«Я відмовляюся залишатися вашим колегою», —

Однак вибори виграють не штаби. Вибори виграються ентузіазмом добровольців, які повірили обіцянкам кандидата й працюють на нього та ідеї, що він їх уособлює, як правило, абсолютно безкорисно, часто навіть поза контактом із місцевими «штабістами». Слід думати, що серед, напевно, сотні тисяч людей, які добровільно агітували за Кучму в 1994 році, сьогодні навряд чи знайдеться десяток—інший, які зберегли віру в здібності нинішнього Президента змінити стан справ на краще. За цього, на відміну від «штабістів», які діяли небезкорисливо, для цих людей розчарування в Президентові — суто особисте почуття й часто особиста трагедія, пов'язана, передусім, із тим, що не вдалося допомогти своїй країні. В кожного, хто підтримував Кучму, були свої резони — хтось розраховував на «підняття» виробництва, хтось на державність російської мови, хтось, як донецький журналіст Олександр Подолян, вірив у щирість обіцянок боротися з корупцією.

Його матеріал про власну «останню краплю», що поставила на прізвищі «Кучма» жирний хрест, читайте на сторінці "Подробиці"