ЗАПИТАННЯ «Дня»
Сергій КРИМСЬКИЙ , доктор філософських наук, професор:
— На Всесвітньому форумі українців я б сказав, що українська нація і українська культура повинні відповідати всесвітньому історичному значенню того регіону планети, у якому відбувався її етногенез. Адже середня течія Дніпра, Північне Причорномор’я, Прикарпаття та степові простори Східної України завжди були в епіцентрі світової історії. Саме у цій зоні сталася зміна субстрату світової історії, коли на зміну афросемітським народам древніх цивілізацій прийшли індоєвропейці. Саме у цій зоні відбулося одомашнення коня, внаслідок чого з’явився «Вершник» з великої букви, під ногами якого лежав увесь світ. Україна-Русь була регіоном виникнення греко-слов’янської православної цивілізації з її ідеями кардіоцентризму, духовного розуму, що долав антагонізм інтелекту та почуттів, антологічного оптимізму, віри в повернення до первинної чистоти ще за життя (на відміну від прийнятої в інших областях християнського світу віри про те, що така чистота буде досягнута тільки після Страшного суду). В Україні виник регіональний варіант культури бароко з її 200-літньою традицією латиномовної поезії. (Адже є ще люди, які виносять латиномовну поезію за межі української культури, тоді як у всіх єврокультурах є латиномовний сектор!) Це ознака єврокультури, якою потрібно пишатися, а не заперечувати її. Після того, як стала доступною і модною тема дослідження української культури, з’явилося дуже багато розхожих, ненаукових і обивательських уявлень про неї. Такою традицією стало відносити українську культуру до ХIХ століття, як було прийнято у Російській імперії. Внаслідок чого українська культура (це ще один помилковий образ) оголошувалася сільською. Жодна культура не може бути сільською, тому що культура формується в містах, а Україна в цьому відношенні займає особливе місце. Україна виникає як держава міст — Гайдаріка, як її називали в скандинавських сагах. Тому що тільки місто, з його огородженим, захищеним місцем, могло протистояти натиску степу, а село, як таке, в Україні виникло тільки у ХVIII столітті. Називати цю культуру сільською — це безглуздя, яке суперечить і самому розумінню культури, а тим більше української культури, де навіть фольклор мав не сільський характер. Адже думи — це не сільський фольклор. Думи — це козацький фольклор. Чому виникло таке поняття? У ХIХ столітті Україна була колонізована, і центром нації дійсно стало село, але це сталося тільки в ХIХ столітті. Хоча і в цей час виникали такі загальносвітові культурні явища високої класики, як Шевченко і Франко, Леся Українка та Коцюбинський. Щоправда, наявність цієї високої класики не повинна закривати те, що було, наприклад, у ХVII столітті. Українській культурі, щонайменше, тисяча років. Досі відсутня навіть фрагментарна концепція української культури, пишуть тільки «нариси» України, але ніхто ще не зважився писати про концепції. Методи досліджень часто носять метафоричний характер. Кажуть, що українська душа романтична, а поляки і грузини — неромантичні. Це ознака відсутності якогось імперичного, фактичного дослідження, а не присутності якого-небудь метафоричного підходу.
Зараз українська культура й український менталітет знаходяться під загрозою знищення з боку масової культури, з боку дешевої провінційної естради. На закінчення мені хочеться сказати, що це дуже почесне і важливе завдання — відстояти українську гідність культури як споконвічно європейської.
Володимир МАНЖУРА , філософ, Запорізький державний університет:
— Я б порадив українцям спочатку відчувати себе людьми, а потім уже українцями. У нас, на жаль, зараз спостерігається такий протиприродний перекіс в іншу сторону. Все інше прийде слідом, якщо ми навчимося цьому. Необхідно відчувати себе людьми — переживати, відчувати. Якщо ми всі про це пригадаємо, — українці, американці, ізраїльтяни, араби — це стане платформою, на якій ми зблизимося. Всі інші платформи безперспективні.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ , культуролог:
— Це місце якихось абстрактних варіантів національної ідеї. На світовому форумі українців я міг би сказати, що нехай все світове українство працює над проблемою автентичної, демократичної України. Потрібна ринкова економіка з сильними соціал-демократичними елементами і водночас — парламентська система і коректна виконавча влада. Більше нічого не треба. Все інше прийде само собою до цих самих компонентів майбутньої України і тоді наша країна буде справді незалежна і демократична. А інакше все це без кінця спливатиме у напрямі безбережної і безметодіальної риторики.
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС , член Спілки письменників України:
— Якби я мала нагоду звернутися з промовою на цьому форумі українців, то попросила б представників діаспори навести лад в посольствах своїх країн, що працюють в Україні. Зараз багато шахраїв спокійно від’їжджають за кордон, а чесні, інтелігентні люди, які хочуть подивитися світ, помилуватися архітектурою, збирають останні сили і кошти для цього — не мають цієї можливості. Вони витрачають колосальні гроші, а їм навіть ніяк не пояснюють, чому їм відмовили у наданні візи. Так було і зі мною — мені кілька разів відмовляли, не пояснюючи ніяких причин, хоча я вісім років — дружина американського професора, ім’я якого добре відоме на Україні і на Заході. Мені здається, що необхідно вплинути саме на цей процес, щоб за кордон могли поїхати і студенти, і журналісти. Наші люди мають право спокійно виїхати за кордон на тих самих умовах, що й американці, які милуються Хрещатиком. Чому я не можу так, як вони, подивитися на Вашингтон і на Нью-Йорк?
І ще б я сказала за гранти, які надають закордонні фундації для розвитку демократії в Україні. Треба видавати гроші на конкретний бізнес, школи і гімназії, програми навчання, а не на якісь міфічні проекти. Необхідно, щоб процес їх видачі і застосування був максимально прозорим.
Юрій ШАПОВАЛ , історик, професор, інститут політичних та етнонаціональних досліджень:
— Насамперед — не запропонують: у нас виступає лише певне коло людей, які впускають у своє коло «своїх». Можливо, це добре. Не знаю.
Якби виступав... Згадав би про події серпня 1991-го. Тоді Україна вийшла з історичного маргінесу і ще 2 — 3 роки по тому мала величезний державотворчий ресурс, який так і залишився нереалізованим. Отже, 10 років підтвердили: ніхто нам не допоможе, якщо не допоможемо самі собі і не навчимося спершу поважати самі себе, власну історію і культуру, якщо не навчимо владні структури відчувати відповідальність перед суспільством.
Підкреслив би, що прийняття Конституції у червні 1996-го, минулорічний «касетний скандал» і цьогорічний візит Папи Івана Павла II змінили наше суспільство. Зокрема, наочно показали, чого вартий наш істеблішмент, «еліта», яка його обслуговує, і наш народ.
Звернув би увагу на потребу інтелекту. На жаль, ілюстрацій для цього багато. Особливо у виступах політологів і соціологів, які нині, зокрема, розповідають, як нас будуть обдурювати на найближчих виборах. Або у проекті реформування політичної системи України протягом 15 (!) років. Яка ще країна, крім «багатої» (зокрема, на політичні партії і на політичне кафкіанство) України, може собі таке дозволити?
Іронізував би над тими, хто вважає, що ми вже в Європі або стрімко наближаємось до неї. Ми там не скоро будемо, оскільки в Європі, як і взагалі у світі, ті, хто приймає рішення, дуже добре поінформовані, чим насправді є сучасна Україна. Зміниться модус нашого існування — ми й самі не помітимо, як опинимося у Європі.
На завершення тепло побажав би учасникам форуму більше не збиратись разом у такій кількості за державний кошт.
