Які цінності нам потрібні
Чомусь дуже рідко у виступах керівників нашої держави з’являється таке цілком очікуване громадянами визначення, як наша сьогоденна та перспективна мета, в бік якої ми рухаємося, яка повинна слугувати нашим натхненням на цьому шляху. Коли лунають такі висловлювання, то серед зрозумілих демократичних цінностей називають і цінності лібералізму. Що ж це таке?
Ліберал у перекладі з англійської мови означає «вільний», а лібералізм характеризується як вільнодумство, розширення політичних і громадянських прав та свобод і навіть поблажливе ставлення до негативних державних явищ, благодушність. На цій основі й зародилася політична доктрина лібералізму, якій властивий парламентаризм, вільне підприємництво та демократичні свободи. Чи була помітною ця течія в громадсько-політичному житті нашої країни? Ми не можемо назвати ані відомого діяча в історії нашої країни, ані впливову політичну партію, які б сповідували та відстоювали подібні погляди. Але дещо пригадується.
Є в Тараса Шевченка поезія «П.С.», в якій він передає своє враження від зустрічі з Петром Скоропадським, нащадком гетьмана Івана Скоропадського, автор засуджує таке життя чернігівського поміщика-ліберала. Ще одного поміщика-ліберала Аркадія Малину ми бачимо в оповіданні Михайла Коцюбинського «Коні не винні», де також у сатиричному плані розвінчується справжня суть поміщиків-лібералів.
Серед історичних осіб слід назвати в першу чергу Михайла Драгоманова, який започаткував ліберальний напрямок в українській політичній думці. Діячі Центральної Ради дотримувалися соціалістичних переконань, але зазнали й ліберальних впливів. Так, вони вважали, що їм військо зовсім не потрібне, оскільки ні з ким не збиралися воювати, а коли кинулися виправляти свою помилку — було вже пізно, тому війну з більшовицькою Росією вони програли.
Звичайно, у радянські часи ні про який лібералізм і мови не могло бути, а ось після проголошення незалежності України 1991 року ця політична течія оживає, набирає сили, та й керівництво країни відкриває для неї свої широкі обійми. Відходить у минуле всевладдя однієї партії, жорстка регламентація на виробництві та в суспільному житті, все більшого значення набуває ринок.
Політичні погляди керівників економікою, підприємствами, фінансово-банківською системою досить різноманітні. Якась частина залишилася прихильниками компартійної влади, дехто знайшов місце в новоутворених партіях, інші захопилися бізнесовими справами. Національно-свідомих будівничих нової самостійної України виявилося найменше. Тому й відійшли ми від основного напрямку розвитку, який нам вказували наші провідники, починаючи від народного філософа Григорія Сковороди та національних світочів — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Їхній ідеал — національно-демократична республіка, в якій панує соціальна рівність, всім надається можливість виявити свої знання та здібності.
З набуттям незалежності найважливішою нашою метою стала розбудова держави, треба було вирішувати багато нових питань, які вимагали обговорень та дискусій. Одне з таких питань стосувалося прав індивіда. Виявляється, цей ліберальний принцип набрав у нас необмеженого характеру й був спрямований, насам перед, на власні потреби.
В цьому ж зв’язку назвемо й парламент — основним у його діяльності є прийняття законів. Коли при цьому досягається згода між юристами та службовцями, все йде добре, ніяких розбіжностей. Коли ж справа переходить до відповідальності за те чи інше порушення, лунає категоричне: «Немає закону!». Бо в нас немає законів, які б карали за отруєння землі, повітря, води, за самовільне будівництво в природоохоронних місцях на берегах річок і озер, за нелегальних емігрантів, кількість яких збільшується з кожним роком, і багато інших.
Нині політичні процеси в Україні аналізують політологи, інститути, громадські організації, партії. В їхніх висновках і прогнозах часом знаходять місце й питання матеріального забезпечення людей. Назвемо й ми економічною складовою лібералізму оплату праці найманої людини. Вона в нас у значної частини працівників порівняно низька, пенсії в багатьох — ще нижчі. Саме такий вигляд має в нас лібералізм. Подібного розшарування населення, прірви між бідними та багатими, не знайти в жодній країні, де є ознаки ліберальної ідеології. Хоч звертайся за захистом до міжнародних профспілкових організацій...
