Ювілей «головної театральної мами»

За довге творче життя вона працювала в різних драматичних театрах країни, створивши цілу галерею ролей. Глядачам запам’яталася її Галя з «Циганки Ази», Наталка в «Наталці Полтавці», Василина в «Зачарованому вiтряку», Милуша в «Ярославові Мудрому» та іншi. Але, мабуть, не менша заслуга Ганни Іванівни і її чоловіка, відомого актора В’ячеслава Гнатовича, що вони виростили двох гарних дочок (нині народних актрис України): Наталю і Ольгу. Сьогодні вже третє покоління Сумських — онучки пробують свої сили на сценічних підмостках. Родинна антреприза — вистава «Моя професія — синьйор з вищого світу», поставлена зятем Ганни Іванівни Анатолієм Хостікоєвим, в якій зайняті всі родичі цього акторського клану, б’є рекорди за аншлагами.

Ювілей «головна театральна мама», як і годиться, відзначала в тісному родинному колі. Стіл накрили дочки й онучки, власноручно приготувавши безліч смачних страв і, звичайно ж, величезний фірмовий торт. Телефон дзвенів не втихаючи. Багато колег і друзів вітали іменинницю. А ввечері Ганна Іванівна виступала в прямому ефірі програми «Саме той». Як тільки актриса відповіла на численні запитання глядачів, поспішила до телевізора, повболівати за дочку. На каналі «Інтер» стартувала нова програма «Ключовий момент», яку вела Наталя Сумська.

Напередодні урочистостей нам вдалося «перехопити» іменинницю, привітати її від колективу редакції і читачів «Дня», задати кілька запитань.

— Ганно Іванівно, ви працювали в різних театрах: в Криму, Львові, Запоріжжі, Полтаві, Києві. Де почувалися більш комфортно?

— Кожний театр залишив слід у моїй душі. Були цікаві вистави, ролі... Замолоду все здавалося райдужним — все життя попереду, а в зрілому віці я стала вимогливiшою до мистецтва і до життя. У Крим потрапила по розподілу, після закінчення Київського театрального інституту. Багато грала. Кожний день писала листи В’ячеславу Гнатовичу. Він закінчував навчання. Наша старша дочка — Наталя народилася в с. Катюжанка Київської області 1956 року. Утрьох ми поїхали до Львова. З особливою теплотою згадую нашу з чоловіком роботу в Театрі ім. М. Заньковецької. Яка прекрасна була у нас трупа, люди, а в місто я закохалася на все життя! Хоча жили в маленькій кімнатці. Скільки зіграно... Щоденні репетиції, а народні артисти, поки я була на сцені, няньчили дочку. За лаштунками минуло дитинство і нашої молодшої — Ольги.

— А яка ваша улюблена роль?

— Я актриса різнопланова. Замолоду грала героїнь, потім драматичні і комедійні ролі. Але мені завжди подобалося створювати різнохарактерні образи. Одна з найулюбленіших ролей народилася в Запорізькому театрі — Василина в «Зачарованому вiтряку» Михайла Стельмаха. Роль філософська. Я грала героїню, переживши з нею різні відрізки довгого життя і випробування, що випали на її долю. На виставу приїжджав автор — Стельмах. Він сказав: «Я бачив багатьох чудових актрис, які грали Василину, але ніколи не плакав. Ви моя Муза до кінця моїх днів». Відтоді Михайло Панасович не пропускав жодної прем’єри, в яких я грала. Поступово письменник став другом нашої родини. Я люблю творчість Стельмаха, ходжу на його могилу разом з дочками і онучками.

— Кілька років тому ви говорили про мрію — поставити «Наталку Полтавку» силами вашої акторської родини. Цей проект коли-небудь втілиться?

— Дасть Бог здоров’я — зіграємо. Замолоду ми з чоловіком грали в Запоріжжі і Полтаві цю виставу. Я — Наталку, а В’ячеслав Гнатович спочатку Петра, потім Виборного. Сьогодні Полтавку можуть зіграти і Наталка, і Оля, а зяті Віталій Борисюк — Петра, Анатолій Хостікоєв — Возного і т. д. Я тішусь, що моя мрія про родинну виставу все ж реалізувалася у виставі «Моя професія — синьйор з вищого світу».

— Ваша остання робота — роль Графині в цій виставі. Як вам працювалося разом з чоловіком, дочками, онучками, колишніми і нинішніми зятями?

— Iз чоловіком ми не раз грали в різних постановках, а з дітьми і онуками — вперше. Спочатку було дещо дивно, що всі родичі на одній сцені. Репетирували у страшну спеку, але конфліктів у нас не було. Адже ми всі професіонали, і якщо сперечалися, то лише з творчих питань. Кожний намагався грати добре. Прем’єра відбулася влітку на сцені Російської драми, оскільки в Театрі ім. І. Франка йшов ремонт. Глядачі дуже добре сприйняли виставу. Ми вже їздили з нею на гастролі. Виступали у Львові, Івано-Франківську, Луцьку і Рівному. Скрізь — аншлаги. 29 і 30 жовтня запрошую киян на виставу до театру ім. І. Франка.

— Ви можете пишатися, що ваші дочки стали популярними актрисами. А коли вони сказали, що хочуть обрати цю професію, ви їх не відраджували?

— Акторська доля дуже непроста. Цю професію треба обирати, якщо ти не уявляєш життя без сцени, лаштунків. Признаюся, не дуже хотіла, щоб дочки пов’язували свої долі з театром. У Наталі були здібності до мов. Вона мала намір поступати до інституту іноземних мов. Ми з чоловіком поїхали на гастролі, а дочка вирішила себе випробувати. До речі, вона навіть не призналася, що з акторської родини. Чудово склала іспити, а нам надіслала телеграму, що поступила до Театрального інституту. Ользі чудово давалася хімія, фізика. Вона закінчила музичну школу, добре співала. Стати актрисою — її рішення. Поступила також без нашої з чоловіком протекції. Я тішусь з їхнiх успіхів і засмучуюся, якщо не все у них виходить. Обидві довели, що стали серйозними актрисами не тільки в театрі, але і в кіно.