Як заробити на кашу та реформу
Аналіз урядового варіанту бюджету Збройних сил на наступний рік показує, що на умовно гарантоване фінансування (за загальним фондом) армія може розраховувати лише за тими статтями, без яких життєдіяльність її особового складу була б неможливою (продовольство, зарплатня тощо). Що ж до реформ, то левова частка всіх проектів проходить у бюджеті за спеціальним фондом, наповнення якого залежить від того, як військові зуміють продавати непотрібне майно й працювати в підсобних господарствах частин. Вище командування ЗСУ твердить, що спецфонд виконується далеко не в повному обсязі. А група журналістів, яким прес-служба Міністерства оборони організувала показовий візит до однієї з частин ППО, була здивована: навіть такий підхід до демонстрації життя військових не прикриває ряду серйозних проблем.
БЮДЖЕТНИЙ СТАТУТ
Остання звітна колегія Міністерства оборони України порадувала крізь сльози. Нашим військовим було поставлено досить незвичайне завдання: «Не заподіювати шкоди цивільному населенню». Тим, хто знайомий із реаліями армійського життя і з проектом бюджету на наступний рік такі установки дивними аж ніяк не здаються. Документ, до речі, найближчим часом може бути змінено до невпізнання. Є підстави вважати, що фінансування Збройних сил і їх реформування виявляться не такими пріоритетними для держави, як програма реформування вугільної галузі або, наприклад, автоматизація роботи податкової служби. А тому, нагадаємо, що первинний варіант державного кошторису у виконанні Кабінету Кінаха всерйоз стурбував військових.
У проекті бюджету-03 витрати для Міністерства оборони було передбачено в обсязі 3,93 млрд. грн. У порівнянні з 2002-м загальний фонд зріс на 15,3% (без урахування інфляції) і становив 2,945 млрд. грн. Чотири мільярди гривень на рік — гроші для чотиристатисячного українського війська, очевидно, невеликі. Особливо, якщо згадати, що в сусідній Польщі з розрахунку на одного військовослужбовця виділяють понад сто тисяч гривень на рік. І врахувати, що близько 1 млрд. грн. нашій армії запропоновано заробити, як сказав міністр оборони Володимир Шкідченко, самостійно (за рахунок продажу військового майна) — за спеціальним фондом. Але не дарма представники бюджетного комітету Верховної Ради вважають, що біс ховається в деталях. Про них, власне, і йдеться...
Виконуючи Указ Президента про щомісячну виплату стовідсоткової надбавки військовим, фонд заробітної платні збільшили на 390 млн. грн. (до 1,99 млрд.) Якраз настільки ж виріс загальний фонд бюджету армії. Що, власне, і показує: іншого особливого покращання умов життя військових можна не очікувати. А ось самі українські офіцери чекають... кардинального скорочення «відставної грошової допомоги» з 1 січня 2003 року. До речі, тоді ж і повинен набрати чинності згаданий президентський указ. Стурбовані настільки, що, за словами першого заступника парламентського комітету з оборони Бориса Андресюка, 2000 офіцерів подали рапорти про відставку. Не хочуть вони захищати державу, яка під час служби — платить мало, а за вислугу — взагалі ламаний гріш. Ситуація, до речі, робить нереальним набір до армії військовослужбовців за контрактом, як це передбачають плани переведення Збройних сил на професійну основу.
Тилове забезпечення. 2001 року було 400 млн. грн., 2002-го обіцяли 458 млн. грн. — не дали. Наступного обіцяють 416 млн. і говорять, що це становитиме 10,6% від загального обсягу витрат армії. Становитиме, якщо лишень 51 млн. військові зароблять для спеціального фонду. Здогадайтеся з трьох разів: скільки «проїдає» за день чотиристатисячне військо? Кажуть — один мільйон. Як у такому випадкові бути з обмундируванням? Інформовані джерела стверджують, що форму багато хто з військових купує і шиє самостійно. Це роблять навіть рядові... За радянських часів однострій солдатам залишали на спомин. Тепер головне для новобранця — «захопити» потрібний розмір. «Дідівський» камуфляж, звичайно ж, можна вшити. А як бути з чобітьми? Марш-кидок на 40 км із меншим розміром може викликати ускладнення. А на медичне обслуговування особового складу ЗСУ хочуть виділити 144,5 млн. грн. (з них 23,4 млн. — за спецфондом) — збільшили, як написано в бюджеті, «згідно з прогнозом надходжень від господарчої діяльності відповідних установ» на 17,4 млн. грн.
Транспортні витрати порівняні з торішніми. Тоді їх якраз вистачило на три місяці. При такому розкладі в Міноборони навряд чи вдасться провести заплановане розформування частин, які скорочуються (не буде на чому вивозити техніку, майно та боєприпаси). Не кажучи вже про витрати на виконання навчального плану з бойової підготовки. Цим можуть похвалитися хіба що сухопутні війська. А війні на суходолі, як відомо, сьогодні віддають перевагу лише в Африці та джунглях Латинської Америки.
Окрема тема — п’ятдесятитисячна черга тих, хто бажає отримати від держави помешкання. І тут творці бюджету постаралися: цілих 15 млн. виділили на виконання комплексної програми будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх родин. З них десять — зі спеціального фонду. В Україні — як на війні — аж 261 мільйон 705 тисяч гривень передбачено на «утримання, експлуатацію, обслуговування казармено-житлового фонду». Якщо вчитатися — 259 мільйонів 5 тисяч грн. піде на сплату за комунальні послуги та енергоносії.