На черговому Великому зборі ОУН, який недавно завершився, прозвучала досить аргументована думка, що сьогодні ми маємо ідейний крах української версії лібералізму. І це істинно так: ідеали Майдану забуті, вони виявилися непотрібними тим, хто зовсім недавно роздавав обіцянки: «багаті поділяться з бідними», «бандитам — тюрми». Отже, у нашому суспільному житті звертатися до людей і водночас брати на себе моральні зобов’язання перед ними та виконувати їх — це ще як далека мрія.
Держава повинна мати одні цінності — свої власні, національні, дані їй природою, творені минулими поколіннями за багатовікову історію. Вони в нас є! У пресі знову повідомляється, що є задум створити нову праволіберальну чи ліволіберальну партію. Наче в ініціаторів створення є все, але для повного щастя не вистачає ліберальних ідей, бо без них і життя — не життя, і білий світ немилий. Гадають, знайшли панацею проти всіх наших негараздів, але це не ті ліки, що на всі випадки життя, їх взагалі не існує. А може, краще cтворити неоліберальну партію? Адже така концепція існує, вона виникла в США і там її називають Чиказькою школою. Або ще якусь найновішу іноземну теорію запозичити? Тоді вже ніщо не завадить досягти успіху. Так можна довго перебирати, як ті музиканти, які щойно засвоїли механічні вправи на інструментах і відразу забажали створити оркестр, але, щоб досягти злагоди у своїй грі, вирішили не вчитися, а мінятися місцями.
А чи не краще, щоб домогтися певного зрушення в нашому житті й не відставати від сусідів, інших країн світу, взятися за виховання в національному дусі молоді, підростаючого покоління, піклуватися про свою мову, культуру, церкву, поважати народні звичаї, знати свої традиції. Адже без усього цього ми приречені на відсталість, занепад, виродження. І це при тому, що в нас є такі славні попередники, їхня багата спадщина з відповідями на всі питання, які нас хвилюють сьогодні.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ , культуролог, професор Київського національного університету кіно, театру і телебачення:
Як люблять говорити американці в своїх фільмах, «ми живемо у вільній країні». Тому, якщо хтось вважає, що лібералізм помер, це його право так вважати. І якщо цей «хтось» вважає, що ліберальну ідею можна чимось «замістити», скажімо ідеєю фашизму, то це також його право. Що стосується самої ліберальної ідеї, то вона домінантна для сучасного світу, і краху її я не бачу. Те, що вона переживає зараз різноманітні пригоди і авантюри, в тому числі й драматичні — це очевидно. Проте вона продовжує залишатися абсолютним фактом поточної світової історії.
Як ілюстрація до подібного роду висловлювань, мені пригадався російський фільм про Чайковського. Там є епізод, коли Чайковський (Смоктуновський) повертається потягом до Росії з-за кордону і у відчаї дивиться на стос газет, де завдали чосу його останній опері. Він тягне руку до цього стосу, а його старенький симпатичний слуга забирає у нього ці газети. Чайковський говорить йому: «Іване! Дай мені цю газету!». «Не дам! — відповідає Іван, — одні дурні друкують, а інші...». І дивиться на Чайковського. Так що до чужого рота не приставиш ворота.
Володимир РІЗУН , директор Інституту журналістики:
Якщо взяти найбільш розвинену країну світу, таку як США, то там дуже серйозно поставлене патріотичне виховання. Тому якщо ми ставимо завдання побудувати розвинуту й сильну державу, без патріотичного виховання нам не обійтися.
Для ліберальної ідеї повинна бути основа. У тому числі висока політична культура й сильна держава, як така. І незалежно від того, яку політичну силу ти підтримуєш, ти думаєш про свою країну, про її благополуччя, і хочеш, щоб твоя країна була. Лише на такій основі можлива ліберальна ідея. А коли країну розривають суперечності, і суперечка йде між тими, хто хоче, щоб Україна була, а інші проти самого факту її існування, то в такому контексті ліберальна ідея не може існувати. Оскільки це буде вже не ліберальна ідея, а прихована форма існування різних, власне полярних сил на просторах України.
