«Забутий опозиціонер»

Сьогодні про Володимира Гончарика навряд чи хтось пам’ятає. А п’ять років тому він вважався останньою надією білоруської демократії. Тоді Володимира Івановича було висунуто єдиним кандидатом від опозиції для передвиборної боротьби з президентом Олександром Лукашенком. Уся світова увага була прикута до персони Володимира Гончарика (колишнього профспілкового лідера). Але підсумок виборів не виправдав очікувань спостерігачів: О. Лукашенко набрав 75% голосів, тоді як Гончарик — лише 15%. Для влади не було проблемою перемогти опонента не стільки внаслідок зроблених адміністративних заходів, але більше через слабкість опозиційного табору. Напевно, тому свою перемогу у вересні 2001 року президент Білорусі назвав «елегантною». Тоді, до речі, мало хто припускав, що білоруський лідер зважиться повторити свій «подвиг», вирішивши балотуватися на третій термін. Вибори-2001 показали, що опозиція не може бути вагомою конкуренцією владі. Здавалося, що за минулі роки критики білоруського керівництва повинні були засвоїти відповідні уроки. Чи це так? Про це в інтерв’ю «Дню» розказує «забутий опозиціонер» Володимир ГОНЧАРИК.

— П’ять років тому в інтерв’ю газеті «День» ви підкреслили, що, незважаючи на поразку на виборах, не маєте наміру здаватися. Чому так вийшло, що сьогодні бере участь у виборах інший «єдиний кандидат»?

— Справа в тому, що після програних виборів у середовищі опозиції почалися розбирання, з’ясування відносин, пошуки винних. I тоді з’явилася думка, що потрібні нові обличчя. Моя кандидатура не розглядалася. Кожному — своє.

— Чи буде пошук винних цього разу? Чи не «провалить» вибори Олександр Мілінкевич?

— У нинішніх опозиційних кандидатів є певні можливості для протистояння з владою Є вони й у єдиного кандидата від опозиції Олександра Мілінкевича, є велика перспектива й у екс-ректора Білоруського державного університету Олександра Козуліна. Все залежить вiд того, як вони себе покажуть тактично в останні дні передвиборної кампанії. Наприклад, Козулін міг би в останній момент зняти свою кандидатуру. Він може спокійно зробити такий крок, враховуючи свій вік і характер. Якщо він розкрутить свою соціал-демократичну партію, то матиме хороші перспективи в майбутньому. У Мілінкевича партії немає, а тому після виборів він залишиться в такій же ситуації, як я. Прихильники єдиного кандидата від опозиції ідеологічно дуже різні.

— Яка ваша роль у нинішній виборчій кампанії?

— Я працюю в команді А. Козуліна. Якщо до мене звертаються за допомогою від штабу Мілінкевича, то я їм теж допомагаю. У нас мета одна — новий президент. Йдеться лише про зміну режиму й системи.

— Ви думаєте, це можливо? I чи готова опозиція запропонувати щось навзамін? Чи не виявиться так, що нові політики не будуть спроможні працювати в абсолютно нових умовах?

— На жаль, я не думаю, що відбудеться зміна влади. Я дивлюся на речі реально. Багато повторено тих помилок, які були допущені п’ять років тому. Наприклад, якщо взяти виборчі дільниці, то вони як не контролювалися опозицією, так і не контролюються. А саме там відбувається основний масив фальсифікацій. Як не було доступу до телебачення та державних засобів інформації, так його й немає. Ситуація з незалежною пресою також погіршилася. Якщо раніше газети друкували в Білорусі, то тепер за кордоном. Чотири видання друкували в Смоленську, але днями і там припинили їх друкувати. Iсторія повторюється.

Дуже впливає на вибори російський чинник. Повторюються події 2001 року. Лужков тоді приїжджав і зараз приїхав, прем’єр приїжджав, російські артисти не виїжджають із Білорусі...

— Таким чином, в опозиції не залишається шансів на перемогу?

