За кадром — Iванов

Учора в Будинку кіно відбувся вечір, присвячений пам’яті легендарного кіномайстра Віктора Іванова. Він народився в с. Козятин (нині місто) Вінницької області. 1936 року закінчив ВДІК. Працював на Київській, Свердловській, Вільнюській і Каунаській кіностудіях. Іванов — один із улюблених учнів Олександра Довженка, сталінградський ротний, герой Другої світової війни. Як згадують колеги-кінематографісти, Віктор Михайлович жив поруч із Кіностудією ім. Довженка, але на роботу приїжджав на власному «Москвичі», і регулярно врізався в дерево, яке стоїть біля воріт. Виходив і задумливо дивився на діло рук своїх... Це було так часто, що вся студія заздалегідь збігалася до воріт дивитися на івановський таран... Віктор Михайлович сам писав сценарії. Він зняв фільми: «Олекса Довбуш», «Вулиця тринадцяти тополь», але всенародну любов кінорежисер отримав за стрічку «За двома зайцями». Сьогодні важко повірити, що саме за «...зайців» тогочасні кіночиновники різко критикували Віктора Михайловича (1961 р. цю іскрометну комедію вони назвали «гіршим фільмом року»). Чим же майстерно знята класика за однойменною п’єсою Михайла Старицького не догодила начальству? Може, в героях стрічки, чудово зіграних Олегом Борисовим, Маргаритою Кринициною, Миколою Яковченком, Нонною Копержинською, Таїсією Литвиненко, Наталією Наум та іншими акторами, вони побачили й свої риси? А ось глядачам фільм дуже сподобався. Його ходили дивитися по декілька разів родинами й компаніями. Минуло понад чотири десятиріччя, як тріумфально картина йде кіно та телеекранами, а глядачі з різних приводів цитують фрази зі стрічки: «Люблю безобразия!..», «Баришня вже лягли і просють», «Грію і грію те шампанське, коли вже подавать?», «Я думала, що то ваше серце, а то ваша папироска шкварчала» тощо.

До речі, зняти «За двома зайцями» Віктор Михайлович мріяв декілька років, але йому все не давали на це добро тогочасні урядовці, і тоді Віктор Іванов пішов на хитрість. В ідеологічному відділі ЦК він заявив: «Картина висміюватиме стиляг» (з ними в той період почали боротися в колишньому СРСР) і завдяки цьому — Голохвастов і Проня Прокопівна все ж таки вийшли на широкий екран.

За словами колег, режисер буквально вистраждав свій задум (багато словечок і речень народжувалися за ходом зйомок). Як згадувала акторка Маргарита Криніцина: «Віктор Михайлович був особливою людиною, як зараз сказали б перфекціоністом: він у всьому прагнув досягти досконалості, при цьому постійно мучився сумнівами й перебував у постійному пошуку, чим нещадно терзав усю знімальну групу... Те, що мені пощастило зіграти Проню — подарунок долі, бо ми випадково зіткнулися з Івановим у коридорі студії. Він уже затвердив на головні ролі Миколу Гриценка (Голохвастов) і Майю Булгакову (Проня). Попрохав мене підіграти зіркам. Я не хвилювалася і перед кінокамерою імпровізувала: «Одягніть, мамо, чепчик, а ви, тату, — галстук!», — вильнувши стегном сказала я. І тут режисер на мене подивився з цікавістю. Гадаю, що тоді в нього зародилася думка, що я зможу зіграти Проню... Між іншим, мене на знімальному майданчикові не любили, оскільки була вредною. Іванов часто злився. Спочатку він вирішив, що я на цю роль не підходжу, хоча підсвідомо розумів, що не має рації (адже проби були хороші). З нього навіть підсміювалися: «Ну кого ти ще шукаєш? Перед тобою ж викапана Проня Прокопівна! І Борисов — справжній Голохвастов». Але Віктор Михайлович упирався до останнього (його бичем і мукою був сумнів). У Іванова вдача була ще та: капризна, дратівлива. Він, до речі, своїм голосом нашого папугу озвучував... Я, про себе, його називала «нестерпний деспот». Хоча, всі наші тертя — це робочі моменти. Головне, що Іванов зняв чудовий фільм, у якому мені пощастило зіграти найкращу роль у моїй акторській біографії».

Віктор Михайлович був експансивною і збудливою людиною, часто спалахував, як сірник, і часом доводив себе до екстазу, що іноді закінчувався навіть непритомністю. Друзі жартома називали його «псих без відриву від виробництва». Досі збереглася легенда, але очевидці запевняли, що це правда: Іванов готувався зняти сцену, коли головного героя Голохвастова перекидають через огорожу на вулицю. Актор Олег Борисов, який грав цю роль, поцікавився, як усе це буде в кадрі?

— Дуже просто, — загорівся режисер. — Беруть тебе хлопці за руки — ноги й кидають... Хлопці підібрані, що треба. Такі куди хочеш закинуть! Але Борисов помітив, що за огорожею бруківка, і можна по-справжньому забитися.

— Нічого, — заспокоїв Іванов. — Перевернешся в повітрі, як кішка, і все...

— Покажіть! — запропонував Борисов.

— А ну, беріть мене, — в запалі наказав режисер статистам, — Кидайте! Його кинули й він перелетівши через огорожу, приземлився на бруківку, сильно вдарившись... Після того інциденту, щойно Віктор Михайлович впадав у раж, Олег Борисов тут же прохав: «Покажіть!», — і режисер тут же остигав...

До речі, сльози акторок і суперечки з акторами на майданчику виникали регулярно, згадував оператор фільму Вадим Ільєнко: «Творчі суперечки розпалювали обстановку так, що часом на майданчик викликали «швидку допомогу». Іванов був фантастично вимогливим. Криніцину доводив часто до сліз. Рита тікала за декорації виплакатися. Потім Віктор Михайлович її шукав, знаходив і вибачався, бо він був відхідливою людиною. І Криніцина продовжувала працювати. А Олег Борисов, після чергового піке з режисером одного разу заявив: «Я більше не зніматимуся» і написав заяву про те, що відмовляється від зйомок. Розгорівся страшний скандал (адже тоді півфільму вже було знято)... Наша знімальна група жила, як на вулкані. І мало хто здогадувався, що означає цей фільм для режисера. Іванов хотів зняти «За двома зайцями» як бездоганну комедію, і йому це вдалося»!

Віктор Іванов був талановитим кінорежисером, а йому буквально зв’язували руки: знімати давали рідко. Після виходу на екрани, фільм «За двома зайцями» зажив своїм життям. Він зібрав масу призів на кінофестивалях, у касах кінотеатрів шикувалися черги, щоб подивитися цю комедію. Здавалося, почивай на лаврах, але Іванова урядовці методично витісняли з кінематографа. У Віктора Михайловича була маса творчих планів, але їх так і не дали здійснити. Режисер дуже переживав, переніс два інфаркти. Він пішов з життя 18 червня 1981 року, так і не дізнавшись про те, що комедія «За двома зайцями» отримає Державну премію (це сталося через 40 років після виходу фільму в прокат)...

Віктора Михайловича немає з нами вже 28 років, фільм «За двома зайцями» став кінокласикою. Його дивилися наші батьки, дивимося й любимо ми й наші діти, і дивитимуться внуки й правнуки... Ця картина — найкраща пам’ять легендарному режисерові.