ЗАПИТАННЯ «Дня»

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Сама терористична атака, й особливо реакція на неї Сполучених Штатів Америки — основної структури сучасної системи безпеки, — реакція інших країн-лідерів індустріального Заходу, сприятиме утвердженню нових принципів, на яких будуватиметься вся система взаємовідносин у сучасному світі, — від економіки до культурної динаміки. Це додасть системі глобальної безпеки остаточного оформлення, яке визначатиме всю інтелектуальну, культурну й економічну атмосферу на найближчі декілька десятків років.

Уже давно політологами, футурологами й фахівцями з міжнародних відносин відзначено факт зниження ваги суверенних націй держав як основних авторів міжнародних відносин. Давно помічено, що межа між внутрішньою й зовнішньою політикою стирається, й часто проблема внутрішньої та зовнішньої політики демонструє інші форми й вектори відносин, ніж це було в традиційному світі ХХ століття.

Вся система міжнародної безпеки, маючи у своїй основі відносини між державами — суверенними націями, спиралася на так званий контракт безпеки: між населенням і владою, між громадянами та державою. Цей контракт започаткував формування правових конституційних демократичних держав. «Контракт безпеки» полягав у тому, що громадяни формують урядові, адміністративні, силові й подібні структури в обмін на послуги держави щодо збереження особистої безпеки. Власне кажучи, вся архітектура сучасних держав і система економічних і соціальних відносин покояться на цьому контракті, на формуванні урядових зобов’язань і послуг щодо підтримки безпеки, тобто на захисті формули: право на життя, свободу й власність. Потім, на початку ХХ століття, цей контракт було доповнено так званим соціальним контрактом, новою операцією та новим курсом Рузвельта, а потім і державою соціального добробуту в європейських товариствах. Далі міжнародна система відносин складалася як відносини між державами, які, у свою чергу, покоїлися на контрактах цих двох видів.

«Контракт безпеки» формувався в рамках національних держав. У принципі, глобалізація вже багато в чому поставила під сумнів традиційні функції суверенних держав-націй. Фінансова глобалізація, яка супроводилася концентруванням прибутку в фінансових глобальних центрах, багато в чому поставила під сумнів «соціальний контракт». Тому що прибутки отримують фінансові центри, а основні витрати за соціальними зобов’язаннями, щодо збереження соціального миру, соціальної стабільності несли національні держави. Тому «соціальний контракт» було поставлено під певний сумнів.

З другого боку, наростаючі процеси фінансової та культурної глобалізації не було доповнено процесами політичної глобалізації. Політична глобалізація не вийшла за рамки колективних інститутів безпеки. Динаміка фінансових і культурних потоків увійшла в суперечність з тим, що фактично багато криміногенних зон, і невдалих держав або територіальних злочинних синдикатів на кшталт Колумбійської наркомафії, афганських моджахедів, південно-азіатських повстанців виявилися поза зоною політичного контролю. І здається, що реакція Америки на терор стосуватиметься саме превентивного контролю й ліквідації тих вогнищ територій і зон, які могли стати базами для планування такого роду терористичних атак на центри глобального впливу й влади. Сьогодні будь-який американець після того, як піддадуть серйозним випробуванням традиційний американський міф про міцність, недоторканність, особисту безпеку, очевидно, потребуватиме поширення цієї зони безпеки й адміністративно-політичного впливу на периферію сучасного світу й фактично на весь світ. Інакше кажучи, сьогодні у рамках міжнародних відносин у системі глобальної безпеки складаються відносини «опозиція — центр — периферія», які супроводжували складання надсучасних національних держав наприкінці середньовіччя та на початку формування сучасних товариств. Це означає, що сьогодні центри глобальної влади для того, щоб утихомирити, дисциплінувати та контролювати периферію, будуть спиратися не тільки на фінансовий контроль, не тільки на культурні впливи, але й будуть шукати механізми політичного примусу та дисциплінування. Таким чином, фінансову та культурну глобалізацію, очевидно, на хвилі антитерористичного буму буде доповнено механізмами адміністративно-політичного примусу.

У зв’язку з цим виникають дві важливі тенденції, які ми можемо спостерігати за результатами нав’язування глобальними владними центрами правил цивілізації, стандартів життя і т.д. По-перше, це переорієнтує традиційні армійські військово-технічні засоби впливу на військово-поліцейські. Таким чином, межа між військовою та внутрішньою політикою стирається. Зрозуміло, що це спричиняє істотну зміну ролі військових структур, військових аспектів безпеки у бік військово-політичних. Первинною формою такого зсуву були операції на Балканах, у Судані і т.д. Але тоді загроза такого роду провінцій як баз для можливих терористичних атак не відчувалася і не могла відчуватися так неприховано і у такій відвертості, як після подій вівторка.

Другий момент — це розростання політичних функцій глобального центру в сучасному світі: політичного примушення та поширення дисциплінарних адміністративно-політичних механізмів. Що, звичайно ж, несе серйозне випробування для всієї системи міжнародних відносин: як це буде сприйматися іншими країнами, які не входять у «золотий мільярд» чи не входять безпосередньо у євроатлантичні структури безпеки? На порядку денному тоді виникне питання про демократизацію механізмів прийняття політичних рішень на глобальному рівні. У рамках національних територіальних держав цю проблему було вирішено за допомогою механізмів колективного вибору та демократичного прийняття рішень. Принцип «одна людина — один голос», поширення демократій у рамках національних територій, призвели до того, що «контракт безпеки» не потрапив у зону авторитарного переродження. Тим самим європейські держави- нації сформувалися як демократичні та правові. Таким чином проблема вибудовування демократичних інститутів на весь світ, або, принаймні, на розвинену його частину, повинна стояти у найбільш опуклій та технологічній формі. Оскільки навіть досвід створення Євросоюзу та формування інститутів прийняття рішення у рамках ЄС так цю проблему і не вирішив. Принцип «одна людина — один голос» може існувати тільки у рамках суспільства, що сформувалося, і у результаті потенційно економічної та політичної рівності всіх громадян перед владою, законами і т.д. Яким чином проблема рівності може вирішитися у ситуації, коли одна країна або група країн має явне домінування за своїм економічним та культурним потенціалом — це питання, яке у найближчій перспективі, очевидно, не може бути вирішеним на взаємоприйнятних та демократичних основах. Основною дилемою міжнародних відносин буде розрив між фінансовою та культурною глобалізацією і відставанням від демократизації прийняття рішень, пов’язаної з втягуванням різного роду криміногених та нецивілізованих територій і зон у структуру сучасного світу.

Все це повинно супроводжуватися вибудуванням нової глобальної «правової сітки». Це вже повинне бути не міжнародне право, а уніфіковане право, у тому числі й карно- кримінальне. Таким чином може йтися про глобалізацію тієї політики, яку ми звикли розглядати як внутрішню. І звідси, про глобалізацію безпеки — не з погляду розростання кількості структур, інститутів колективної безпеки, а з погляду ризиків та збереження принципів контракту, на якому базувалася сучасна держава-нація.