— Опозиція робить все можливе: агітація «від будинку до будинку», розповсюдження інформаційних матеріалів. I все це звичайно позитивно. Але все одно невідомо, як проголосують люди. Не менш важливо, як буде підраховано голоси. Ось тут жодної гарантії немає абсолютно.

— Чи можливий другий тур виборів у Білорусі?

— Я вважаю, що можливий. Проте все залежить від процесу підрахунку голосів. А за цим важко вслідкувати — контроль на дільницях відсутній, екзит-поли заборонено... Тому результати виборів можна тільки непрямо оцінювати. А чи вийдуть люди 19 березня на площу? Враховуючи ситуацію, я сумніваюся, що їх буде настільки багато, щоб вплинути на владу. У 2001 році на вулицi вийшли півтори тисячі чоловік, але це все одно не вирішило проблему. Потрібні десятки тисяч.

...У принципі можна сказати, що свої 50% голосів білоруський президент набере. Iнша справа, що вибори не можуть вважатися справедливими і вільними, тому що відбувається величезний тиск на опозицію. Але якщо говорити об’єктивно, то за останні роки економічна ситуація в країні дещо поліпшилася. Це — факт. Може, цифри не такі значні, як стверджує влада, але переміни є. Але влада робить усе, щоб переконати білорусів, що прихід опозиції до влади — це трагедія, кров, розрив із Росією. Звідси, мовляв, підуть усі біди, підвищення цін на газ і загалом повний розвал. Це впливає на людей. Потрібно також враховувати розклад виборців. З 7 млн. людей, які мають право голосу, 2,5 млн. становлять пенсіонери, більшість із яких за звичкою голосує за владу, лише б війни не було.

— Яка, за вашими спостереженнями, можливість революційного розвитку подій у Білорусі?

— Опозиції треба постаратися, щоб люди неодмінно вийшли на площу. Саме цей момент був найслабкішим місцем у діях опозиції в 2001 роцi. Я побоююся, що це повториться зараз. Чому? Потрібно серйозно готуватися до такої акції. Тут одним закликом не обійтися. Влада перед виборами 2001 року викинула так званий проект «Біла лелека» — сценарій, згідно з яким цього дня Мінськом повинна була прокотитися хвиля погромів. Мене тоді просили: заради бога, не допустіть, щоб пролилася кров. Такі провокації продовжуються й зараз.

Люди повинні вийти, щоб показати, що їх обманюють. Досі в мене було почуття, що люди не розуміють, що їх обманюють на виборах. Адже практично виборів як таких немає. Знаю по своєму оточенню, що люди просто бояться. Вони пошепки говорять, за кого голосуватимуть, й озираються.

— Може, біда білоруської опозиції в тому, що вона не робить ставку на кандидата, якого знають люди?

— Я весь час говорив про це. Головне упущення опозиції — що вона дуже пізно готується до виборів. Дві третини часу йде на висунення єдиного кандидата. I дуже мало — на підготовку до самих виборів. Враховуючи той факт, що Лукашенко випередив і зробив вибори достроковими, часу на розкручування залишилося надто мало. Відразу після виборів треба розпочинати підготовку. А. Лукашенко сам признався, що розпочав підготовку до виборів після 2001 року.

— Чи не означає це, що опозиція просто повинна готуватися до виборів 2011 року, якщо такі будуть?

— У мене є деякі задумки щодо цього, починаючи від вироблення підходів до виборів і висунення кандидатів. Є ідеї, як об’єднати зусилля партій на час проведення президентської кампанії. Адже це велика проблема — об’єднання різних за ідеологіями політичних сил. Люди зараз не розуміють, як можна об’єднатися комуністам і націоналістам.

Як себе поведе Лукашенко в 2011 році? Важко сказати. Якщо все буде складатися так, як зараз, то в нього це не останні вибори. Вiдносно операції «наступник» я також сумніваюся. Я аналізував політику авторитарних режимів: диктатор добровільно не йде...

— Можливо, білоруси не вірять у те, що демократія може принести якісь результати?

— Це правда. Мілінкевич йде на вибори зі словами: «Свобода. Правда. Солідарність». Для багатьох це не дуже зрозуміло.