Запитання без відповідей
Під час дводенного форуму-конференції Ялтинська європейська стратегія делегати з Європи та інших частин світу мали унікальну можливість послухати найбільш відомих українських учасників: Президента Віктора Януковича, членів правлячої Партії регіонів, а також представника опозиції. Яка картина української політичної арени постала на цій конференції?
Український уряд здається твердо стоїть і є об’єднаним. Члени Кабінету Міністрів вважають, що їхня політика буде послідовною, ефективною і корисною для майбутнього країни. Нещодавнє зближення з Росією широко розглядається, як головна опора зовнішньої політики України. Однак не без підозри залишається без відповіді запитання про те, який головний напрямок, зрештою, має обрати Україна — проєвроейський курс чи проросійський. Це запитання було поставлено тим, хто виробляє політику головних партій.
Але рано чи пізно Україні доведеться вибрати відповідну модель, щоб їй слідувати, шлях реформ у відповідності до довготермінових політичних цілей. Українців також буде потрібно переконати у необхідності піти на необхідні жертви заради майбутнього процвітання, що є невід’ємною частиною всіх головних трансформацій. Я можу помилятися, але досі я не бачив великої готовності зробити такий крок.
Український уряд залишається оптимістичним щодо своїх досягнень — у Ялті головний фокус було зроблено лише позитивний розвиток. І, звісно, було б нечесно не звертати увагу на багато досягнень уряду в стабілізації фінансів країни, здійсненні необхідних скорочень для зменшення бюджетного дефіциту, а також започаткування сміливих інвестиційних планів. Але в ході конференції виявилася не така рожева картина. І однією з областей, що викликає стурбованість є рішення Конституційного Суду, яке в юридичних термінах відкинуло країну на шість років назад. Більшість міжнародних спостерігачів, включаючи тих, хто дуже симпатизує українській справі, вважають такий розвиток подій досить незрозумілим і непотрібним. У приватних розмовах ми запитували один одного, чи потрібно Президенту України більше повноважень, щоб бути більш ефективним. Однак нинішня ситуація доводить, що ця теорія є помилковою, оскільки невеликої, але досить консолідованої більшості цілком досить, щоб реалізувати реформи і здійснювати свою політику в рамках існуючої Конституції.
Як це буває, сенсаційні новини мають тенденцію затіняти інші події, якими б позитивними вони не були. Ті, хто зібрався в Ялті, не помітили поштовх до радикальних реформ у державних медіа-структурах. Як прямий учасник подібної «революції» в Польщі майже 17 років тому, я стежу за розвитком цих подій дуже уважно.
Ялтинська конференція викликала низку запитань, які особливо цікавлять західних делегатів: яка мета консолідації влади поза необхідністю проведення рутинної економічної, фіскальної та фінансової політики? Чи побачимо ми все таки реформу місцевого самоврядування? Чи збирається команда Януковича і Партія регіонів наділити повноваженнями регіональну владу? І останнє, не менше важливе, чи будуть українські суди по-справжньому незалежними чи лише за назвою?
Така стурбованість була порушена Директором МВФ Домініком Стросс-Каном, який сказав: «У світі багато грошей. Ви можете знизити податки, але найважливіше для людей, які інвестують свої гроші, те, де можна їх тратити». Для таких людей довіра у державні інституції, в судову і фіскальну систему є значно важливішою, ніж спокуса низьких податків.
Сьогодні ніхто не запитує про легітимність мандату Януковича, здобутого у демократичних виборах. Однак міжнародна спільнота буде більш уважніше стежити за розвитком подій в Україні. Щойно здобута демократія потребує захисту і опіки у малих і великих речах. Я позитивно налаштований на те, що український народ і його керівництво розділяє цю точку зору.
