Яка вона, ідеальна старість?
Ніколь Деперн усміхнулася. Їй, яка написала дуже багато книжок про старість, про громадянські права людей похилого віку, відомі всі висловлювання, що з’явилися під місяцем філософії співіснування людей різного віку, — масштабу державного й часового. Експерт ООН з питань геріатрії, вона приїхала в Україну з метою дізнатися — куди ж ми рухаємося? Приїзд Ніколь Деперн до Львова збігся з міжрегіональним семінаром, що розглянув ступінь державного захисту й соцзабезпечення людей немолодого віку. Ніколь Деперн змогла на власні очі пересвідчитися, наскільки дієвою є чинна система: вона побувала у Львівському геріатричному пансіонаті й декількох центрах соціального обслуговування пенсіонерів. Таких установ на Львівщині 27, вони обслуговують як пенсіонерів зі старості, так і інші групи самотніх непрацюючих громадян. У складі центрів 52 відділення соціальної допомоги на дому, 21 — соціально-побутовий і 5 — медико-соціальної реабілітації, 5 відділень для тимчасового й постійного проживання, 24 відділення, що здійснюють грошову й натуральну адресну допомогу.
Але найбільше сподобався пані Деперн все-таки геріатричний пансіонат, де пенсіонери перебувають на повному забезпеченні. Те, як лікарі піклуються про самопочуття своїх пацієнтів, як заповнюють їхні «паспорти здоров’я», як намагаються упередити прогресуючу старість, організувати їхнє дозвілля — все це відзначила гостя.
— Звичайно, в пансіонаті проживає всього 350 осіб, а потребують подібної опіки, напевно, в 5-10 разів більше людей. Усе це зрозуміло для мене. Я не вперше в Україні. Бувала й за часів, коли за політичними дебатами суспільство зовсім забувало про категорії людей, які потребують елементарного, про те, що комусь не до партійних протистоянь. І мені сьогодні радісно бачити, що ви все-таки повернулися обличчям до соціального захисту населення, до турботи про старих і інвалідів.
— А ви знаєте, яка в нас у країні середня пенсія?
— Звичайно, щось близько 15 доларів. Але не про це мені хотілося б говорити. Вас, безумовно, не можна порівняти зі Швецією — країною соціальної демократії, де соціальна філософія спрямована на те, щоб люди старшого віку, інваліди могли жити якнайкраще, наближаючись до можливостей звичайних людей. Я сказала б так: у цій країні в реальності досягнута найбільша гармонія соціальних прав і свобод. Що цікаво, Норвегія, Швеція й Данія створили особливу інституцію, що об’єднує їхні пошуки на цій ниві, і такий союз наукових, соціально-економічних зусиль дає чудові результати. Досягнуто співвідношення відповідальності держави й сім’ї, в якій живе пенсіонер. Адже й держава не в змозі взяти на себе всю відповідальність, і сім’я зробити це сама не може. Питання в розумному співвідношенні обов’язків, підкреслюю, це дуже непросте питання. Його витоки можна знайти ще в Кодексі законів Наполеона, коли знедоленим сім’ям видавалася допомога на харчування. Франція, до речі, досі в пошуках і досі не змогла зробити повноцінний крок у бік визнання людини похилого віку залежною від інших людей і такою, що має повне право на їхню допомогу.
— Вибачте, про яку допомогу йдеться?
— Про глобальну, суть якої проста — ми повинні допомагати тим людям, які допомагають комусь іще. Тобто держава має підтримувати, зацікавлювати матеріально сім’ї, в яких живе інвалід, людина похилого віку. Я бачила сім’ї, які були дуже змучені доглядом за старою, хворою людиною. Вони, без сумніву, потребували особливої підтримки держави. Хоча Франція порівняно з іншими країнами, наприклад з Африкою — просто рай.
— Але повернімося до України.
— Тоді треба пригадати Америку, яка побудувала споживче суспільство, в якому все перетворилося на товар, навіть здоров’я. Все вимірюється крізь призму маркетингу. Мені здається, що вам вдалося зупинитися й піти в бік розсудливості й духовності. І суспільству загалом, і державі. Ви, звичайно, як журналіст можете навести купу критичних прикладів. Якби я поставила собі таку мету, теж би не дуже відстала. Але я веду мову про принциповий підхід — мені здається, ви на правильному шляху. Шляху складному, не моментальному й повному вибоїн.
— Назвіть, будь ласка, хоча б один.
— Наприклад, жінка-сендвіч.
-?..
— Це жінка приблизно 50-ти років, на якій з одного боку лежить відповідальність за дітей, що дорослішають (а часом і внуків), а з другого — вона повинна піклуватися про старих батьків. А ще й не можна забувати про чоловіка, який би також хотів, щоб йому приділяли належну увагу. Якщо врахувати, що така жінка дуже часто ще й працює, то можна уявити, який тягар лежить на її плечах. Тут треба мати плечі Атланта. Ось тому я й говорю, що треба піклуватися про тих, хто допомагає іншим.
— Якою, на вашу думку, є ідеальна старість?
— Прирівняною до хвороби щодо права бути доглянутою, не забутою й забезпеченою всім необхідним. Але водночас, щоб було якомога менше геріатричного — ти не випадаєш із життя, ти можеш користуватися його радощами, ти маєш право реалізувати себе в творчості, мати право вибору. Як це у Моруа? — Тобі ніколи старіти!
