ЗАПИТАННЯ «Дня»

Георгій ПОЧЕПЦОВ , професор, завідувач кафедрою міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Можливо, свобода слова й преси не потрапляє в число пріоритетів звичайного громадянина. Але суспільний організм влаштовано таким чином, що забезпечення життєдіяльності окремого громадянина залежить від наявності свободи слова й преси на інших рівнях. У історії будь-які більш моральні, більш етичні принципи й інституції завжди перемагали, оскільки створюють більш оптимальні форми функціонування як економіки, так і людини. Френсіс Фукояма свого часу написав, що Радянський Союз мав піти на поступки у сфері демократії, щоб не програти економічного змагання із Заходом. Людина в умовах свободи породжує більш ефективну економіку й політику, що, зрештою, відбивається й на звичайній людині, яка може й зовсім не читати газет. Свобода слова та преси засновується не в газетах і телебаченні, а в самому суспільстві.

Сергій МАКЄЄВ , доктор соціологічних наук: — Відносини держави та державних структур, з одного боку, й людини або особистості, з другого, складалися, складаються й складатимуться вельми непросто. Річ у тім, що держава та її структури набагато сильніші, ніж окрема особистість або навіть їхнє об’єднання. Для того, щоб ефективно захищатися від неминучого імперіалізму держави, середньому громадянинові України абсолютно необхідна свобода слова. Вона необхідна не лише для захисту, а й для того, щоб робити цю державу більш цивілізованою й більш коректною щодо своїх же громадян. Преса — це певне знаряддя реалізації свободи слова. Абсолютно необхідний інструмент, без якого громадянин виявляється просто німим, а держава — глухою.

Віталій РУДИК , інженер-проектувальник:

— Звичайному жителю України свобода слова і преси необхідна для отримання вичерпної інформації на тему, яка його цікавить. Дана інформація використовується для формування власної думки про ту чи іншу подію. Відсутність свободи слова і преси (тим самим нав’язування людині чужої, а часто неприйнятної думки) призводить до недовіри інформаційним виданням і, відповідно, огиди до них. Щоправда, метод обмеження свободи слова і преси (атракціон «Балакучий зомбі») приносить зацікавленим особам деякі «дивіденди» у вигляді певної частини громадян (виборців), котрі починають вважати нав’язану думку про ту або іншу подію — своєю власною думкою.

Володимир ПОЛОХАЛО , шеф-редактор журналу «Політична думка»:

— На мій погляд, як це не прикро, але реалії культурного розвитку на початку 21-го століття в Україні дають масу свідчень того, що сьогодні середньостатистичний українець зовсім не відзначається якимись домаганнями в сфері свободи преси і мас-медіа, як зовсім не відзначається і бажанням реалізувати на практиці свої політичні права. Цей середній українець — на відміну від середнього поляка чи угорця — обрав собі роль спостерігача політичних та економічних змін, які ініціюються не ним, а верхнім прошарком політичної та бізнесової еліти. Інакше кажучи, він відрізняється негромадянським менталітетом, а це означає, що він не потребує сьогодні реалізації своїх прав. Він конформіст — пристосовується до влади і самостійно приглушує свої громадянські інтереси, насамперед, свободи слова. Середньостатистичний українець не потребує громадської ідентичності. Сьогодні його спрямування — пристосуватися і вижити за будь-яку ціну в цих умовах «часу перемін». Середній українець чітко усвідомив, що це не його доба, це доба політичних машин, партій та влади. Коли навіть результати голосування під час виборів за наявності конкуренції зумовлюються не його власною політичною волею та вибором, а потенціалом адміністративної мобілізації політичними елітами. В цьому сенсі він розуміє, що самі мас-медіа не впливають на розробку політичного курсу, на зміну низького життєвого статусу, тобто не представляють для нього якогось життєвого інтересу. Які б зміни не відбувалися в цьому сенсі в мас-медіа, він до них, по суті, байдужий.