ВИРОБНИКИ РАДОСТI
Кажуть, що вони з легкістю могли б замінити підручники з історії. Чи, в крайньому разі, слугувати їхнім ілюстративним матеріалом. За цінністю експонатів колекціонери ялинкових прикрас по праву можуть змагатися з найвідомішими філателістами чи нумізматами. Сьогодні міжнародна організація колекціонерів ялинкових іграшок якусь кульку — сучасницю польоту Гагаріна чи серпасто-молоткасті підвіски оцінює в тисячі доларів. Так само не в центах вимірюється вартість солом’яних іграшок. У останні роки в багатьох європейських країнах вони вважаються найбільш стильними та оригінальними, оскільки мають багато спільного з яслами, в яких лежав Ісус.
Продовжувати модно-іграшкову тему можна було б довго. Щорічні ярмарки ChristmasWorld, які відбуваються в німецькому Франкфурті, для «ялинкових» дизайнерів можна без перебільшення поставити до одного ряду з шоу моди в Парижі для модельєрів. Наприклад, на ярмарку 2003 року було висловлено думки, що нині в напрямку ялинкових іграшок відроджується декаданс, з’являється запит на витонченість та кришталеву елегантність. Якщо конкретніше, то прогноз на нинішній сезон було дано приблизно такий: ялинка має бути якомога більш природною, як прикраса є дуже бажаними флора і фауна (квіти, пір’я, птахи), проте, водночас, не виключається поява на святковому дереві бус і бантів. Що ж до кульок — якщо вони i є, то мають бути благородного кольору бордо чи, в крайньому разі, золотої міді. Окрім того, ось уже четвертий рік поспіль у пошані солом’яні іграшки, а також ефект засніженості. Так що атрибутика, яка спроможна створити видимість дерева, яке стоїть у лісі серед заметів, також дуже цінується.
Проте в Україні продавці в універмагах про такі сезонні установки, як виявилося, чують уперше. «У нас, як правило, своя мода, причому не така мінлива, як там», — говорить одна із продавщиць ЦУМу. За її словами, українці при виборі ялинкової іграшки керуються двома критеріями: ціною і «обличчям» наступного року за східним календарем. При тому, що багато які пластмасові іграшки токсичні, їх розкуповують швидше й більш охоче, аніж скло. І все через те, що сурогат є набагато дешевшим за оригінал. Що ж до популярних цього року для українців кольорiв і конфігурацій іграшок, то все дуже просто. У пошані, це зрозуміло, все, що якимось чином пов’язане з мавпою, і колір іграшок також визначено — раз цей звір, згідно з гороскопом, синій і дерев’яний, то й іграшки на ялинку беруть такі ж. Проте українці в ялинковому плані вже налаштовуються на західний манер. У тому розумінні, що декілька років поспіль перевага надається однотонним, а не тропічно-строкатим прикрасам. Та й загалом, за словами продавця Олени Березовської, у нас істотно зростає креатив, а окрім цього проявляються патріотичні настрої при виборі іграшки. «Наприклад, — розповідає О. Березовська, — підходить до мене покупець і каже: хочу ялинкову кульку, на якій було б зображено київські пейзажі. У пошуках заповітної мети він оббігав усі крамниці, але, на жаль, нічого подібного так і не відшукав». Що ж до фантазії, то нині покупці нерідко підшукують у крамницях аксесуари для неординарних ялинок. Скажімо, одна жінка, зустрівши минуле Різдво та Новий рік у Німеччині, була вражена практичністю та оригінальністю оздоблення ялинки у вигляді компакт- дисків. І тепер вона в Києві підшукує собі «дощик», який би імпонував великим райдужним колам на дереві.
Щоправда, працівники Клавдіївської фабрики ялинкових іграшок вважають такі випадки не більше аніж химерними вигадками клієнтів. Хоча, в той же час, не можна сказати, що фабрика, яку розташовано в Бородянському районі Київської області, безнадійно відстала і штампує, як і двадцять років тому, схвалені державним стандартом моделі. Якраз навпаки: ексклюзивність кожної іграшки вже в тому, що її майже від початку і до кінця зроблено вручну. А за допомогою досягнень технічного прогресу тут лише сушать вироби. У результаті саме підприємство нагадує таку собі суміш унікальності та відсталості — з одного боку, з кожною іграшкою працюють окремо і, як говорять самі працівники, вкладають у неї душу, удосконалюючи при цьому лінії, а з іншого — відбувається це в майже неопалюваному приміщенні, на тлі обшарпаних стін, а також невивітрюваного запаху ацетону та фарб. Працюють на фабриці лише жінки. На запитання, чому так, робітниці відповідають жартома: та який це чоловік піде на те, щоб за таких умов працювати з ранку до вечора, та ще за 350 — 400 гривень на місяць. Слабка стать, яка тут працює, гордовито називає себе виробником радості і з задоволенням посвячує в усі нюанси своєї роботи групи школярів, які перед Новим роком сюди приходять майже щогодини. Жінки признаються, що новорічні урочистості втратили для них свою привабливість і таємничість. «Начебто перед нами карти розкрили, а там — порожнеча...»
