За світлий «День» у всьому світі
Мій «День» сходить уже три роки — термін дуже незначний навіть не тільки з погляду історії. «День» — іще малюк, але вже очевидно, що він має впевнену ходу, ясний розум, гострі очі, чітку мову і все інше, потрібне нормальній людині і нормальній газеті.
Мій «День» — скрізь: і в Україні, і в світі. У світі щось коїться щодня — і мені просто цікаво дізнатися про це першим, отримати перші пояснення, чому саме це й саме так сталося, і донести першим до читача. Проте є і зворотний бік медалі: саме через «День», у його традиційному чи електронному вигляді, читачі всього світу, а їх щороку стає дедалі більше, дізнаються щось нове про мою країну. Мій «День» вважає, що його читач мусить знати, як сьогодні розвивається світ, мій «День» дбає про те, щоб його читач не відчував себе ізольованим від світу інформаційною блокадою, адже часом буває важко про щось дізнатися, не маючи Інтернету. Мій «День» хоче, щоб його читач зрозумів: Україна не є ні винятковою, ні унікальною, ні специфічною, бо її проблеми так чи інакше траплялися в різні часи абсолютно з усіма країнами світу. Однак ті, котрі справді бажали йти вперед, їх вирішували. І Україна — замість того, щоб скаржитися, могла б вивчити вже накопичений досвід.
Мій «День» хоче, щоб читач знав, що, крім однієї точки зору — чи стосовно інтеграції до Росії (а не з Росією), чи до Європи, чи щодо подій навколо Югославії, чи щодо успіхів нашої зовнішньої політики, чи навпаки, — завжди існує ще принаймні одна точка зору, яку він завжди викладає. І вже через те хоч би хто звинувачував «День» у необ'єктивності — ці звинувачення завжди будуть голослівними. Мій «День» бажає, щоб читач знав, як і чому саме так Україна сприймається поза її кордонами, і щоб він міг із фактами в руках оцінити, яку користь для нього особисто приносять численні закордонні візити Президента та вищого керівництва країни. Адже саме він, читач, за них платить своїми податками.
Мій «День», незважаючи на свій невеликий вік, має шанувальників та ворогів і в Україні, і за її межами — значить, публікації газети не залишають читача байдужим. Мій «День» буває яскравим, буває похмурим — усе залежить від тих новин, які приніс черговий день. Однак він завжди залишається респектабельним, бо шанує і себе, і свого читача.
Мій «День» ніколи не приховував, що він, попри всю свою критику влади, завжди хотів бачити Україну сильною, багатою, самобутньою, впливовою у світі, якою вона ніколи не зможе стати під керівництвом «учорашніх», лівих чи правих.
Нарешті, мій «День» завжди був адресований тому, хто ще не втратив уміння думати — хоч би де його читач жив.
Мій «День» усе ще вірить, що завтра знову буде день і що він буде ясним. Можливо, саме тому цей «День» — мій.
