ЗАПИТАННЯ «Дня»

Олександр ДЕРГАЧОВ, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Політична думка»:

— Білорусь зберегла status quo і залишаться досить суперечливі умови для розвитку відносин між нашими країнами. Лукашенко завжди демонстрував особливий підхід до України, значною мірою виконуючи при цьому замовлення Москви, яка не все могла дозволити собі сама. Йдеться про регулярні спроби підштовхнути Україну до особливого тісного «союзу трьох східнослов’янських народів», до реінтеграційних процесів на пострадянському просторі. При цьому Лукашенко виступав, безумовно, конкурентом України за увагу Росії і торпедував багато ініціатив, у яких був зацікавлений саме Київ і які він реалізовував. Використовуючи свої особливі відносини з Москвою, Лукашенко не хотів поширення подібних відносин на Україну. Не можна забувати, що при повному всевладді президент Білорусі та білоруський парламент вже довгий час відмовляються ратифікувати договір про кордон.

Крім того, Києву доведеться і далі шукати можливості підтримки контактів з цим сусідом та прагматичного розв’язання актуальних спільних проблем і одночасно намагатися не потрапити під вогонь критики за взаємодію з таким одіозним лідером. Проте можна чекати й нових маневрів з боку Лукашенка, спроб у економічній площині активізувати свою політику в Європі, спроб використати той підхід до Білорусі, який продемонстрували західні країни: не визнавати демократичності виборів, але й не залишати країну в повній ізоляції.

Не треба забувати й про те, що реальні відмінності у характері політичних режимів у нашій країні й у Білорусі менші, ніж це подається іноді у пропагандистських матеріалах. Це також накладає відбиток на те, що може і чого не може собі дозволити Київ у відносинах з Мінськом.

Володимир ДЕРГАЧОВ, професор, доктор географічних наук (Одеса):

— Переобрання Лукашенка на другий строк — це явище абсолютно прогнозоване. Якщо придивитися, то білоруська опозиція представлена значною мірою колишньою номенклатурою, яка хотіла б взяти реванш за висунення претендента на вищу владу з іншого соціального середовища. Звичайно ж, опозиція повинна бути у будь-якій цивілізованій країні. Але коли вона спирається на фінансову допомогу ззовні, то це не робить їй честі.

Мало хто звертає увагу на те, що обрання «селянського президента», «бацьки» відображає ментальність білоруського народу. Можливо, це було нереально у Росії та в Україні, де представники промислової еліти прийшли до влади, але у Білорусі це явище цілком закономірне. Тому не випадково Лукашенко має дуже високий рейтинг серед населення.

Я думаю, що жодних негативних наслідків для нашої держави переобрання Лукашенка на другий термін не спричинить.

До речі, необхідно відзначити, що за даними ООН, яка розраховує індекс людського розвитку, Білорусь в області соціальної політики більш благополучна, ніж Росія та Україна, а також більшість пострадянських держав. Але з погляду довгострокової перспективи — це трагедія для білоруського народу, оскільки в умовах відвертості до зовнішнього світу програє той, хто останнім приходить до ринкових відносин.

Василь СТОЯКІН, центр ринкових та соціальних технологій «PRovider» (Дніпропетровськ):

— Я думаю, що переобрання Лукашенка на другий термін жодним чином не буде мати впливу на Україну. Це той же Олександр Григорович Лукашенко, який буде продовжувати проводити все ту ж політику. Мені важко уявити ситуацію, коли він раптом став би щось істотно змінювати. Деякі аспекти зовнішньої політики Білорусі, зрозуміло, зміняться, але вони будуть торкатися швидше європейського вектора. Якщо білоруський президент зможе у цьому відношенні якось просунутися, то, можливо, українсько-білоруські відносини дещо покращаться. Але навряд чи це буде мати особливе значення. У плані внутрішньої політики для України більше значення має російський досвід зміни влади, ніж білоруський досвід правління.