За здоров’ям — на Кубу
Спершу в Києві, а тепер у Євпаторії керівник лікувально-оздоровчого центру «Тарара» в Республіці Куба Хуліо Медина проводить медогляд українських дітей. Після того, як керівництво Куби на початку 90-х запропонувало потерпілим від аварії на ЧАЕС оздоровлення на своїх просторах, ця процедура стала досить буденною. Проте вже 13 років не втихають дискусії на кубинську тему. Наприклад, на одній з останніх розширених колегій МОЗ голова комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Микола Поліщук недвозначно вiдзначив, що туберкульозні та онкологічні програми практично не фінансуються, в той час як оздоровлення дітей за кордоном — в повному обсязі. Й інформації, за його словами, про те, хто, скільки часу і коли відпочивав — немає. Наступний компрометуючий факт відзначив ще колишній міністр охорони здоров’я Віталій Москаленко. Якісний аналіз однієї із від’їжджаючих груп показав, що серед них всього 20% дітей із потерпілих регіонів, інші ж — діти бізнесменів і чиновників. Плюс до всього, Уповноважений ВР з прав людини Ніна Карпачова заявляла, що Україна ігнорує покладені на неї зобов’язання з програми оздоровлення дітей на Кубі. Мовляв, ми добровільно відмовились від регулярних чартерних рейсів у республіку, внаслідок чого 237 дітей не можуть повернутися на батьківщину, а їхні «змінники» — виїхати на оздоровлення.
Не спростовує багатьох «недо» і МОЗ. Хоч там стверджують, що до розробки програми (а саме цього періоду і стосуються всі обвинувачення) не було ні цільового фінансування, ні уповноваженої структури, яка б координувала оздоровлення українських дітей на Кубі. Якщо кубинці погодилися щозміни приймати до 1,5 тисячі дітей, то було б дивно ігнорувати їхню пропозицію через відсутність бюджетних грошей на переліт. Тому, говорить держсекретар МОЗ Юрій Поляченко, доводилося шукати спонсорів, і зрозуміло, що їхні діти також їхали в складі групи. Тим більше, що якість оздоровлення на Кубі не замінить жодна країна, навіть при наявності повного комплекту всіх медикаментів і доскональному знанні тонкості практикованих там реабілітаційних програм. Насамперед — через клімат та екологію республіки. Вчені довели, що перебування більше 40 днів на Кубі, яка займає друге місце після Нової Зеландії за чистотою повітря, виводить з організму велику частину радіонуклідів. Крім того, дітям із серйозними патологіями кубинські лікарі без черги робили те, що в Україні вважається незвичайним. Наприклад, за словами Ю. Поляченка, на Кубі було зроблено 7 трансплантацій кісткового мозку та 50 операцій на серці, серед яких i встановлення клапана вартістю не менше 1,5 тисячі доларів. І догляд за дітьми був продуманим — місцеві дієтологи навіть розробляли спеціальне меню для українців, не звиклих до морських продуктів і великої кількості рису в раціоні.
До речі, питання продовольства — одне з небагатьох, яке Україна все ж вирішувала. Чотири рази на рік вітчизняний літак привозив на Кубу звичні макарони, крупи і, звичайно ж, сало. Особливо, розповідає Ю. Поляченко, чекали кулінарних подарунків на Новий рік, який тут святкували під пальмами та на березі моря, але в обов’язковому порядку із Санта-Клаусом. Будні українських дітей на Кубі не менш насичені. Крім процедур і занять за спрощеним графіком (уроки по 30 хвилин і не більше трьох на день), майже щодня організуються екскурсії, дискотеки та україно-кубинські концерти: приймаюча сторона виконує українські пісні, а наші діти — кубинські.
Все це стало ще одним аспектом психологічної реабілітації українських дітей. Крім того, що з року в рік зменшується кількість тих, кого можна назвати здоровими (якщо в перші роки після аварії такими вважалися 59,3%, то тепер лише 23,1%), останні висновки психологів доповнюють поставарійну картину. Дослідження українських вчених під егідою Агентства США з міжнародного розвитку показали, що 30% дітей мають патологічну депресію, значному відсотку з них постійно спадає на думку суїцид, а 354 з опитаних дітей робили спроби самогубства.
Ю. Поляченко говорить, що кубинський формат відпочинку в такій ситуації стає найкращим варіантом реабілітації. І навіть ті, хто спочатку тримався відчужено і замкнено, за тиждень вже не згадували про свої сумні думки. Тепер, щоправда, ситуація з оздоровленням українських дітей на Кубі дещо змінилася. Україна вже фінансує програму за всіма статтями, зате кубинська сторона свою квоту істотно скоротила — до 250 чоловік за зміну. Сама ж програма розрахована до 2005 року, і в Євпаторії вже працює аналогічний центр з оздоровлення дітей, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи. Що буде далі, з урахуванням яскраво вираженої тенденції до збільшення кількості хворих дітей, — в МОЗ поки що не беруться прогнозувати. Кажуть, що вважають за краще не загадувати на кілька років уперед.
