Євген МАРЧУК: Зовнішня політика Росії прагматична. Чому ми досі нічого не протиставляємо цьому?

— Що сьогодні, на Ваш погляд, загрожує національній безпеці України?

— Я би сьогодні говорив не про загрози національній безпеці України, а про негативні і небезпечні чинники, або зростаючу, або затухаючу тенденції.

Якщо говорити про тенденції, що розвиваються за межами України і що стосуються нашої країни, то поки залишається складною проблема боргів, яка має дуже несприятливу тенденцію. Ледве Україна реструктуризувала зовнішній борг за зобов’язаннями перед європейськими структурами, як через кілька місяців «влетіла» у борг перед Росією на суму $711 млн. внаслідок позаконтрактного відбору газу. З точки зору партнерів України це означає, що ми не вміємо раціонально господарювати. У результаті страждає імідж країни, блокуються серйозні інвестиції, ускладнюється робота з міжнародними фінансовими структурами. У сукупності все це завдає відчутного удару по внутрішньоекономічній ситуації.

Оскільки борг перед Росією має конфліктну природу (він утворився внаслідок несанкціонованого відбору російського газу), то він породжує чимало ускладнень в роботі між двома країнами, в тому числі різні санкції по відношенню до України у вигляді акцизів на газ, додаткового мита на нафту.

Однак найголовніше в борговій проблемі те, що ми надаємо Росії механізми впливу або навіть тиску на Україну. Те, що відносини України з Росією розвиваються досить непросто, — загальновідомо. Але нерідко ми самі створюємо можливості для використання таких неприємних для України форм впливу, як звернення Росії до МВФ, Всесвітнього банку і інших організацій. Російська сторона, наскільки мені відомо, підготувала такі звертання, і було б дивно, якби вона цього не зробила.

На жаль, незважаючи на хороші особисті стосунки між президентами України і Росії і доброзичливу атмосферу переговорів двох прем’єрів, напруження в сфері економічних відносин двох країн не зменшується.

Ще один наслідок боргової проблеми і несанкціонованого відбору газу — заяви російських комерційних структур про будівництво газових магістралей в обхід України, а також нафтопроводу на Новоросійськ. Для нас це серйозна негативна обставина. Знадобиться докласти колосальні зусилля, щоб цю тенденцію зупинити. Правда, сподіватися на те, що це вдасться зробити швидко на тлі жорсткості, що посилюється в українсько-російських економічних стосунках, поки нема підстав.

— Наскільки реальне те, що Україна може вплинути на цей процес, і чим для цього доведеться їй жертвувати?

— Я би не сказав, що доведеться чимось поступатися, хоча російська сторона особливо не приховує, що вона буде наполягати на тому, щоб Україна розраховувалася, в тому числі й власністю, за борги. Звичайно, це досить погано для нас, але я б все ж не робив з цього трагедії.

Думаю, для України може бути цілком прийнятним механізм, за якого одна третина власності газо- і нафтотранспортної системи у вигляді акцій віддається російському партнеру в рахунок погашення боргу, ще одна третина — європейському партнеру, і решта залишається у власності України. Для початку це звучить дещо образливо. Але що краще: пустити на 30% Росію на нафтопереробні підприємства та об’єкти газо- i нафтотранспортної системи, забезпечити живучість цієї системи і отримувати вигоду або «стояти на смерть» і потім проводити на цих об’єктах екскурсії? Не треба боятися втягувати Росію в цей сектор приватизації. Але це, звісно, тільки робоча ідея. Тут треба все дуже добре рахувати і прораховувати на перспективу.

У той же час до об’єктів, які можуть працювати на власних ресурсах або на ресурсах, не зав’язаних на Росію, цю схему застосовувати не варто.

— Як Ви вважаєте, політична еліта України готова до такого варіанту розв’язання проблеми?