За словами директора Клавдіївської фабрики ялинкових іграшок Людмили Главацької, виробництво ялинкових іграшок заморожується хіба що в січні-лютому. Весь інший час кипить робота. Спочатку заготовки роблять у видувному цеху, куди Львівський завод постачає снопи скляних трубок — склодротів. Жінки занурюють їх у полум’я пальників, які розташовано в цеху, і скло, яке розм’якло починає тягнутися. Існує два варіанти подальшої роботи: або працівниці самостійно за допомогою правильних рухів перетворюють скло, скажімо, на кульку чи дзвоник, або м’яке скло опускають до чавунних форм. Потім прозорі іграшки срібляться, фарбуються, а потому вже відправляються на розпис.
Не стикаються з вадами роботи хіба що працівниці пакувального цеху. У розписувальному та фарбувальному цехах про здоров’я вважають за краще зовсім не говорити: так спокійніше — аргументують тут свою позицію. Надбавки за шкідливість на фабриці не передбачено, так само, як і молоко та безкоштовне лікування в санаторіях. «Та що тут такого, — говорить Галина Криводубська, працівниця фарбувального цеху, — ми вже давно звикли й запаху не відчуваємо». Зате тут із захватом демонструють результати своєї творчості. «Подивіться-но, — говорить Любов Буткевич, — скільки відтінків лише жовтого кольору можна одержати. Окрім того, що нам постачають фарби з Німеччини, то ми ще і експериментуємо — змішуємо декілька й отримуємо оригінальний колір».
У розписувальному цеху працюють колишні музиканти, бухгалтери i навіть працівники науково-дослідних інститутів. Хоч як це дивно, а, за словами майстра цеху Олени Марцевої, професійних митців тут немає. Потрапляють сюди виключно за бажанням і, звичайно, залишаються тут ті, хто просто вміє добре орудувати пензликом і розуміється на фарбах. З досвіду майстра, художники, навіть якщо й потрапляють сюди, довго не затримуються — перебудуватися на інші матеріали й сюжети доволі проблематично. Та й загалом, ставлення до своєї справи у працівниць фабрики специфічне. Наприклад, Ольга Завгородня вважає, що штампувати ялинкові іграшки просто протипоказано. Оскільки ялинкові іграшки — атрибут найкрасивішого і найбільш казкового свята, їм має передатися тепло майстра й побажання щасливого нового року майбутньому її власникові.
Через кожну розмальовувачку щодня проходить близько 300 іграшок, а у фарбувальному цехові — навіть 2,5 — 3 тисячі. І це притому, що такі показники вважаються дуже навіть невеликими. І річ тут не в тім, що українцям ялинкові іграшки потрібні саме в такій кількості. В основному, як розповідає Людмила Главацька, тут працюють на експорт. Лише вироблені в листопаді- грудні іграшки опиняються у вітчизняних крамницях, а все інше осідає в Німеччині, Фінляндії, Прибалтиці. Запитана ж наша іграшка насамперед через свою низьку, в порівнянні з Європою, ціну. Оскільки виробництво саме собою шкідливе, багатьом країнам вигідніше закуповувати цю продукцію. А ті фабрики, які працюють в Європi, після запровадження євро були змушені підвищити ціни, а отже, українська іграшка виявилася дешевшою. У результаті рентабельність українських ялинкових прикрас на зовнішньому ринкові становить понад 100%, а на внутрішньому — близько 50%.
На фабриці існує своя традиція. На кожній ялинці — а вони з’являються тут ще на початку грудня — відвідувачі обов’язково мають повісити нехай невеличку, але грошову купюру. Подейкують, що надії, покладені на цей ритуал, виправдалися. Фабрика рік у рік стає все активнішою, обсяги виробництва збільшуються, а лави працівників зростають.
