Замкнуте коло «підневільних» компенсацій
Канцлер ФРН Герхард Шрьодер повідомив, що перші компенсаційні виплати колишнім підневільним на підприємствах третього рейху, можливо, розпочнуться ще до початку літніх канікул парламенту Німеччини. Тобто — до червня. Приводом для такого оптимізму канцлера послугувала обіцянка німецьких компаній, які використовували в часи Другої світової війни рабську працю остарбайтерів з Центральної та Східної Європи, надати свою частку коштів до спеціально створеного два роки тому фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (половину від усього загального обсягу у 10 млрд. дойч-марок). Іншу половину коштів до фонду мав внести німецький уряд. Німецькі урядовці дотрималися угоди, досягнутої торік, і відразу ж наповнили фонд коштами. А компанії, з чиєї ініціативи нібито й розпочався переговорний процес щодо компенсацій, виявилися у своїх діях не дуже діяльними. Це при тому, що у квітні вже закінчується термін прийому заяв від колишніх остарбайтерів. Узгодили німецькі підприємці питання наповнення фонду своєю часткою коштів тільки на цьому тижні. Утім, в Українському національному фонді «Взаєморозуміння та примирення», який безпосередньо займається організацією компенсацій в нашій державі, поінформували «День», що офіційного повідомлення про рішення німецьких компаній вони по ки що не отримували. Однак навіть якщо припустити, що компенсаційні кошти в Німеччині таки вдалося зібрати, говорити про початок виплат колишнім підневільним зарано. Напевно тому пан Шредер, заявивши про можливий початок виплат приблизно до червня, для перестрахування підкреслив, що гарантувати стовідсотково цього не може.
Причина такої непевності німецької сторони полягає у невиконанні Сполученими Штатами всіх вимог, на які американці погодилися під час тривалих переговорів. Мова йде про судові позови до німецьких компаній. І хоч за інформацією з Українського фонду «Взаєморозуміння і примирення», фактично всі позови уже відхилено, ситуація лишається завислою у повітрі. І американці, і німці вимагають гарантій. Перші воліють переконатися, що німецькі бізнесмени таки наповнили фонд своєю часткою, другі, що американська Феміда не розглядатиме більше позовів проти німецьких компаній від колишніх підневільних. Усе це дуже походить на замкнуте коло. Виплата ж компенсацій залежить від того, хто наважиться першим його розірвати.
Україні, на території якої проживає 610 тисяч колишніх в’язнів концтаборів та підневільних працівників, лишається тільки чекати (дочекалися б тільки ті, хто має отримати ці виплати). Як стверджують в Українському фонді, Київ не має в своєму розпорядженні жодних засобів тиску на німецькі компанії. Ані численні письмові звернення до німецьких властей, ані протести біля німецького посольства поки що успіхом не увінчалися. Можливо, в цьому випадку Україні було б куди вигідніше висунути проти німецьких компаній судові позови, тоді, може, підприємці цієї країни і стали б активнішими у прийнятті рішень. Правда, в Українському фонді переконані, що це все одно не вирішить справи, оскільки розгляд позовів може затягнутися на роки. Однак де гарантії, що так само не затягнеться на роки і німецька «доброчинність».