— Звичайно, ні. Але я не бачу іншого варіанту вирішення. Звісно, погано розраховуватися за борги власністю. Набагато краще пускати ці об’єкти у приватизацію. Але є такі підприємства, які зав’язалися виключно на російські ресурси. Це нафтопереробка, газова хімія, газо- і нафтотранспортна системи, якi без російських ресурсів працювати не будуть.

— Ви вже відзначили тенденцію посилення тиску Росії на Україну. На Ваш погляд, цей тиск зумовлений чинниками суто економічними?

— Якщо вистроїти в логічний ряд такі факти, як вилучення близько 300 найменувань української продукції з режиму зони вільної торгівлі, введення додаткового мита на нафту, підвищення акцизів на газ, абсолютно безпідставний, чисто пропагандистський «наїзд» на Україну з мовної проблеми, заяви про будівництво обхідних газо- і нафтотранспортних магістралей, то все це можна кваліфікувати як елементи тиску. Однак я не думаю, що ця тенденція набере якоїсь сили і призведе до серйозних наслідків.

У цьому випадку ми маємо справу з реалізацією нової зовнішньополітичної доктрини Росії щодо поновлення впливу на своє оточення. У принципі, в такій політиці нема нічого для нас несподіваного. Світ конкурентний, і конкурентні відносини між державами. Звичайно, Росія хоче впливати на Україну. Але вплив — не найбiльш небезпечне, оскільки йому можна протиставити контрвплив. Набагато серйозніше — організація контролю над Україною, і ознаки цього, на жаль, існують.

Звісно, в Росії є політичні сили, у яких викликають алергію кроки України у рамках європейської інтеграції, не кажучи вже про спільні навчання з НАТО. Але ми бачимо, що у російській зовнішній політиці переважає прагматизм. Та ж Росія раптом відновила співробітництво з НАТО. Ніхто не може сказати, що нова російська команда, що працює на відродження супердержави, діє у напрямку ізоляції від Європи. Навпаки, в поновленні зближення з Європою росіяни продемонстрували несподіваний динамізм.

— Кажучи про вплив, що посилився, Росії на Україну, Ви сказали про можливість організації контрвпливу. В України дійсно є реальні механізми впливу на Росію?

— Звичайно, є. Вони непрості, досить складні, але вони є і для реалізації можливі. Йдеться про тарифи на транспортування російської нафти та газу до Європи через Україну. Вони старі і дуже низькі. Для Росії це дуже вiдчутна проблема, оскільки мова йде про величезні обсяги сировини, що транспортується через Україну.

Інша не менш складна проблема — доля майна, що залишилося після «розлучення» СРСР. Нещодавно парламент України провів слухання з даної проблеми, на які російська сторона відреагувала дуже нервово. І ця тема ще не вичерпана. Сьогодні Росія отримує дуже серйозні дивіденди з того, що належало СРСР і повинно було підлягати справедливому розподілу, замість якого Україна має дірку від бублика.

— Щоб Україні уникнути перспективи встановлення контролю з боку Росії, необхідно вирішити проблему боргів?

— Проблема боргів, безумовно, дуже важлива, але не єдина. Передусім, виконавчій владі необхідно навчитися вести справи з Росією на сучасному рівні.

Проминуло півроку з моменту президентських виборів у Росії. За цей час відбулася не одна зустріч президентів, три зустрічі прем’єр-міністрів двох країн. Назвіть мені хоча би один документ, підписаний урядами двох країн за підсумками переговорів, що відбулися. Нема таких документів. Адже існує маса питань, які вимагають рішення навіть у рамках «великої» українсько-російської угоди.

У той же час за минулі півроку у зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній сфері Росія, виходячи з власних інтересів, вирішила масу питань, підсиливши їх договорами, контрактами, угодами. Наш уряд похвалитися подібними результатами не може. Тому рівень ведення справ з Росією вимагає серйозного поліпшення.

Ще один аспект проблеми — необхідність інтенсифікації нашої роботи з європейської інтеграції. При цьому не слід використати, навіть ненавмисно, технології, здатні викликати антиросійське трактування. Але найголовніше — реформування економіки України.

