За межею
Ця історія, яку я знайшов у Живому Журналі (адреса — http://kotja-shok.livejournal.com/335723.html), настільки кричуща, що наводжу її без змін, лише з деякими скороченнями, продиктованими форматом колонки.
«Почалося все з того, що моїй дочці як заохочувальний приз за якесь досягнення на якійсь виставці дали квиток на новорічну виставу до цирку. /.../ Початок вистави в квитку було вказано 19 грудня, о 12.30. /.../ О 12.10 ми були біля дверей цирку. Довкола цирку зібрався справжній натовп — нікого не пускали до приміщення. Тут були цілі групи дітей зі шкіл з педагогами... багато батьків із дітьми різного віку. Але приблизно 30 відсотків дітей становили /.../ діти-інваліди. Ті, які змогли з батьками доїхати зі своїх будинків на безкоштовну виставу. Хтось на руках у мами. Хтось на милицях. Хтось озирався з величезним подивом — деякі діти вперше бачили таку величезну кількість народу. Не щодня дітям із синдромом Дауна дарують квитки на новорічну виставу. Те, що вистава добродійна, стало зрозумілим після бесід із деякими матусями в натовпі перед зачиненими дверима цирку.
— Ну чому не відчиняють? — обурювалися батьки.
— Мамо, я до туалету хочу, — підігрівали обстановку діти.
— Вистава почнеться о 13.30, — суворо відповідав дядечко в шкірянці та краватці.
— Але чому?! — дивувалися батьки.
Рівно о 12.30 замість обіцяної вистави в цирку почався справжній паноптикум на вулиці перед цирком. Назустріч натовпу батьків і дітей... вийшли серйозні дядьки в костюмах і пафосних краватках. Вони заговорили по черзі в мікрофон:
— Дорогі батьки! Сьогодні, в день Святителя Миколая, коли заведено дарувати подарунки, ми проводимо добродійну акцію для наших дітей. І ми проводитимемо такі акції до 2015 року, щоб ви знали, як партія піклується про вас...
У небеса здійнялися сині прапори Партії регіонів. Діти 14-16 років розмахували перед телекамерами здоровенними прапорами на довгих держаках, радіючи можливості зігрітися. Почав накрапати дощ і посилився вітер. Мами, вчителі та діти переминалися з ноги на ногу на сходах цирку.
— А зараз перед вами виступить зразковий дитячий хор музичної школи номер один! — проголосили динаміки й дівчатка в національних костюмах виповзли на портативну сцену співати пісню кримського композитора. Тонкі розшиті національними візерунками блузочки не гріли дівчаток, які співали під холодним грудневим дощем. Я зі своїми малими вислизнула з натовпу та перейшла під навіс на інший бік вулиці. Мами, з дітьми на милицях залишилися стояти під дощем на сходах цирку — щільний натовп не давав можливості рухатися.
— А зараз послухайте проповідь отця такого-то на честь дня Святого Миколая, — знову завили динаміки. Перед сценою поставили величезну ікону. Молодий рудобородий отець бадьоро заторохкотів щось про милосердя, хрестячись і протираючи скло ікони, від дощу, який все посилювався. З промови батюшки стало зрозуміло, що Бог благословляє Партію регіонів на звершення шляхетних діянь для виморожування дітей-інвалідів.
Потім ще хтось щось говорив, перестерігав, переконував, слово «милосердя» і «добродійність» прозвучало не менше 150 разів. Об’єкти невпинної турботи Партії і Уряду тим часом натурально підвивали від бажання сходити до туалету або хоча б присісти. Хоча в перших лавах перед сценою з’явилися зовсім інші об’єкти — симпатичні дівчатка на плечах у рум’яних татусів у костюмах. Татусі та дівчатка плескали в долоньки та посміхалися до телекамер. Ні хлопчик із ДЦП на милицях, ні дівчинка з гідроцефалією в яскравій, помітній шапочці до кадру наполегливо не потрапляли, з причини абсолютної семантичної невідповідності свого вигляду словам «добродійність» і «милосердя».
Загалом, знущання закінчилося за годину. О 13.30 змучені діти потрапили до приміщення цирку і там почалася вистава, заради якої багато хто їхав із інших міст і сіл. У багатьох із цих дітей безкоштовний квиток до цирку — дійсно єдина можливість кудись вийти з дому. Як мінімум 70 відсотків дітей-інвалідів у нашій республіці ростять самотні матері — батьки не витримують навантаження. Держава видає їм пенсії навіть не смішні, бо сміятися над такими пенсіями — це блюзнірство. Над цими пенсіями можна лише ридати, чим і займається багато мам дітей-інвалідів. Ні про яку реабілітацію в нашій країні не йдеться і ніколи не йшлося. У держави НЕМАЄ ГРОШЕЙ НА ДІТЕЙ. Є гроші лише на те, щоб влаштувати цирк. І показати цей цирк по телевізору.
Я не хочу, щоб мої діти були майбутнім цих нелюдів. Я хочу, щоб у цих нелюдів, які крадуть мої податки на таку ганьбу, просто не було майбутнього. Ніякого. Ніколи. Я не знаю, що можна зробити. Від цього боляче. І соромно. І потрібно якось продовжувати в цьому жити».
