«Виключно для внутрішнього користування...»
Вперше опубліковане листування між Євгеном Чикаленком і Петром Стебницьким
У київському видавництві «Темпора», що спеціалізується на історичній та архівно- мемуарній літературі, нещодавно вийшла друком книжка «Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування. 1901 — 1922».
Листування відомих подвижників української справи Євгена Чикаленка (1861 — 1929) і Петра Стебницького (1862 — 1923) публікується вперше. («Темпора» видала вже щоденник і спогади Євгена Чикаленка). В його основі — найрізноманітніші теми і сюжети: від громадсько-політичних, культурних, видавничих і, звісно, особистих. Листи розкривають, зокрема, активну участь в українському русі обох авторів, які наполегливо працювали над відродженням української преси та книговидання. Варто згадати хоча б те, що Євген Чикаленко вважався одним із прихильників і популяризаторів тоді культового журналу «Киевская старина», виступав ініціатором конкурсів на краще написання історії України і загалом фінансував діяльність просвітницького руху, а Петро Стебницький, живучи в Петербурзі, був співредактором першого і другого повних видань «Кобзаря» за редакцією В.Доманицького, альбому з малюнками Тараса Шевченка, енциклопедичного видання «Украинский народ в его прошлом и настоящем»...
«Виключно для внутрішнього користування, тому що...» — написано на деяких листах, — розповідає заступник директора видавництва Ірина Давидко. — Що це означає? Обоє діячів часто критикували українців: за те, що вони не здатні об’єднатися навколо єдиного сильного лідера і вибороти державність, що асимілюються у «чужому морі», що у своїх поразках і негараздах звинувачують усіх, окрім самих себе... «...То хоч би ж покинути той гнітючий тон ображеної нікчемности, покинути той стогін, ті жалі, — з яких ворогам стає лише весело... Чи ж в громадських та державних справах слухають дитячого плачу? Чи ж такі права, яких ми хочемо, дарують як іграшку, щоб дитина не плакала? Їх беруть, як єсть сила, а нема — то слізьми їх все одно не виблагаєш!..» — писав Петро Стебницький. Але цієї, нехай навіть цілком заслуженої, критики вони не хотіли виносити на широкий загал: «А я, правду сказати, не дуже люблю оте глузування з земляків, їх безсилля, недбалости, нікчемности, — зазначає Стебницький. — Сам грішу таким глузуванням в розмовах межи своїми, — а на друкованих сторінках читати таке гірко. «Над кем смеетесь? Над собой смеетесь!». Такий сміх, мені здається, не дає бадьорости, а скоріше пригинає голову додолу...»
У цитатнику, що видано як окремий додаток до книжки, із листів зібрані, можна сказати, афористичні висловлювання. Між іншим, подекуди вони стосуються й сучасників. На жаль, за століття не так багато й змінилося у нашому національному характері.
Очевидно, «Листування...» зацікавить науковців, викладачів, студентів, а також всіх тих, хто захоплюється українською історією та культурою.