— Як Ви прокоментуєте обвинувачення, що частішали останнім часом з боку Росії, про утиск прав російськомовного населення в Україні?

— З російського боку в цьому випадку обраний досить вiдчутний елемент тиску на Україну, на території якої проживає багато російськомовних громадян з російською ментальністю і просто росіян.

Дуже шкода, що в кампанію по обвинуваченню України в обмеженні функціонування російської мови втяглися МЗС РФ і посольство Росії в Україні. У той же час це підтверджує, що кампанією диригують владні структури.

Це дурість і нісенітниця, що влада в Україні намагається створити будь-які проблеми російськомовним громадянам. Будь- хто в Україні знає, що це не так. Деякі неакуратнi висловлювання окремих посадових осіб з питання розширення функціонування української мови зовсім не означають проведення антиросійської політики. Росіянам потрібно не менше за 30 років, аби створити українцям, що мешкають в Росії, хоч би соту частку того, що мають в Україні російськомовні громадяни. І як не парадоксально звучить для росіян: в Україні, дійсно, треба допомагати стверджуватися українській мові, як мові державній, яка десятиліттями витіснялася з усіх сфер державного і суспільного життя.

— Проблема енергоресурсів залишається, як і раніше, однією з найгостріших внутрішніх проблем України. Набули вже традиції заяви про те, що ситуація в ПЕК — це питання національної безпеки України. Як Ви оцінюєте стан в цій сфері сьогодні і які прогнози на перспективу?

— Я вважаю, що серйозної шкоди енергетиці завдала імпровізація, суперечність у рішеннях, що приймаються, ручне керування і, звісно, політизація.

У енергетичній проблемі є дві важливі складові — ситуація сьогодні і на перспективу. Апарат РНБО, що здійснює контроль за виконанням указу Президента по ситуації в ПЕК, не нав’язує нікому ніяких рішень. Це повноваження уряду. Ми неупереджені в оцінках ситуації, і, можливо, тому ми розходимося з урядом в оцінці стану справ.

На сьогоднішній день сталися уявні поліпшення ситуації в ПЕК, які співпали з спільним засіданням Ради регіонів і уряду, коли частота струму у мережі становила 50 Гц. Це дійсно дуже добре. Але це було досягнуто за рахунок додаткового спалення дорогого імпортного газу, а також вугілля і мазуту, що, у свою чергу, загальмувало резервування палива на осінньо-зимовий період.

Ще один чинник «поліпшень» — зниження ліміту споживання областям або, кажучи простою мовою, відключення не тільки боржників, але і тих, хто платить, включаючи експортерів.

Якщо казати про збільшення грошових розрахунків, то це сталося певною мірою за рахунок ф’ючерсних контрактів, коли великі підприємства заплатили за електроенергію на півроку вперед. Сума грошей дійсно велика, і це створює ілюзію збільшення платежів.

Пошук урядом шляхів поліпшення дисципліни платежів за спожиту енергію слід всіляко підтримати. Це дійсно дозволить поліпшити ситуацію в енергетиці. Але це має бути кваліфіковано продумана довгострокова політика. Коли ж протягом півроку забороняються, а потім вводяться взаємозаліки, коли для різних компаній, що працюють в енергетиці, вводяться різні режими господарювання, коли бюджетні гроші паперовим вихором проганяються через обленерго і прямують на закордонні рахунки іноземної компанії, що постачає газ, все це важко назвати наведенням порядку.

Сьогодні з 14 енергоблоків на українській АЕС п’ять простоюють. Причина — ремонт. Деякі дійсно на ремонті, деякі на ремонті, тому що немає палива або тому що своєчасно не були виділені кошти на підтримку блоків, на поточний ремонт.

