ЗАПИТАННЯ «Дня»

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, старший економіст Київського центру Інституту Схід-Захід:

— На сьогоднішній день Україна залучила порівняно невелику кількість іноземних інвестицій. Якщо взяти валові інвестиції в українську економіку за 2000 рік, то на долю іноземних інвесторів, включаючи росiйських, припадає лише 5%. Це свідчить про те, що питома вага іноземного капіталу на сьогодні, м’яко кажучи, зовсім незначна. З іншого боку, коли мова йде про окремі сектори промисловості, ми можемо говорити про більш-менш високий рівень участі іноземних інвесторів в цих сферах. Традиційний приклад — нафтопереробна промисловість, де домінує російський капітал в тих або інших формах. Що стосується взагалі впливу іноземного капіталу на економічний розвиток України, то його слід визнати невеликим і таким, що не відповідає потребам нашої країни. Попри всі моменти, пов’язані з економічним оздоровленням, Україна не є інвестиційно привабливою як для національних, так і для іноземних інвесторів. Очевидно, що по мірі того як відбуватиметься економічне зростання, поступово буде поліпшуватися інвестиційний клімат, і капітали приходитимуть сюди у більших обсягах. Разом iз тим слід зауважити, що в окремих галузях капітал з іноземним «паспортом» — це капітал, який прийшов із офшорних зон, його фактично можна розглядати як повернення українського капіталу, який було вивезено за кордон. Тому, очевидно, можна говорити, що в тих інвестиціях, які прийшли в Україну, певну частину — з моєї точки зору, не менше 20—30% — складає український капітал, що отримав закордонну «прописку».

Михайло ЧЕЧЕТОВ, перший заступник голови Фонду державного майна України:

— В приватизації провідна роль належить національному капіталу. Іноземний капітал почав приходити в Україну лише тоді, коли ми розпочали грошову приватизацію стратегічних об’єктів. Хочу зазначити, що програма приватизації дозволяє брати участь у приватизації цих об’єктів тільки промисловим інвесторам. При цьому не має значення національне походження капіталу. Дуже важливо й те, що програма виключає участь офшорного капіталу. Коли нещодавно проходила приватизація шести обленерго, то нашого капіталу там практично не було — брав участь лише іноземний капітал. При приватизації великих об’єктів зараз можуть виникати проблеми щодо участі національного капіталу, оскільки вартість стратегічних підприємств вимірюється сотнями мільйонів доларів. А в Україні такого легального капіталу практично нема — він або знаходиться в «тіні», або ж в офшорах. Тож якщо дивитися на перспективу, то наразі звужуються можливості для участі національного капіталу в приватизації великих стратегічних об’єктів, тому що порівняно із західним капіталом в нас у легальній сфері таких обсягів грошей нема.

Для того щоб вирівняти шанси вітчизняного та іноземного капіталів, треба прийняти законопроект про легалізацію тіньових доходів. Потрібен такий закон, який дозволив би легалізуватися капіталу некримінального походження, котрий пішов у «тінь» через непосильний податковий тягар, і надавав йому можливість залучатися до приватизаційних процесів.

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— Точних даних про те, яка частка західного, російського та вітчизняного капіталу в українській економіці, немає. Проте відповісти на це запитання легко, тому що у виробничих фондах, якими володіють держава й приватні українські власники, західний капітал становить мізерну частину. Щодо російського капіталу, то його дуже важко відділити від українського, бо часто на приватизованих підприємствах український капітал представляє інтереси російського. Зрозуміло, частка російського капіталу в декілька разів більша, аніж західного, а разом, на мій погляд, вони становлять менше як 10%. Якщо звернутися до офіційних даних, то можна побачити, що більшість фондів досі перебуває в державній власності. Найбільш фондоємні підприємства (наприклад, газо- й нафтопроводи, залізниця, автошляхи тощо належать державі, і, природно, це — український капітал. Складність отримання точних даних пояснюється ще й тим, що внаслідок особливостей української приватизації та оподаткування дуже велика кількість номінальних власників не збігається з кількістю власників реальних.