ГРА НА МІЗЕРІ
Тепер про головне. Про перспективу виконання державної програми реформування та розвитку Збройних сил. На її реалізацію наступного року хочуть виділити близько 431,6 млн. грн. Це майже на 177 млн. грн. або на 69,5% більше, аніж цього року. Ідеї програми відомі всім: поетапне скорочення чисельності ЗСУ, їх переоснащення, перехід на контрактну основу... Словом — все для того, щоб створити армію європейського зразка, гідну вступу до НАТО. Колишній міністр оборони Олександр Кузьмук навіть стверджував, що «всі закони та програми для цього вже є». Ні, мабуть, немає найважливішого — бюджетних грошей і волі військової бюрократії. Про це «День» писав уже неодноразово. Відчутних зрушень, поки що, мало: за словами Президента, Україна, як і раніше, утримує тисячі «кишенькових» частин.
Щодо першого, В. Шкідченко вказував, що реформування однієї військової частини обходиться вдвічі-тричі дорожче, ніж її утримання. Проблема, головним чином, зводиться ось до чого: що робити з військовою технікою та чим платити звільненим військовим? І тим більше дивує, що 371,6 млн. грн. на реформування проходить за спецфондом. Так, можливо, армія і озброєна таким чином чарівною паличкою (коли раптом щось, то усунути складності з виконанням «бюджетного правила» — нагодувати і взути військових — через спецфонд буде простішим). Однак чи варто очікувати, в такому випадкові, що відповідальні за наповнення спецфонду почнуть «урізувати» посади своїх товаришів-генералів? Очевидно, що не варто. Тим більше, що утримувати окремі частини, як ми зрозуміли, вигідніше, аніж скорочувати.
Є в цієї медалі й зворотний бік. Станом вiйськової техніки наших Збройних сил (у країнах НАТО прийнято говорити про боєготовність) потенційного противника можна порадувати. Наступного року на «закупівлю озброєнь і військового спорядження» бюджетом передбачено 79 млн. грн. У перерахунку на «шестисоті» Мерседеси — 79 автомобілів, якщо перерахувати на сучасні танки — мабуть, у кільканадцять разів менше чи один не найкращий літак. Щоправда, 44 млн. передбачено на «поновлення боєготовності» наявної техніки. Дещо звеселить армійські будні звільнення військових частин від сплати земельного податку та податку з транспортних засобів і самохідних машин. Проте лише в тому випадку, якщо буде прийнято відповідні зміни до відповідних законів.
Міністр оборони Володимир Шкідченко з парламентської трибуни заявив, що хоч трохи європейською наша армія стане років за сім. Чи буде це армія, чи це буде те, що від неї залишиться, — багато в чому залежить від фінансування. Є й інші цікаві бюджетні особливості — 20,3 млн. грн. із загального фонду запропоновано спрямувати на створення та розвиток командних пунктів і автоматизованих систем управління, 15 млн. — на прикладні розробки у сфері військових технологій. Ну а 2,4 млн. грн. із загального фонду — на «будівництво та капітальний ремонт військових об’єктів» — гроші справді приголомшуючі.
ВИНЯТОК ПІДТВЕРДЖУЄ ПРАВИЛО
Позавчора невелика група столичних журналістів мала можливість відвідати військову частину ППО—А1867 — у Фастові. Там, за допомогою однієї їдальні (експлуатованої цим і трьома іншими полками гарнізону), однієї свіжопофарбованої лазні (на утриманні ракетно-артилерійського полку — сусіди полку ППО), по-музейному вишикуваної техніки виявлення противника в повітрі (цього року два рази виїжджала на навчання; акумулятори і пальне до техніки, як стало відомо «Дню», надійно зберігаються в ангарах) та інших зразково-показових речей, журналістів переконували, що в українській армії не все так запущено, як ми пишемо. Почасти так і є. Бездоганний порядок у казармах, їхнiй чудовий стан, добрі стосунки «дідів» і «духів» (гімнастерки і тих і інших були застебнуті «під китайського комуніста»), порядок обслуговування в їдальні (новобранці окремо від старших за вислугою солдатів), книгозбірня з великою кольоровою фотографією Верховного головнокомандувача, спокійна реакція сержанта на репліку «молодого», який вивчає АК-74 («прокладка ствольної коробки»)...
Командир частини, полковник Віктор Воробйов, пояснив, що з «дідівщиною» вдалося упоратися. «Природно, що надзвичайні випадки трапляються: життя є життя. Але загалом...» До речі, подолали «дідівщину» досить ефективним способом — за допомогою інституту цивільного контролю батьків, главі якого дозволено таємно бесідувати з потерпілими й повідомляти про це старшим офіцерам. Що стосується боєздатності — за мирного часу функції полку головним чином зводяться до підготовки солдатів за фахом планшетистів, радіотелеграфістів, водіїв тощо з подальшим переведенням до інших військових частин.
Проте більшості вищезгаданих проблем ця частина також не уникнула. Контрактники йдуть на службу неохоче («головним чином — жительки Фастова»). Офіцери шукають більш престижні заняття (В. Воробйов з гіркотою професіонала зізнався, що якщо із платнею нічого не змінитися, то вчити молодь незабаром буде нікому). Житло — «наболілий мозоль» (черга на двісті чоловік, а інвестора, який бажав би допомогти Мінобороні з будівництвом, у Фастові знайти складно: «квартири не котуються»). Проблеми з провізією вдається вирішувати на «присадибному господарстві» і завдяки «союзницьким» стосункам із адміністрацією Фастова... Виконання конкретних завдань для цієї частини (виявлення літаків противника за польових умов) — справа воєнного часу. Сподіватимемося, що цей час Україні не загрожує!
