Як прилаштуватися до труби
Наступного тижня до Туркменістану з візитом завітає українська делегація на чолі з міністром палива й енергетики Іваном Плачковим. Усе залежить від того, наскільки готовий наш міністр до цих складних переговорів (безумовно, йтиметься про погашення боргів) і чи залишив йому голова російського «Газпрому» Олексій Міллер, який як завжди випередив Україну в Ашгабаті, якесь поле для маневру...
Звісно, Плачкову вже надав усю можливу допомогу в його місії Президент України Віктор Ющенко, який останнім часом регулярно спілкується зі своїм колегою Нурсултаном Назарбаєвим. І, безумовно, без допомоги нашого Президента українській делегації буде непросто придбати 10—12 млрд. куб. м природного газу, необхідних на друге півріччя. Адже цього року Туркменістан узагалі не постачає нам цього палива, оскільки віддає явну перевагу Росії.
Не виключено, що все-таки уряду доведеться розглядати та затверджувати дефіцитний газовий баланс країни. Цього тижня урядовий комітет із питань розвитку реального сектора економіки повідомив, що збирається запропонувати Кабінету Міністрів затвердити прогнозний баланс надходження-розподілу природного газу на 2006 рік із можливим дефіцитом до 10,7 мільярда кубометрів. Уточнимо, що автором такого прогнозного балансу було якраз Мінпаливенерго. Невже міністерство заздалегідь зневірилося у своїй місії в Туркменістані?
Тим часом протягом останніх днів політичний клас узагалі демонструє в газовому питанні якусь істерію. Чого варта лише заява Юлії Тимошенко на цю тему, що явно транслювала в український і європейський ефір «побоювання» «Газпрому» щодо наповнення наших підземних газосховищ. Здавалося б, кому як не екс- і, можливо, майбутньому коаліційному прем'єр-міністру знати, як нервово реагує Європа на такі істерики. Але чого не скажеш, коли попереду знову видніється єдиний у країні Кабінет із карельської берези.
Утім, газова ситуація справді складна. І проблема аж ніяк не в тому, що Україні взимку забракне цього палива. За наявності фінансових ресурсів купити його буде зовсім не складно. Погано лише те, що перед покупцем на газовому базарі зараз практично один продавець. Він раніше за нас «змотався» до Ашгабата і, схоже, домовився. Туркменія збирається підвищити йому ціну на газ із $65 до $100 за тисячу кубометрів, але його це, схоже, не лякає. Як і твердження міністра нафтогазової промисловості та мінеральних ресурсів Туркменістану Гурбанмурада Атаєва про те, що у разі, якщо протягом найближчих півтора місяця відповідний контракт із «Газпромом» на поставку туркменського природного газу не буде укладений, то Туркменістан припинить поставки газу. Думається, цю суперечку, як зазвичай буває на східному базарі, вирішать на обопільну згоду. Істотно складніше завдання стоїть перед Україною. Той же міністр зазначив: «Що стосується поставок туркменського природного газу в Україну, то на сьогодні Україна не має власних магістралей для його транспортування з Туркменістану. Тому це питання може бути вирішене після відповідних узгоджень української сторони з країнами транзиту». Тут звучить явна порада не гаяти дарма часу, а звертатися з усіх газових питань до Москви. Але там усе вирішують аж ніяк не енергетики, а політики. Саме тому Москва відмовляється ратифікувати Енергетичну хартію, згідно з якою вона була б зобов'язана полегшити доступ іншим експортерам, у тому числі й Туркменістану, до своєї газової труби.
Чого ж чекати в цих умовах Україні від візиту свого міністра до Туркменістану? Відповідаючи на це запитання, екс-міністр палива й енергетики та нинішній директор Інституту проблем екології й енергозбереження Сергій Єрмілов сказав «Дню»: «Хотілося б сподіватися, що в нас ще залишилися якісь перспективи в Туркменістані. Якщо дуже постаратися, то можна було б усе вирішити. Але якщо поведуть справу так, як минулого року, то можуть лише посилити. З наступного року ціна газу в Україні становитиме $300. Тому ціна в $100, яка нас, швидше за все, чекає в Туркменістані, безумовно, краща. Треба також розуміти, що Туркменістану не вигідно мати лише одного споживача, який микає з нього мички. Однак особисто в глави нашої делегації перспектив мало, оскільки він цього і сам не хоче. Для нього на першому місці інтереси «Росукренего». Він зробив усе, щоб ця компанія в її сьогоднішньому вигляді відбулася».
