалі українське суспільство напередодні виборів?

— Мене як соціолога ображають деякі формулювання, пов’язані з цим порівнянням. Наприклад, «криве дзеркало», «що ми бачимо в дзеркалі?», «а чи дзеркало це?». Річ у тому, що дзеркало саме по собі — це також певний інструмент. Ми в дзеркало зазираємо, щоб зрозуміти, який ми маємо вигляд: як звичайно чи гірший, наскільки відповідає те, що ми одягли, нашій фігурі тощо. Але ніколи ми з допомогою дзеркала не вимірюватимемо, якого розміру нам купити піджак чи якої довжини рукав нам треба замовити кравцю. Коли ми говоримо, що соціологія — це дзеркало, слід враховувати, що вона відображає певні тенденції, показує, де розвиток, де стагнація... Тому не треба ображатися на соціологію через низький рейтинг чи «неправильну» думку народу з того чи іншого питання.

Тепер стосовно суспільства. Попри все, наші вимірювання показують певну стабільність фундаментальних цінностей в українському суспільстві. І це великий крок уперед порівняно з ситуацією десятирічної давності, коли в нас не було структурованої системи цінностей. А зараз ця система стабілізувалася. Серед її основних постулатів — благополуччя, сім’я. До речі, благополуччя кожного індивіда та можливість реалізовувати свій потенціал — це краща національна ідея для зрілого розвиненого суспільства. І цю ідею наше суспільство, мені здається, достатньо усвідомило.

Також наше суспільство хоче стабільності. Для людей дуже цінне те, що Україна знаходиться поза воєнними конфліктами, та й сама благополучна з цього погляду. Багатовекторність зовнішньої політики нашої країни насправді базується на особливостях структури нашого суспільства. І в цьому значенні наші політики дуже грамотно поводяться, не кидаючись різко ні в бік Заходу, ні в бік Росії. Адже наша суспільна структура має кілька вимірів. Найважливіші з них — «Схід — Захід» і віковий (останнє характерне для багатьох суспільств, що проходять такий швидкий етап розвитку зі зміною основних параметрів). Ці два чинники є внутрішнім потенціалом конфлікту, який існує в суспільстві. Хоча загалом, якщо говорити про конфліктність нашого суспільства, то мені здається, що вона мінімальна.

— Чи можна говорити про те, що вибір-2004 є відображенням стану нашого суспільства? І якщо говорити про основних кандидатів, то їхні виборці переважно голосують «за» чи «проти суперника»?

— На сьогодні кандидат від влади асоціюється з певними благами, причому як декларованими, так і тими, які вже є в людей; із певною впевненістю в завтрашньому дні; з простою та чітко викладеною позицією; послідовністю; з відповідями на деякі сподівання окремих груп (статус російської мови, подвійне громадянство). Якщо ж говорити про опозиційного кандидата, то тут існують протиріччя всередині команди кандидата; постійні скандали та конфлікти, пов’язані з його іменем; відсутність прозорої та чітко аргументованої інформації про ті чи інші події. Тобто в цьому випадку, опозиційного лідера велика кількість електорату сприймає як кандидата з певним чинником нестабільності. Це ті плюси та мінуси кандидатів, які вельми вплинули на електоральний вибір, особливо протягом останнього місяця.

«За» чи «проти» голосують наші громадяни, вибираючи того чи іншого кандидата? І так, і так. Є електорат, який голосує за опозиційного кандидата насамперед тому, що вони — проти влади, або проти провладного кандидата як особистості. Але зовсім не тому, що їм дуже подобається Ющенко. Точно так само серед електорату Януковича є ті, хто голосуватиме за нього як за альтернативу Ющенку, або проти команди опозиційного кандидата, або проти чинника нестабільності, про який ми вже говорили. Щоправда, серед електорату Ющенка більше тих, хто саме «за», а не проти іншого кандидата. А електорат провладного кандидата здебільшого складається з тих, хто проти опозиційного.