«Закон — тайга...»?

В понеділок на Південному кладовищі в Слов’янську ховали журналіста Ігоря Александрова. За свідченнями очевидців, на похорон прийшло понад п’ять тисяч чоловік — простих жителів, представників державних органів і громадських організацій, колег Ігоря. Старожили не могли пригадати, чия ще смерть викликала в їхньому місті такий великий людський відгук. Як вже повідомляв «День», Ігор Александров помер у суботу так і не опритомнівши. Протягом трьох діб, після звірячого побиття журналіста невідомими 3 липня, жителі міста намагалися допомогти, чим могли: лікарі боролися за його життя, православна община молилася за його зцілення, в телекомпанію «ТОР», яку він очолював, приходили і дзвонили глядачі. Велику черепно-мозкову травму, нанесену 45-літньому журналісту бейсбольними бітами, лікарі спочатку охарактеризували як «несумісну з життям». Надія на те, що Ігор Александров залишиться жити, була дуже малою.

Всі слов’янчани і донеччани, з якими цими днями спілкувався «День», відзначали, що немає нічого дивного в тому, що попрощатися з цією людиною прийшло так багато людей. Ігор Александров був не тільки популярним «телеобличчям», але і професіоналом, який активно сповідував ідею дієвої журналістики і завжди був готовий прийти на допомогу. Телекомпанія, яку він очолював з червня 1991 року, була першою незалежною в області, своїм творчим кредо вона обрала подання точок зору різних сторін конфлікту — політичного, економічного, соціального. Власне, ця послідовність в наданні громадськості повної інформації, якої дотримувався І. Александров, і могла когось дратувати. Недарма всі друзі і близькі журналіста одностайно наполягають на версії вбивства, що пов’язана з його професійною діяльністю.

На питання, якою людиною він був, його колеги відповіли «Дню» коротко: «Людиною, яка вже своєю смертю змусила Президента прийняти документ, де, зокрема, на рівень державної важливості ставляться забезпечення безпеки редакцій і виплати матеріальної допомоги сім’ям загиблих журналістів».

Нагадаємо, що в день похорону І. Александрова Леонід Кучма, за повідомленням Інтерфакс-України, підписав ряд доручень щодо забезпечення «повного і максимально прозорого» розслідування причин і обставин загибелі директора ІРТК «ТОР» Ігоря Александрова, а також для забезпечення безпеки роботи журналістів. Зокрема, Президент доручив «подавати узагальнені дані про скоєні і розсліджувані протягом останніх 10 років злочини проти журналістів», Кабміну «внести пропозиції щодо надання допомоги журналістам і їхнім сім’ям, які постраждали внаслідок виконання ними службових обов’язків», крім того — створити в Києві і обласних центрах так звані «гарячі» канали телефонного зв’язку, за допомогою яких працівники ЗМІ «могли б оперативно інформувати правоохоронні органи, інші державні структури про появу реальної загрози їхньому життю від виконання ними службових обов’язків». Мабуть, урок «справи Гонгадзе» не пройшов даремно: влада все-таки відреагувала. Щоправда, на шостий день. Чому так багато часу було потрібно для простої людської реакції і чому вона з’явилася тільки тоді, коли людина померла?

Щоб з’ясувати реакцію місцевої влади, «День» зв’язався з прес-секретарем голови облдержадміністрації Донецької області Олександром Тарнавським. На питання, чи були якісь офіційні заяви, О. Тарнавський відповів: «З перших хвилин після отримання повідомлення про напад на І. Александрова хід розслідування знаходиться під жорстким особистим контролем губернатора області. Спеціальної заяви Віктор Янукович з цього приводу не робив, але можу сказати, що по- людському його приголомшила ця подія. Громадськість же області відреагувала глибоким обуренням, вчорашній похорон засвідчив це. Цей дикий злочин приголомшив усіх своєю жорстокістю. Відразу ж виступила із заявою обласна журналістська організація, вона була підтримана всіма журналістськими колективами, багато хто перерахував кошти на спеціальний рахунок допомоги сім’ї І. Александрова.»

У прес-службі обласної прокуратури, слідчий відділ якої проводить розслідування справи Александрова за 94-ю статтею — «замах на вбивство», «День» повідомили, що її слідча бригада на даний момент знаходиться в Слов’янську. Вона відпрацьовує всі версії вбивства, в тому числі і пов’язану з професійною діяльністю Ігоря Александрова. Проведено судово-медичну експертизу. Днями група повернеться до Донецька і дасть прес-конференцію за результатами своєї роботи.

Основні чотири версії злочину проти журналіста представила в своїй статті «Помста замовників журналісту» Ніна Рикова, власний кореспондент «Київських Відомостей» у Донецьку, яка була в курсі того, чим займався Ігор Александров. Серед них: «слід нардепу» («День» вже писав про неї, сьогодні цю справу за позовом народного депутата О. Лещинського, за яким журналіста було позбавлено права займатися журналістською діяльністю на п’ять років, багато хто готовий відкинути, спостерігаючи, як нардеп активно допомагав сім’ ї Александрова, коли той знаходився в госпіталі і під час похорону); «осине гніздо» (скандал в краматорському відділі боротьби з організованою злочинністю, «розкручений» рік тому І. Александровим); «телепереділ» (зміна засновників «ТОР») і «конфліктна» (відносини з мером Слов’янська В. Бондаренком). Сама ж Ніна Іванівна вважає, що в її статті є вся інформація, щоб почати незалежне журналістське розслідування. Але хто його проведе? —запитує вона: Алексадрова вже немає...