Якщо говорити про підготовку до зими, то сьогодні ми відстаємо за всіма параметрами. Тому перспектива в ПЕК по накопиченню запасів палива, платежам виглядає досить тривожною. Хоч я не хочу драматизувати ситуацію. Думаю, і Президент не дозволить увійти в зиму з таким ризиком.

— Як би Ви оцінили ситуацію з будівництвом нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ?

— Навколо нафтопроводу було дуже багато спекуляцій, зумовлених тим, що одна з лобістських груп у парламенті і в Західній Україні пробивала лише один маленький сектор цієї проблеми.

Нафтопровід Одеса—Броди — частина величезного проекту транспортування каспійської і, можливо, казахської нафти. Будівництво нафтопроводу неможливе без розв’язання проблеми танкерного флоту, узгодження питання транспортування нафти з її власниками, домовленостей про обсяги наповнення нафтопроводу, а він може бути прибутковим при обсязі 20—25 млн. тонн в рік, завершення будівництва нафтотерміналу. Нічого цього немає. Сьогодні загальна потреба проекту в фінансових ресурсах становить як мінімум $266 млн. З них $144 млн. необхідно на добудову терміналу «Південний», $72 млн. — на завершення будівництва нафтопроводу «Одеса—Броди» (це без врахування дільниці Броди—Гданськ), $50 млн. — на закупівлю технологічної нафти для підтримки трубопроводу в робочому стані. Ця сума не включає витрати на закупівлю комерційної нафти, що становить $140 млн. і на організацію танкерного флоту. Жодне з цих питань поки не вирішено.

Будувати нафтопровід, не вирішивши всіх перелічених проблем, — значить закопувати в землю колосальні кошти, причому не просто їх закопувати, але і витрачати на те, щоб потім утримувати цю порожню махину.

Сьогодні, не виконавши указну вимогу Президента про те, щоб нафтопровід існував у формі міжнародного консорціуму, робиться спроба просто добудувати його, не думаючи про наслідки.

Диверсифікації джерел забезпечення енергоресурсами є стратегічно важливим питанням для України. Комплексне вирішення цієї проблеми було передбачене відповідним указом Президента ще у 1998 році. Тому настав час остаточно розібратися у виконанні вимог указу, в тому числі і в тій частині, що стосується нафтопроводу Одеса—Броди.

На мій погляд, насувається дуже велике розслідування по нафтопроводу Одеса—Броди. Хто і чому, не прорахувавши, як ця система функціонуватиме, увігнав колосальні кошти в землю. Думаю, у серпні-вересні остаточно буде сформульоване рішення на рівні Президента країни і РНБО про те, що таке сьогоднішня дільниця нафтопроводу — досягнення або найсерйозніший прокол з величезними втратами. Я маю на увазі, ким і на підставі чого приймалося рішення, по якому колосальні кошти заганялися в землю, без відповіді на запитання, як нафтопровід буде функціонувати. Як відомо, бюджетні кошти в будівництво вводяться при найжорсткіших обмеженнях за умови, що вони даватимуть швидку віддачу. Дай Боже, щоб я помилився, але я не бачу віддачі від нафтопроводу в найближчі п’ять років.

— Не могли б Ви коротко зупинитися на планах РНБО найближчим часом?

— Найближче засідання РНБО країни буде присвячене питанню позабанківського обігу капіталу або проблемам в українській авіації.

Крім того, на одному із засідань обговорюватиметься проблема нелегальної міграції. Загалом, ситуація з нелегальною міграцією в Україні переростає у внутрішню проблему, оскільки створює досить великі складнощі на кордоні і веде до корумпування всього, що пов’язано з кордоном.

Сьогодні, на жаль, у нас не відпрацьована технологія розв’язання цього питання. Ми «натикаємося» на гостру необхідність створення міграційної служби. І це питання стане предметом розгляду РНБО.

Для України також важливо припинення чеченської війни у тому вигляді, в якому вона велася. Нелегальна міграція з Чечні до Україну створила ряд проблем, які необхідно вирішувати.