За кращу антинаукову пропаганду в пресі

Ця пропозиція прозвучала з вуст члена-кореспондента Національної академії наук України Сергія Рябченка — одного з учасників «круглого столу» «Наука і ЗМІ», який відбувся в понеділок у НАНУ. У своєму виступі вчений підкреслив, що в суспільстві назріло створення суспільного органу контролю під егідою Академії наук і Союзу журналістів, який би раз на рік називав володарів свого «Оскара» — і «антиОскара»: за кращу і за гіршу публікацію року з проблем науки. Ця ідея підсумовувала зміст усіх виступів за цим столом: вчені незадоволені тим іміджем української офіційної науки, який формується у середньостатистичного жителя нашої країни. Йшлося саме про офіційну науку — і звучало різке засудження всілякого потурання лженауці на сторінках вітчизняних масових видань.

Вердикт учених був суровим: народ сьогодні менше розбирається в суті того, що відбувається, а значить, легко може піти на поводі у шарлатанів від науки. Забобонними легше управляти, але країні із затурканим населенням важко конкурувати на світовому ринку. Адже світова наука за той час, поки українці проходили школу виживання, вже остаточно утвердила себе в ролі, як говорили марксисти, безпосередньої виробничої сили. Цей втрачений статус вона повинна собі повернути і в Україні.

З боку вчених прозвучали оцінки ЗМІ: «вам вірять більше, ніж нам — у вас більші тиражі»; «ми з вами молимося одному божеству — факту». І — докори: «медіа сприяють міфологізації науки», «преса сприяє розгулу лженауки», «пропагує містику, богообраність України, некритичне ставлення до себе».

Що ж робити? Як нація — при нинішньому рівні складності і спеціалізації науки — може відрізнити істинне від хибного? І де гарантія, що журналіст, намагаючись розібратися в цьому, не потрапить під вплив псевдовченого? Рецепт простий, вважають учені: усвідомити взаємну відповідальність вчених і ЗМІ, дотримуватися етичних норм, встановити більш тісні контакти. Член-кореспондент НАНУ Ісак Трахтенберг вніс більш конкретну пропозицію: звернутися до парламентарiїв із проханням законодавчо визначити, що потрібно заборонити для реклами в пресi. А професор Леонід Шульман поділився своїм знанням, як відрізнити авантюриста від науки. (Перше: той пропонує простими шляхами вирішити «вічні» проблеми людства. Друге: претендує не багато не мало на Нобелівську премію. І — третє: скаржиться на консерватизм академічних кіл).

Що ж — така відкритість вченого співтовариства ЗМІ, а значить — і всьому суспільству — не може не радувати. Можливо, заявлена на «круглому столі» готовність вчених до співпраці зі ЗМІ, не виявиться голослівною.

...Якось, будучи в гостях у нашої редакції, генеральний продюсер «1+1» Олександр Роднянський сказав, що готовий запустити у себе на каналі циклову передачу на зразок «Очевидне-неймовірне», де б популяризувалися досягнення науки. Але поки, висловив жаль він, ніхто не виявляє активності в цьому напрямі. Немає людини, яка б змогла авторитетно і компетентно займатися цією справою. У недавньому поверненні на російський телеекран «Очевидного-неймовірного» велику роль зіграв російський вчений Петро Капіца. Чи знайдеться подібний ентузіаст серед вітчизняних академіків?