Як ми ставимося до «інших»?

У Міністерстві закордонних справ України впроваджена посада посла з особливих доручень із протидії расизму, ксенофобії та дискримінації. Як повідомив учора прес-секретар МЗС Андрій Дещиця, на цю посаду призначено одного з найдосвідченіших українських дипломатів Олександра Горіна, на якого покладені обов’язки координації роботи МЗС та інших відомств України щодо питань, які пов’язані з можливим виникненням конфліктів на релігійному, етнічному або національному ґрунті і протидія таким виявам.

Експерти стверджують, що з кожним роком проблема толерантного ставлення людей один до одного стає в світі все актуальнішою, не обійшла вона й Україну. На думку фахівців Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, причиною зростання нетерпимості в світі є трагічні події 11 вересня в США, війна в Іраку й Чечні, підігрівання ксенофобських настроїв в Росії, а також значне розшарування на бідних і багатих та безперервні виборчі баталії. Останні два фактори найбільше стосуються України. За даними представника омбудсмана Василя Терещука, внаслідок нетерпимості на національному грунті за 2006—2007 роки в Україні зафіксовано близько 100 випадків ворожнечі через ксенофобські настрої, і їхнім результатом стали 20 смертей людей іншої національності.

— Протягом останніх двох років ми почали відслідковувати в Україні випадки нападів на іноземців на грунті расової ненависті, — розповів голова місії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Джефрі Лабовіц. — Ми отримуємо все більше звернень від трудових мігрантів та біженців з приводу нападів на них, вимагання грошей — жертви стверджують, що не отримали захисту. Також ми зіткнулися з тим, що іноземці бояться звертатися в міліцію, оскільки не впевнені, що їх захистять. При цьому слід наголосити, що з кінця минулого року, коли в Україні трапилося кілька вбивств на грунті ксенофобії, так нікого й не покарали.

Із ним погоджується помічник з правових питань Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні Ольга Воронцова, називаючи біженців та трудових мігрантів найвразливішими верствами населення (відсутність фінансів, незнання мови тощо), і розділяє цю проблему на дві складові: дискримінацію (в освіті, працевлаштуванні, документації, перевірці документів) та ворожнечу (в ЗМІ, інтернет- просторі тощо). Кроком вперед вона назвала визнання Міністерством освіти та науки факту дискримінації іноземних студентів у наших ВНЗ і заклик до толерантного ставлення студентів один до одного.

Оскільки хвиля міграції стосується не лише заробітчан, а й тих, хто хоче здобути в Україні освіту, Державний інститут розвитку сім’ї та молоді провів дослідження рівня толерантності серед молоді. Найголовніший висновок — найбільш нетерпимою в Україні до інших є молодь, яка не працює і не шукає роботу. Таких не багато — 2,8%, але, на думку співробітника інституту Ірини Жданової, це та ложка дьогтю, яка може зіпсувати весь мед. Важливо, що при цьому не йдеться про молодь, яка вчиться або не працює за станом здоров’я (ці люди особливо терпимі, вважають експерти).

— Молодь — категорія, яка швидко переймає щось неформальне та радикальне. Органи МВД зареєстрували в Україні 500 скінхедів, при цьому найбільші ксенофобські настрої панують серед 14—17-річної молоді, — розповіла Ірина Жданова. — Якщо нині ми маємо прояви ксенофобії в Україні, то немає гарантії, що поодинокі випадки не поширяться на більшу частину молоді. ...Одним із важливих питань дослідження толерантності є питання довіри до людей. Ми поставили запитання молоді від 14 до 35 років: «Наскільки ви довіряєте людям?». Двоє з трьох відповіли, що слід бути дуже обережним у стосунках з людьми, і лише один з п’яти — що людям можна довіряти. Це говорить про те, що українська молодь досить насторожено відноситься до всіх людей взагалі.

Ще один показник толерантності — бажане і небажане сусідство. Тож експерти запропонували респондентам визначити: представників яких соціальних та етнічних груп вони б хотіли бачити сусідами. За даними дослідження, більшість обрала відомих митців та політиків, дипломатів та багатодітні сім’ї. Загалом опитуваним запропонували 15 варіантів відповідей, і, на думку фахівців, найбільше недовіри викликають ті, хто несе для респондентів потенційну небезпеку: наркомани, алкоголіки, хворі на СНІД та люди із злочинним минулим. Також 81% молоді не хотіли б мати сусідами циган (безвідносно до освіти, соціального становища, віку молодих людей тощо). 44% молоді не хотіли б бачити сусідами мусульман (серед незайнятої ніде молоді цей показник зріс до 66%), трудових мігрантів, 22% — іноземних студентів. Разом з тим фахівці стверджують, що в молодіжному середовищі існують кардинально протилежні думки щодо ставлення до трудових мігрантів: третина молоді вважає, що державі слід обмежити кількість приїжджих на роботу, ще 12% переконані, що слід заборонити їм приїжджати в Україну, при цьому 50% молоді має протилежну думку.

Паралельно фахівці зафіксували, що навіть із певним зростанням нетерпимості в українському суспільстві (в порівнянні з 80-ми), все ж молоді властиве співчуття й небайдуже ставлення до долі інших людей.

— Не можу сказати, що молоді властивий принцип «моя хата скраю» , — наголосила Ірина Жданова. — Так, на питання «Чи турбує вас життя інших людей?» 54% відповіли, що турбує життя хворих, стільки ж — літніх, 42% — безробітних і 17% — мігрантів. Головним мотивом таких настроїв у 52% є співчуття, а 47% вважає, що вирішення проблем цих людей — в інтересах держави.

На думку експертів, аби поодиноким випадкам ксенофобії не дати перетворитися у тенденцію, Україна має створити державну стратегію подолання цієї проблеми. Як переконує виконавчий директор Міжнародної амністії в Україні Антоніна Тарановська, єдина структура, яка заявляє про існування проблеми, це МВС. На її думку, «це точечна дія, яка не вирішує проблему» (жертви залишаються незахищеними, а злочинців не карають). «Поки не буде визнано проблеми на державному рівні, доти громадським організаціям буде важко співпрацювати з державними органами», — заявила Антоніна Тарановська.

І все ж, навіть в порівнянні з тим, що було раніше, в Україні ситуація не настільки катастрофічна, щоб бити на сполох. Як стверджує Ірина Жданова, збільшення кількості злочинів — це не результат кардинальних змін ціннісних орієнтацій молоді. Швидше за все — це результат процесу глобалізації, який не оминув і нас. Тому, можливо, щоб не «роздувати» проблему, краще зайнятися працевлаштуванням молоді та підняттям рівня культури. А толерантність стане наслідком, а не метою виховання.