— Мене в усіх цих останніх подіях хвилює все-таки щось інше, — говорить Ніна Рикова. — Як так вийшло, що два дні після нападу на Ігоря центральні телеканали немов улаштували змову мовчання, уникаючи згадки про цю подію? За ідеєю, телебачення — найоперативніший жанр журналістики. Це нонсенс: щоб про резонансний злочин, який знаходиться під контролем у Президента, повідомили через такий великий проміжок часу, та й то — тільки подавши заяву «Репортерів без кордонів». Де в цей час були наші журналісти? Чому вони навіть внаслідок корпоративності (чи вона дуже виборна?! — Ред. ) — адже Ігор був тележурналіст — не виступили, чому мовчали? Ігор завжди такий нюанс дуже відчував: якщо хтось мовчить, то потрібно дізнатися — чому, якщо хтось першим виступив, то — чому він перший?

Минулого тижня сталася ще одна, може, не настільки трагічна подія, але дуже показова для того, що відбувається останнім часом у вітчизняних ЗМІ: припинила виходити кіровоградська обласна газета «Відомості». Припинила виходити після задоволення Кіровським районним судом м. Кіровограда позову народного депутата України Ганни Антоньєвої до цього видання. Згідно з рішенням суду, газета і її засновник РНПЦ «Горн» повинні сплатити А.Антоньєвій по 20 тис. грн., автор статті — 5 тис. грн. Мотивом для позову послужив абзац в статті «Лідери по-кіровоградськи», що вийшла в «Відомостях» 5 січня 2001 року, де йшлося про церемонію вручення обласної премії за 2000 рік: «Але деякі номінанти і переможці викликали просто усмішку. Меценат Кіровоградщини — Ганна Антоньєва. А скільки вона ще заборгувала до бюджету? Думаю, набагато більше, ніж витратила на добродійність. До речі, Ганна Петрівна не з’явилася на шоу через хворобу».

В позові А.Антоньєвої до газети, зокрема, йдеться про те, що ця публікація нанесла народному депутату «глибоку морально-психологічну травму і переживання». На жаль, «Дню» не вдалося зв’язатися з самою Ганною Антоньєвою. Ми попросили прокоментувати ситуацію головного редактора «Відомостей» Ніну Пташкіну. На її думку, суд ухвалив поспішне і необгрунтоване рішення. «В своєму захисті ми доводили, — розповідає Ніна Олексіївна, — що аргументи позивачки не відповідають дійсності, і тому на їх основі не можна робити ті висновки, які зробив суд. Крім того, нам постійно приписували, що ми «розповсюджували твердження». Але ми нічого не стверджували. В нас у тексті — питання, а не твердження. Більш того було вжито дієслово «думаю». На наше клопотання зробити лінгвістичну експертизу нам відмовили». Потрібно відмітити, що Кіровський райсуд ухвалив рішення про матеріальне стягнення (до речі, постановчої частини обвинувачення досі ніхто не бачив), навіть не спробувавши з’ясувати, чи не знищить видання такий розмір позову. Крім того, журналістка, перу якої належала «підсудна» замiтка — вчорашня випускниця педуніверситету Олена Семко, знімає квартиру, недавно поховала батька. Правда, суд все- таки відхилив вимогу адвоката Г. Антоньєвої про арешт особистого майна і грошових заощаджень журналістки і зменшив загальну суму компенсації морального збитку з 55 тис. грн до 45 тис. грн. Коли суду спробували довести, що журналістку тим самим судять за професійну діяльність, на що суддя В. Бакар пояснив, що її судять «як фізичну особу». І це тоді, як думка журналістки зафіксована на сторінках друкарського видання, штатним працівником якого вона є. «Ми будемо подавати касаційну скаргу, — сказала Ніна Олексіївна. — Ми розуміємо, що нам нічого «не світить» в обласному суді, тому готові звертатися з оскарженням цієї постанови вище — до Верховного Суду України, в Європейський суд з питання прав людини». «Відомці» не втрачають надій на справедливе рішення своєї справи. І тут своєчасно буде пригадати про досвід наших польських колег, які негласно солідаризуються проти тих державних і політичних діячів, які активно протидіють пресі («День», 6 липня) — оголошуючи їм бойкот. Смерть журналіста, смерть видання. І все — протягом одного тижня. Ніхто нам не поверне людини — можливо, з нею і потрібно було сперечатися, але не такими методами. Можна не повернути до життя і видання, яке не може заробити коштів на захист своєї честі і гідності — адже і його позицію можна було оспорювати, і не тільки в суді. Правда тут про суд потрібно говорити окремо. Чи є він у Кіровограді: праведний і непідкупний? Чи «закон — тайга»? Суспільство продовжує жити за колишніми звичаями, віддаючи перевагу знищенню перед діалогом. Коли цю тенденцію буде зломлено?

ДО РЕЧІ

«День» звернувся по коментар у справі з кіровоградською газетою «Ведомости» до програми правового захисту та освіти журналістів IREX ProMedia. Представники цього поважного закладу, який за роки свого існування в Україні зробив багато для захисту свободи слова у нашій країні, повiдомили «День», що ця програма запропонувала свою юридичну допомогу кіровоградцям. «День» збирається і надалі уважно відслідковувати події довкола справи «Ведомостей».